Людина, яка мріє стати вчителем українського народознавства, повинна мати неабияку силу волі, палкий темперамент, постійний оптимізм, організаторські здібності, художнє обдаровання. Однак навіть усі ці риси не допоможуть стати справжнім учителем без любові до дітей і ґрунтовних професійних знань.
Учитель народознавства повинен мати вищу освіту, досконало знати історію України, захоплюватися краєзнавчою та пошуковою роботою, багато займатися самоосвітою. Те, що дають спеціалісту вузи, менше від того, що людина здатна взяти сама.
Учитель народознавства має бути зразком культури. А в чому ж полягає культура людини і педагога? Насамперед у його слові. У коваля є ковадло, у вишивальниці - голка з ниткою, а в учителя - слово. Воно має бути завжди чесним, справедливим, образним. Чи може вчитель розповідати про літературу чи театральне мистецтво, музику чи архітектуру, образотворче мистецтво чи історію, коли він не володіє словом?
Слово - це іскорка, яка може запалити вогонь у дитячій душі. І це не просто слова. Саме слово, а не спільне існування в одній школі, на одному уроці, має зв’язувати учня й учителя. Слово – це генератор дружби між старшим і молодшим, між тим, хто вчить, і тим, хто вчиться. Учительське слово є запорукою високих результатів навчання й виховання учнів. Мова вчителя не може бути монотонною, нудною. Ви приходите на урок "будити". Тож несіть із собою учням слово-крицю, слово-сонце! Я впевнена, що й у відповідь Ви почуєте такі самі слова. Вам скажуть їх діти, бо вони так зацікавлені, щоб урок не був сорокап’ятихвилинним „відсиджуванням”, а частиною життя.
Захопіть дітей багатством думок, простотою та якістю викладу й успіх Ваш буде забезпечений, а в класі не існуватиме проблема дисципліни. Кожна людина любить отримувати подарунки. А особливо це люблять діти. Не йдіть на уроки без подарунка! Я маю на увазі не матеріальні речі. Принесіть красиву поезію, веселий жарт, навіть гостру проблему, таку, щоб дитина думала над нею тиждень, місяць щоб та проблема пробудила в дитині якесь почуття, збагатила її духовність.
Якщо помножити 34 поурочні години народознавства на 11 класів, то матимемо 61 повний день спілкування з учнями. А якщо додамо до цього добутку факультативні години, години пошукової, виховної краєзнавчої роботи, то набереться цілий рік особисто Вашого спілкування з учнями. Рік життя! Отже, у Вас є досить часу навчити дітей світлому, доброму, корисному. На Вас, учителя українського народознавства, держава покладає великі надії. То чи можна забувати про цю високу відповідальність, про те, що йти до школи без бажання означає нести дітям зло?
Учитель народознавства не має права хитрувати, виховуючи учнів у дусі патріотизму. Коли він говорить їм "Любіть свою землю" то мусить сам показати цю любов. Діти мають знати, що саме вчитель науки про народ зробив, або робить для свого народу.
Учитель народознавства повинен добре знати музичне мистецтво, живопис, архітектуру, театр, народні промисли й ремесла, а народна культура має стати його захопленням і невмирущою любов’ю.
Учитель народознавства творить людину нову, людину з національною свідомістю та гідністю. Тому у нього має бути власна творча лабораторія - ті професійні "секрети", які збагачуються з кожним уроком і з кожним роком педагогічної діяльності, Без накопичення досвіду будь-якому вчителю працювати нелегко, а вчителю народознавства взагалі неможливо. Це тому, що підготовку уроку народознавства можна порівняти з підготовкою театру до прем’єри. Учитель, не маючи власної творчої лабораторії, може перетворити цю прем’єру або в комедію для дітей, або в особисту трагедію. Що ж треба покласти в основу творчої лабораторії?
Насамперед творчий підхід. Учитель не повинен лише "планувати" урок, йому потрібно розробити його так, аби він був цікавим, сучасним і потрібним учням. Списані з преси чи літератури розробки уроку - то чужа праця, чуже слово, чужі думки й переконання. Це не Ваш урок. На ньому Ви будете присутні фізично, а не всією душею. Взагалі, я пораджу Вам писати конспекти уроків влітку, під час відпустки.
У цей час учитель сумує за школою, за своїми учнями, і навіть сама вчительська душа налаштовується на щось високе й прекрасне, на таке, на що двох вихідних Вам ніколи не вистачить! Вільний час сприятиме ґрунтовній підготовці до уроку. Ви встигнете і намалювати й прочитати те, що потрібно, і розшукати якісь стародавні речі чи записати місцевий фольклор. 0, скільки Ви встигнете і скільки знань, радощів, задоволення дасте дітям і собі!
