Мотив гри лежить у змісті самої дії. Проте помилково вважати гру виключно процесуальною, не результативною. Як і всяка свідома цілеспрямована діяльність, що в сукупністю осмислених дій, вона дає свої результати. Вони різні В різних за формою і змістом іграх. За їх характером гра відрізняється від праці, що приводить до суспільне значущого продукту, і від учіння, результатом якого в набуття певних знань. Але ця різниця не абсолютна, а відносна, бо і в грі в активне прагнення до певної мети, оперування предметами, розмови, стосунки з іншими дітьми, внаслідок яких відбувається збагачення звань і вмінь учасників ігрової діяльності [11, 159].
Гра для дошкільника є засобом відображення навколишньої дійсності, способом проникнення в діяльність і стосунки дорослих. У грі дитина проникає у всі сфери життя людей, які поза грою їй недоступні. Дитина переживає, оцінює відтворюване виявляє своє ставлення до навколишнього. Гра - шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть.
Таке розуміння сутності дитячої гри, що ґрунтується на діалектико-матеріалістичних позиціях радянської психології, дає змогу правильно розв'язати питання про уявне і реальне в ігровій діяльності. Чи справді, взявши на себе роль дорослого, дитина переходить у якийсь особливий, уявний світ, непідвладний законам реальної дійсності, як-то твердять деякі психологи-ідеалісти? Аналіз ігрової діяльності показує, що це твердження неправильне, що в грі завжди є своєрідне співвідношення між уявним і реальним. Носієм і виявом цього співвідношення є сама ігрова дія.
Зміст ігрової дії відповідає тим практичним цілям, що їх виконують люди для досягнення певної мети. Дитина тут не зраджує реальності. Вона може порушувати справжню логіку дій, якщо погано обізнана з нею або якщо самі особливості ігрового предмета диктують її логіку. Разом з тим ігрова дія вільна від багатьох обов'язкових операцій, тобто від тих способів діяння, які існують у реальній дійсності [15, 120].
Отже, у грі не панує свавілля і безладдя. Вона будується за певними законами і правилами. Характерна для неї умовність не є обов'язковою для виникнення сюжетної рольової гри, а з'являється в процесі здійснення. Граючись, діти перейменовують предмети, якими оперують. Факт перейменування і заміщення предметів у грі відзначало багато вчених, по-різному його пояснююче. Причини заміщення вбачали в діяльності фантазії дитини [12,93].
За всяких змін умов гри незмінним залишаються зміст і порядок дій, відповідаючи тим практичним діям, які виконуються в, житті для досягнення даної мети. Дитина не зраджує реальності в самому змісті гри.
Отже, ігрова дія - це цілком реальна дія. Вона не вигадана, не фантастична і відрізняється від неігрової своєю мотивацією: мотив ігрової дії - у здійсненні самої дії.
Цікаво, що діти повністю віддаються грі й водночас відокремлюють гру від дійсності. Так, дитина в процесі гри може виходити з "виконуваної ролі і на якусь мить ставати сама собою. Відступи від ролі часто здійснюються для того, щоб внести якісь корективи в гру, проінструктувати партнера щодо дальшої поведінки або зробити йому зауваження з приводу порушення правил. Відрізняючи ігрову ситуацію від навколишнього середовища, дитина живе у грі справжнім життям, сповненим жвавих емоцій і хвилювань.
1.2 Фактори, які впливають на розвиток фізичних якостей у дітей дошкільного віку
Розвиток рухових якостей обумовлений біологічними і соціальними чинниками. Природне біологічне зростання організму супроводжується збільшенням рухових можливостей дитини. При цьому розвиток його моторики зумовлюється соціальними умовами, а рухова функція організму виступає як компонент, на який спрямована педагогічна дія.
Загальні фізіологічні закономірності розвитку рухових якостей під впливом занять фізичними вправами розглянуті в роботах Н.В. Зімкіна (1956), А.В. Коробкова (1958), І.А. Фоміна і В.П. Філіна (1972) і інших авторів. Їх дослідженнями доведено, що фізіологічною основою розвитку рухових якостей (сили, швидкості, спритності, витривалості) є морфологічні і функціональні зміни м'язової системи, а також в нервовій регуляції рухових і вегетативних функцій організму. Зокрема, для прояву цих якостей важливе значення мають координаційна діяльність нервових центрів по регуляції функції м'язового апарату і вегетативних органів [18,125].
Зростання тренованості організму дітей відбувається дещо повільніше, ніж оволодіння руховими навиками, зокрема в нескладних за технікою рухових дій.
Шляхом доцільного підбору фізичних вправ можна впливати на біологічний хід розвитку різних рухових якостей дітей. Спеціальними дослідженнями встановлено, що під впливом активного рухового режиму відбувається значне зростання сили, швидкості, витривалості.
