У навчанні дітей розповіді застосовуються різні прийоми, основними з яких є: зразок розповіді вихователя, план розповіді, складання розповіді за частинами, колективне складання розповідей та ін..
Зразок розповіді це опис предмета, події,явища доступний для наслідування дітьми як за змістом, так і за формою. Розповідь – зразок повинна бути простішою ніж розповідь для слухання, тому що слухати і розуміти легше, ніж самому розповідати. Зразок повинен мати цінний виховний зміст, у ньому треба описувати хороші вчинки, дружні почуття тощо. Щоб наблизити зміст розповіді до досвіду дітей , вихователь може використати форму спогадів з свого дитинства: «Коли я була маленькою…» . Для розповіді треба підібрати конкретний факт чи подію, розповідати послідовно, не відходячи від сюжетної лінії розповіді; мов має бути живою, образною, речення короткі.
Зразок розповіді є найлегшим прийомом навчання, тому що він показує дітям головний результат, до якого вони повинні прагнути, допомагає підібрати аналогічний зміст для їхньої розповіді
Зразок розповіді визначає її обсяг, послідовність. Тому зразок застосовується на початкових етапах навчання розповіді, у випадках постановки перед дітьми нових завдань. Як дидактичний прийом зразок використовується частіше на початку заняття, а також у ході його, якщо діти відчувають труднощі в складанні розповіді; у кінці заняття зразок губить свою дидактичну цінність.
Для того щоб домогтися від дітей самостійної творчої роботи , вихователь або логопед повинен пояснити свою розповідь, нібито показати, як її скласти. Тому на перших етапах зразок розповіді краще поєднувати з її планом.
План розповіді - два-три основних запитання, які визначають зміст і послідовність викладу. Як правило, після декількох занять із зразком розповіді план стає самостійним, основним прийомом навчання. У процесі заняття план треба поповнювати новими запитаннями, це активізує увагу дітей,дає можливість індивідуалізувати завдання.
Щоб полегшити дітям складання розповіді за планом, рекомендується колективний розбір плану. Цей прийом використовується здебільшого при складанні дітьми розповідей на початкових етапах( розповіді за картиною або на тему). Картина або тема пропонується всім одна, тому зразок може обмежити творчість дітей. Сутність цього прийому полягає в тому, що вихователь до складання розповідей обговорює з дітьми окремі питання плану, показуючи можливість урізноманітнення змісту розповідей. На одне й те саме запитання плану логопед пропонує відповісти декільком дітям.
На деяких заняттях можна застосувати складання розповіді за частинами або колективне складання розповіді. Цей прийом використовується при складанні розповіді за картиною, яку можна поділити на кілька частин, а також при складанні розповіді описового характеру з колективного досвіду, коли вихователь поділяє її на дрібніші частини або підтеми, та коли діти складають колективний лист дітям іншого дитячого садка, хворому товаришу.
У навчанні розповіді використовується і такий прийом, як закінчення дітьми розповіді, розпочатої вихователем. Розвитку у дітей фантазії сприяє підказування варіантів сюжету, обставин дій
Запитання як прийом навчання в розповіданні займає другорядне місце. Запитання дітям ставляться, як правило, після закінчення розповіді для уточнення або доповнення її.
Як і на інших заняттях, треба уникати «пустих», неконкретних запитань. Вони не допомагають дитині або викликають випадкову відповідь. У процесі ж розповіді дитини, якщо трапляється якась помилка, краще підказати слово або речення , виправити помилку, що меншою мірою порушить зв’язність , плавність розповіді, ніж запитання.
Оцінка важливий прийом навчання розповіді. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те , що схвалив логопед, і уникали того , що він засудив. Тому оцінки , які даються в кінці розповіді, не мають дидактичного значення. І логопед , і діти не пам’ятають , які були розповіді , діти не зможуть сприйняти зауважень логопеда. Доцільніше давати оцінку по ходу слухання розповідей і не обов’язково розгорнуту. Логопед повинен у своїй оцінці відмітити спроби творчості, вдале розкриття сюжету, виразність мови, повноту передачі тощо.
4.2 Методика навчання дітей описовим розповідям
Описування предметів іграшок учить дітей виділяти найхарактерніші ознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, визначати відмінне і схоже в предметах у процесі їх порівняння. Вправи на описування іграшок, предметів готують дітей до проведення дидактичних ігорна описування. Такі заняття запропонувала в свій час Є.І. Тихєєва , вона надавала їм великого значення в розвитку точності словника, зв’язного мовлення,логічності мислення, в розширенні кругозору дітей.
Навчання описуванню іграшок, предметів дітей з вадами мовлення проводиться починаючи з старшої групи. Діти повинні навчитися описувати найхарактерніші ознаки предмета, не називаючи його, впізнавати предмет за описом. Крім того в процесі описування треба вчити дітей порівнювати предмети між собою , виділяючи різницю між ними , а також спільні ознаки. Описуванню іграшок повинно передувати розглядання їх, під час якого діти вчаться виділяти деталі й якості іграшок, оволодівають відповідним словником. Логопед ставить запитання щодо зовнішнього вигляду , якостей іграшки , дій з нею. Діти підбирають порівняння. Використовують різноманітну лексику.
На перших заняттях логопед використовує загальний наочний матеріал ( шість-вісім досить великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальним роздавальним матеріалом. Для таких занять треба підбирати іграшки невеликі, різнорідні, але приблизно однакової складності.
Бажано підбирати іграшки з яскраво вираженими індивідуальними особливостями і демонструвати їх у русі. Підбирають також іграшки одного найменування . але різні за зовнішнім виглядом. Такий підбір забезпечує активізацію словника дітей та розвиток зв’язного мовлення на основі використання прийому порівняння.
Підбираючи матеріал для описування і порівняння треба пам’ятати про його доступність дітям цього віку. Підбирати матеріал слід відповідно до кола знань про навколишнє.
На початку заняття логопед нагадує дітям про те, що вони розглядали багато іграшок . Повідомляє , що сьогодні вона теж принесла іграшки. Ставить мету перед дітьми – розглянути іграшку і розповісти про неї . Спочатку логопед дає дітям зразок опису. Після цього логопед пропонує дітям описати аналогічну іграшку, що дозволить їм скласти свою розповідь, легко наслідуючи зразок. Поступово зразок замінюється планом опису. Наприклад: Як називається іграшка? Якого вона кольору,форми? З чого зроблена? Як з нею можна гратися?
Протягом заняття слід викликати і тих дітей , що вміють і тих дітей , що не вміють описувати. Якщо спочатку викликана дитина не зможе описати іграшку, то це саме завдання можна запропонувати іншій дитині. Якщо й інші діти описують незв’язно, схематично, то варто в ході заняття дати свій зразок опису.
На заняттях слід заохочувати спроби дітей привносити свій досвід. Для описування підбираються знайомі предмети, і діти можуть включати в опис свої враження від них.
Описані іграшки залишаються на столі логопеда, якщо вони потрібні для порівняння, класифікації, а потім їх треба сховати , щоб вони не відвертали увагу дітей. У процесі заняття можна використати хорове звуконаслідування, читання віршів, загадування загадок, ігрові вправи з іграшкою. Це зробить заняття цікавішим.
Дітям підготовчої групи дають завдання описувати по памяті свою собаку або кішку, свої іграшки,вулицю,кімнату.
Важливе значення має описування натуральних предметів, знайомих дітям з життєвої практики. Це можуть бути об’єкти природи, знаряддя праці, посуд, швейне приладдя, письмове, різні предмети.
Розповідаючи дитина пояснює призначення предмета, демонструє дії з ним. Про аналогічні предмети діти можуть складати порівняльні розповіді. На заняттях придумують загадки, читають художні твори про предмети.
Н.Ф. Виноградова запропонувала цікавий прийом- складання дітьми розповідей-етюдів. Це невеликі образні описи особливо виразних об’єктів та явищ природи, творів прикладного мистецтва.
Таку роботу логопед може проводити як на заняттях, так і на прогулянках. Уміння описувати предмети закріплюється в інших видах діяльності (образотворчій, рольових іграх, конструюванні тощо).
Щоб опис був повноцінним , дитина має володіти моделлю його побудови та засобами її наповнення. Мовленнєвий розвиток дитини безпосередньо пов'язаний з її мислительною діяльністю. І цей зв'язок - двосторонній. Активне, багате і виразне мовлення дитини свідчить про високий рівень її розумового розвитку, і -навпаки . Мовленнєва діяльність стимулює мислительні процеси , допомагає відкривати і виділяти в об’єктивній дійсності ті зв’язки та відношення , які відповідають мовним зв’язкам. Звідси висновок: що більше різновидів мовних моделей засвоїть дитина з вадами мови , то легше вона орієнтуватиметься в навколишньому світі.
4.3 Переказ художніх творів
Переказ – це один з важливих методів навчання дітей зв’язної мови і підготовка їх до успішного і правильного переказування художніх творів у школі. Переказ – це відтворення змісту художнього твору в усній розповіді. Переказуючи художній твір, діти вчаться осмислено і послідовно відтворювати його зміст , що збагачує мову дитини, розвиває її мислення. Перш ніж переказувати твір, треба осмислити його зміст , ідею. Дитина не тільки запам’ятовує окремі епізоди, а й встановлює логічні зв’язки між ними і сама завдяки цьому вчиться мислити логічно, зв’язно і послідовно передавати свої думки. Щоб навчити дітей осмислювати прочитане, свідомо оволодіти рідною мовою, треба якомога ширше використовувати переказ як один з важливих методів пояснювального читання.