Звичайно, уроки, проведені за тією самою розробкою в різні роки чи в різних класах, будуть різними. Але розробка є необхідною базою. У ній обдумане кожне слово, кожна фраза, кожен етап уроку, початок і кінець, кульмінація й розв’язка. Кожна розробка уроку народознавства чи сценарію виховного заходу повинна зберігатися в кабінеті народознавства. Іноді учень щось не записав, не звернув уваги на необхідний матеріал. Іноді просто замислився на уроці - таке вже життя, не без проблем. У такому випадку він зможе взяти папку з розробкою й прочитати головне. Або приходить учень після хвороби в клас. Учні не студенти, вони мало пишуть. Де ж узяти теоретичний матеріал? Адже підручники з українського народознавства не скоро з'являться у школі. Ось тоді учень і користується розробкою уроку. А ще я хочу відкрити Вам, майбутній учителю, секрет – дітям дуже цікаво читати конспект уроку вчителя. Частенько можна застати їх з папкою в руці, яку вони самі беруть з полички. А іноді вони просять дозволу взяти розробку уроку додому, та й переписати цікавий матеріал, вірш чи пісню, рецепт страв чи ліків та ін. Навіть їхні мами просять мої розробки. Творчу розробку уроку я прирівнюю до художнього твору, потрібного як дітям, так і дорослим. Учителі-предметники теж цікавляться цим матеріалом, щоб зробити свої уроки біології, ботаніки, зоології, історії, образотворчого мистецтва, трудового навчання, фізкультури, літератури, мови, астрономії насиченими народною педагогікою, народними знаннями. Отже, один творчий урок спонукає до іншого. І, головне, приносить користь дітям. Я вважаю, що кожен учитель повинен обов'язково колись надрукувати збірку свого доробку, як це робить поет чи письменник. Іноді вчителі міркують так; "Конспект уроку не варто виставляти на показ, щоб усі читали його. Це - наші особисті думки, плани, чорнова робота. Колеги, дирекція школи нехай дивляться на результати роботи, а не на конспекти". Я не згодна з ними. На сухій землі росте лише бур’ян.
Створивши належні творчі розробки, учитель отримує високоефективний урок.
А як за один урок краєзнавчого типу можна розповісти про культурне минуле свого міста? Для цього слід прочитати всю наявну літературу про місто, виписати прізвища всіх відомих людей і написати про те, хто чим прославився. Ось, будь ласка, кілька рядочків з мого вірша.
Надихав поетів Ніжин,
драматургів, байкарів
на слова ліричні, ніжні,
гострий гумор влучних слів.
Гоголь, Кукольник, Забіла
тут схилялись над пером.
Гербель, Глібов і Гребінка
віршували над Остром.
Творчість на уроці - це не лише вірш, пісня, картина. Творчістю є взаємне спілкування.
Безумовно, творчими є всі без винятку практичні заняття. Хіба не є творчістю випікання хліба, паски, малювання писанки? Учитель-ремісник продиктує рецепт та й годі. А у творчого на цей випадок усе заготовлене заздалегідь з допомогою учнів: різнокольорове пшоно, сорок яєць, ванілін, кориця, борошно, цукор, дріжджі, молоко для паски, сметана чи вершки, з якими учні смакуватимуть свій "художній" витвір.
У творчого вчителя завжди знайдуться "пера" для малювання писанок, фарба з природних барвників, віск, сухий спирт, пристрої для тримання писанок, тобто все, щоб забезпечити учнів роботою на уроці й навчити їх мистецтву писанкарства.
Учитель українського народознавства обов'язково повинен привітати учнів з народним святом, відкрити їм сторінки "Святоліку":
"Будь ласка, читайте, це цікавої" Він буде постійно підвищувати мовну культуру учнів, щоуроку даючи їм мовні кросворди, підготовлені самими учнями. Він не стане вимагати "Любіть свою мову", а спокійно й упевнено очищатиме мову своїх вихованців від "бур’яну".
Як навчити дітей шанувати не лише живих, а й померлих? Ця проблема така пекуча! Необхідно переконати, впевнити учнів, що втра близьких людей стає іноді виміром нашої людяності, чесності, або, навпаки, безпам’ятства, бездуховності. На початку такого уроку я пропоную послухати пісне у виконанні Ніни Матвієнко.
Летіла зозуля з гори та в долину,
та й сіла кувати коло мого тину.
Зозуле, зозуле, це ж ти горе чуєш,
коло моєй хати на калині куєш.
Зозуля кувала, правдоньку казала,
по моєї неньки на світі не стадо.
Побігла до хати, стала на порозі,
забилось серденько, покотились сльози.
ОЙ матінко-мати, де к тебе узяти,
чи піти купити чи намалювати?
Наїхали маляри з далекой сторони,
змалювали неньку на білій оселі.
Змалювали очі, змалювали брови.
та не змалювали щирої розмови.
І продовжую далі:
- На жаль, ми складаємо ціну людям лише після їхньої смерті, не замислюючись, що значать вони для нас за життя. Якби ми робили це вчасно, то, можливо, тим самим продовжували б їхнє життя на землі.
Але, незалежно від того, жива людина чи мертва, її треба шанувати завжди, якщо вона на це заслуговує. Отже, навчимося в наших предків шанувати померлих.
Пісню учні вивчають удома напам’ять.
Провести урок про народні музичні інструменти вчитель народознавства не ризикне без прослуховування їх звучання /гратиме чи учитель, чи учні, чи запрошені музиканти/.
Вивчаючи тему "Церква в житті українців", учні отримують такі знання про неї, якими часом не може похвалитися й доросла людина.