Є дві категорії перестраховиків: перша категорія – страховики які займаються страхуванням і перестрахуванням. Ця категорія підлягає повному нагляду з боку регулятора. Причиною цього є наявність угод прямого страхування поряд із перестрахуванням. Позиція німецького регулятора є зрозумілою: коли страховики мають справу із перестраховиками вони є більш професійно підготовленими і тому загроза того, що вони виберуть ненадійного перестраховика набагато менша за загрозу того, що страхувальник обере ненадійного страховика. Друга категорія – це так звані професійні перестраховики, виключним видом діяльності яких є перестрахування. Друга категорія на відміну від першої не є такою однорідною та її можна поділити на 3 підгрупи. Перша: німецькі професійні перестраховики, які мають організаційно-правову форму товариства взаємної допомоги (mutual assistance) підлягають такому ж нагляду як і первинні страховики. Друга: німецькі професійні перестраховики, які мають іншу організаційно-правову форму є об’єктом обмеженого нагляду. Третя: іноземні професійні перестраховики, які взагалі не є об’єктом нагляду, незалежно від того чи вони мають філіал в Німеччині.
Система страхового нагляду Німеччини виділяє прямий та опосередкований нагляд. Опосередкований нагляд означає, що нагляд здійснюється не за перестраховиком, а за перестраховою діяльністю. Тобто регулятор слідкує за тим, щоб первинний страховик самостійно перевіряв чи перестраховик: має відповідний досвід роботи, отримує страхові премії і несе сам відповідальність чи діє як перестраховий брокер, передаючі всі страхові премії іншому перестраховику, є фінансово стабільним; та знаходиться в країні, законодавство якої не забороняє переказ грошей за страховими вимогами.
Регулятор Німеччини завжди має можливість перевірити чи вибрав страховик надійного перестраховика за допомогою запиту стосовно інформації, аналізу внутрішньої звітності, та перевірок на місцях. У випадку, якщо регулятор виявить, що існує загроза правам страхувальників, він може вимагати від первинного страховика розірвати контракти перестрахування. Після цього, німецький регулятор повідомить інших європейський регуляторів про те, що певний перестраховик не відповідає вимогам стабільності. В цій ситуації можна побачити наступне: навіть якщо перестраховик не підпадає взагалі під нагляд, німецький регулятор може заборонити страховикам вступати з цим перестраховиком у відносини. Регулятор Німеччини надавши роз’яснення як первинний страховик повинен перевіряти перестраховика на предмет надійності та стабільності. Це роз’яснення містить положення, які забезпечують пруденційний нагляд.
Прямий (безпосередній) нагляд за перестраховиком містить дві процедури: реєстрація та постійний нагляд.
Кожен професійний перестраховик повинен бути зареєстрований в реєстрі німецького регулятора. Зареєстровані перестраховики після цього стають об’єктом постійного нагляду.
Постійний нагляд означає, що за перестраховиком здійснюється нагляд на постійній основі. В момент коли компанія подає заяву на реєстрацію регулятор перевіряє чи розміщений головний офіс страховика в Німеччині. Якщо головний офіс розміщений за межами Німеччини, така компанія не може бути зареєстрована. Також регулятор перевіряє кваліфікацію органу правління перестраховика та власників перестраховика (цю інформацію перестраховик повинен надати при реєстрації). Нещодавно було прийнято новий закон в Німеччині „Про страхування” в результаті чого через певний період, визначений в перехідних положеннях перестраховик може обирати одну з наступних організаційно-правових форм: відкрита публічна компанія з обмеженою відповідальністю, товариства взаємної допомоги, корпорації та установи публічного права. В законі закріплюються положення про правила інвестування технічних резервів (принцип диверсифікації активів). Перестраховик повинен надавати наглядовому органу звіти, а також на запит регулятора повинен надавати додаткову інформацію.
Первинним контролем за перестраховиком є аналіз „зовнішньої” фінансової звітності. „Зовнішня” звітність означає звітність, яка є загально доступною і друкується в певних виданнях. Звітність повинна відповідати „Стандартам звітності Німеччини”, які закріплені в Торговому кодексі Німеччини та інших актах. Застосовується принцип пруденційного нагляду, який полягає в тому, що бізнесмен повинен не завищувати активи та занижувати зобов’язання, а навпаки. Якщо професійні перестраховики входять до певної групи, така група є об’єктом нагляду лише у разі, якщо в групу входить страховик.
Протягом 10 місяців після закінчення звітного року, перестраховик повинен надати фінансові річні звіти та звіт щодо фінансового стану. Річні звіти повинні бути перевірені аудиторами. Загальні збори учасників повинні затвердити звіти протягом 14 місяців після закінчення звітного року. Аналітики регулятора перевіряють звітні дані та можуть вимагати зробити виправлення у випадку виявлення помилок. Аналізуються дані не тільки поточні, а і за останні 5 років, що оцінити тенденції розвитку перестраховика. Такий аналіз, що включає в себе 5-річний період дає змогу оцінити походження активів.
Здійснення нагляду за конкретним перестраховиком починається з короткого аналізу, який складається з декількох етапів. Перший етап включає в себе перевірку: премій, виплат, операційних витрат, технічних резервів, неоплачених вимог. Требі підкреслити особливий німецький підхід: оцінка всіх активів здійснюється на підставі принципу „завжди на користь меншого”, що означає наступне: всі активи оцінюються за заниженою (мінімальною) вартістю. Коли перестраховик у звітних даних не використовує цей принцип, у регулятора можуть виникати запитання. Другий етап – аналіз прибутків, які виникли завдяки інвестиціям.