Розвиток рухових якостей у дитини виникає під впливом двох чинників: природно-вікових змін організму і режиму рухової активності. Процес розвитку рухових якостей у дошкільнят здійснюється з морфологічними і функціональними можливостями організму. Система засобів фізичного виховання передбачає реалізацію принципу всебічного розвитку особи дитини, що являє собою різносторонню дію на різні сторони його рухової функції, включаючи комплексний розвиток всіх рухових якостей.
Швидкість - здатність людини здійснювати рухові дії з мінімальною для даних умов витратою часу [17,500].
Основними чинниками прояву швидкості є:
а) прихований (латентний) період рухової реакції;
б) швидкість одиночного руху;
в) частота рухів.
На розвиток швидкості ефективно впливають вправи, які стимулюють дошкільників до виконання швидких рухів, зокрема: біг з максимальною швидкістю на короткі дистанції, стрибки, загально розвиваючі вправи, які виконуються в швидкому темпі. Проте на прискорення темпу рухів дітей потрібно орієнтувати лише при умові, якщо вони виконують їх легко і вільно.
Найпоширенішим способом розвитку швидкості є біг, який широко застосовується під час ранкової гімнастики, занять з фізкультури, рухомих ігор сюжетного характеру, ігрових дій типу естафет, в яких діти змагаються між собою. Доцільно проводити повторний біг, суть якого в тому, щоб діти повторно долали задану дистанцію, але вже по можливості з більшою швидкістю. Проте довжина дистанції або тривалість бігу повинні бути такими, щоб швидкість його не знижувалася до кінця руху. Тривалість інтервалів відпочинку між повтореннями вправ може забезпечити відносно повне відновлення сил дитини [18,130].
Для дітей 3 років рекомендується дистанція 15м, 4 років - 20 м, 5 років - 25 м, 6 років - 30-35 м. В іграх естафетного характеру старші дошкільнята часто виконують біг "човниковим" способом (15-20 м в одну і іншу сторону). У більшості дітей швидкість в кінці дистанції не зменшується, а пульс після подолання її відновлюється до початкових величин у межах 2-3 хв. Цю паузу можна вважати оптимальною для відпочинку дітей після виконання вправ даної інтенсивності.
Одним з важливих компонентів даної якості є швидкість рухової реакції дитини. Вона має велике прикладне значення в повсякденному житті дитини, особливо якщо необхідно швидко відреагувати на раптову ситуацію і прийняти правильне рішення: негайно зупинитися, прискорити рух, змінити його напрям і ін. До найпоширеніших методів розвитку швидкості реакції у дошкільнят відносяться багаторазові повторення рухових дій за раптовим "сигналом або зміною ситуації. Наприклад, початок бігу за сигналом вихователя (свисток, усна команда), зміна руху за командою вихователя, раптова зупинка під час ходьби або бігу за музичним акордом.
У дітей старших вікових груп розвитку швидкості сприяє вживання в процесі проведення занять з фізкультури і рухових ігор методу змагання. Елементи змагання викличуть в них емоційний підйом, сприяють мобілізації потенційних можливостей у виконанні рухових дій у зв'язку з бажанням перемогти. Оскільки в процесі змагань дитина максимально проявляє швидкість реакції, точність і швидкість рухів, вживання цього методу підвищує рівень розвитку даної якості.
Таким чином, широке використовування різноманітних рухових дій швидкісного характеру в процесі ранкової гімнастики і на заняттях з фізичної культури, систематичне проведення рухових ігор з елементами змагань створюють оптимальні умови для розвитку швидкості у дошкільнят всіх вікових груп [31,75].
Спритність - це здатність людини чітко виконувати рухи в складних координаційних умовах. Координаційна складність рухових дій є одним з основних критеріїв спритності. До другого відносять точність рухів, яке включає точність просторових, тимчасових і силових характеристик.
Значна частина дослідників цієї проблеми (М.В. Зімкін, О.В. Коробков і ін.) ставлять швидкість формування рухових навику в пряму залежність від рівня розвитку спритності: чим вище рівень розвитку спритності, тим легше і швидше формується той або інший навик. З психологічної точки зору, спритність залежить від повноцінного сприйняття власних рухів і обставин, від умінь швидко змінювати свою діяльність. Вона має тісний зв'язок з швидкістю і точністю складних рухових реакцій.
Процес природного розвитку здатності раціонально керувати в просторі та часі своїм руховим апаратом починається з раннього дитинства. Формування основних форм рухів найбільш інтенсивно відбувається в дошкільному віці. Розвиток спритності рухів у дітей 3-6 років має першочергове значення для підготовки їх до школи. Засновник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт одним з основних напрямів виховної роботи з дітьми вважав формування в них уміння з якнайменшою витратою зусиль і в максимально, короткий проміжок часу свідомо виконувати значну фізичну роботу, діючи при цьому чітко і енергійно [32,55].