Річний фінансовий звіт та звіт про стан перестраховика повинен перевірятись аудитором. Перестраховик повинен повідомити регулятора про призначення певного аудитора перед початком здійснення перевірки цим аудитором. Зміст висновку аудитора регулюється „Положенням про зміст висновку аудитора”, яке затверджено німецьким регулятором. До регулятора має бути направлено копії аудиторського висновку та коментарю до такого висновку, зробленого членами правління перестраховика. Також має бути наданий звіт правління перестраховика про відносини з афілійованими особами.
Термін „внутрішня звітність” означає звітні дані, які страховик надає виключно регулятору і не публікує ці данні де-небудь. Положення, що регулюють правила внутрішньої звітності були затверджені в 1995 році. Чинні положення вимагають від страховика подавати зазначені нижче документи, які мають визначений формат. Документи, які повинні додаватись:
- бухгалтерський баланс;
- звіт прибутків та видатків;
- розподіл інвестицій;
- прибутки та видатки внаслідок здійснення інвестицій;
- структуру певних видатків, які містяться в звітах про прибутки за збитки;
- детальна інформація про збитки та видатки, які стосуються страхової діяльності (цей пункт є дуже важливим, бо ці документи надають дуже важливу інформацію, структуровану за видами договорів та продуктів);
Перестраховик також повинен подавати інформацію про учать в інших компаніях і інформацію про внутрішню і зовнішню діяльність перестраховика.
Регулятор має повноваження перевіряти не тільки первинних страховиків, а і перестраховиків.
Регулятор може накладати штрафи на страховика, якщо останній надав неправдиву інформацію. Штраф також може бути накладений, якщо подана інформація не відповідає затвердженому стандарту. Якщо інспектор, який перевіряє перестраховика виявляє, що бізнес перестраховика постійно погіршується він може вимагати від перестраховика пояснень з цього приводу. Якщо є серйозні сумніви щодо стабільності перестраховика, може були призначена виїзна перевірка з метою отримання точних даних.
Ще нещодавно німецьке законодавство не дозволяло регулятору надавати приписи перестраховикам щодо виправлення ситуації. Але зараз ситуація змінилася. Нове положення законодавства містить наступне: „Регулятор може висувати компаніям, членам правління або іншим менеджерам будь-які вимоги для того, щоб всі положення законодавства були дотримані, зокрема щоб перестрахова компанія в будь-який момент могла виконати всі свої зобов’язання. Регулятор, у випадку якщо заходи були неефективним, може прийняти рішення про відкликання членів правління перестраховика та заборонити таким особам здійснювати свої функції”. Дуже ефективним тут є непрямий нагляд, бо регулятор може заборонити первинним страховикам укладати угоди перестрахуванням з перестраховиком.
Німецька система нагляду за перестраховою діяльністю складається з прямого та опосередкованого нагляду. У випадку якщо професійні перестраховики мають форму товариства взаємодопомоги (mutual society) вони є об’єктом такого ж нагляду як і первинні страховики. Інші професійні перестраховики, зареєстровані в Німеччині, є об’єктом прямого нагляду, але обмеженого. Іноземні професійні перестраховики не є суб’єктами прямого нагляду. Абсолютно всі перестраховики, які здійснюють діяльність з німецькими страховиками підпадають під нагляд німецького регулятора. Історія перестрахового бізнесу в Германії не знає фактів неплатоспроможності перестраховиків. Причиною цього є вирішення проблем на ранній стадії, що дозволяє оперативно вирішити ці проблеми.
Литва. Страхова діяльність в Литві регулюється Законом „Про страхування” від 18 вересня 2003 року. Система нагляду є схожою на німецьку, де нагляд за страховиками є повним, а за професійними перестраховиками (тобто компаніями, які займаються виключно перестрахуванням) є обмеженим. Перестрахуванням в Литві можуть займатися як страховики так і професійні перестраховики. Страховики, які отримали ліцензії на страхування можуть здійснювати перестрахування за тими видами страхування, на які є ліценція. Компанія, яка займається виключно перестрахуванням не повинна отримувати жодних ліцензій. Для того, щоб здійснювати перестрахову діяльність в Литві не обов’язково реєструвати філіал, тобто можна укладати угоди з литовськими страховиками на основі транскордонних операцій. Але в цьому випадку діють вимоги, які затверджені Литовським регулятором. Ці вимоги встановлюють обмеження для страховика, який бажає перекласти частину свої ризиків на перестраховика. Перестраховики умовно поділяються на декілька групи залежно від їх фінансового стану. Чим вище показники фінансової стабільності перестраховика (основини критерієм є рейтинг певно-визначених міжнародних агентств) тим більшу частку від своїх ризиків можна передавати такому перестраховику. Якщо перестрахування здійснює страховик, він є об’єктом повного нагляду. Якщо перестрахування здійснює професійний перестраховик він є об’єктом обмеженого нагляду. Відповідно до ст. 204 обмежений нагляд передбачає наступні повноваження в сфері нагляду за перестрахуванням: