Учні також ознайомлюються із пропонованим лексичним значенням (слова, що позначають осіб, які працюють у школі; предмети, що знаходяться у класі; почуття учня, який добре виконав роботу і т. ін.). Також учні здійснюють знаходження серед слів тих, що подібні чи протилежні за лексичним значенням, змінюють слова, які відповідають на питання хто? що?, за числами (один — багато). Спостерігають за утворенням множини іменників (у простих випадках, без уживання терміна), правильним вживанням іменника у множині чи однині у складеному реченні.
Також відбувається утворення сполучень слів, які відповідають на питання хто? що? який? яка?...; добір слів, які відповідають реальним ознакам того чи іншого предмета [18, 44].
Учні також виконують письмо під диктування: навчальні диктанти, матеріалом для яких є слова, речення, тексти.
Наведемо слова, значення, вимову і написання яких учні повинні засвоїти: Батьківщина, ведмідь, вересень, вулиця, герой, диктант, диван; дитина, дятел, жайворонок, завдання, заєць, календар, килим, медаль, метро, неділя, ознака, помилка, понеділок, портфель, предмет, середа, театр, учитель, читання, червоний, черговий, черевики, четвер, ясен.
З метою ознайомлення з іменником вчитель здійснює систематизацію слів-назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Демонструється, наприклад, таблиця із зображенням лікаря, робітника, школярки (перший ряд), собаки, кота, їжака (другий ряд), дерева, портфеля, чайника (третій ряд).
У ході евристичної бесіди учитель з'ясовує:
— Хто зображений на малюнку першого ряду?
— Яке питання можна поставити до кожного із зображених предметів? (Хто це? — Лікар і под.)
— Кого називають словами: Лікар, робітник, школярка? (Людей.)
— Отже, які слова відповідають на питання хто? (Слова — назви людей.) [34, 73].
Аналогічна робота проводиться з малюнками другого, а потім третього ряду. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники — назви істот і неістот.
У 3 класі учні набувають умінь скоропису, що є необхідним для виконання ними об'єктивно більшої кількості письмових вправ; у них удосконалюються знання і вміння щодо опанування важливого для початкової мовної освіти розділу "Звуки і букви"; третьокласники засвоюють найважливіші правила української літературної вимови і грамотного письма на дещо вищому рівні узагальнення знань і вмінь, порівняно з 2 класом, опановують розділи "Мова і мовлення" та "Текст", а також відповідно до нової мети шкільного мовного курсу (формування комунікативного мовлення) вивчають розділи "Речення", "Лексичне значення слова", "Частини мови" [63].
У 3 класі учні ознайомлюються з синонімами та антонімами, добирають до них синоніми з метою увиразнення висловленої думки та уникнення невиправданих повторів одного і того самого слова. Визначають роль синонімів у тексті, ознайомлюються з деякими найпоширенішими фразеологізмами.
Відбувається «розвиток умінь помічати в тексті незнайомі слова, з'ясовувати їх значення» [26, 68].
Вивчаючи слово, учні вивчають значення слів, пряме і переносне значення, випадки багатозначності, найуживаніші омоніми (без терміна). Здійснюють добір слів для якнайточнішого вираження думки як під час усного, так і писемного мовлення.
Учень виявляє в тексті слова з прямим і переносним значенням, багатозначні слова, найуживаніші омоніми (омофони — коса (дівчини і знаряддя праці); омоформи — моя мати —мати книжку; омографи (книжки і книжки) – практично, в процесі навчальної роботи, без уживання термінів.
Також учень добирає синоніми й антоніми до загальновживаних слів; використовує їх в усному і писемному мовленні (навчальних творчих роботах); пояснює і вживає у власному мовленні опрацьовані за підручниками фразеологізми, зокрема, прислів'я; пояснює значення слів, опрацьованих у попередній навчальній діяльності; користується прийомами тлумачення слів (добір синонімів, опора на морфемну будову тощо) та тлумачним словником; добирає слова для точного вираження думки в усному і писемному мовленні; виявляє в навчальних текстах, у мовленні товаришів по класу, у власному мовленні нелітературні слова; замінює їх літературними.
На вивчення іменника у 3 класі відводиться 13 год. При цьому учні вивчають:
1) Загальне поняття (питання, значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні за допомогою закінчень та прийменників).
2) Іменники, що означають назви істот (хто?), та іменники, які означають назви неістот (що?).
3) Власні і загальні іменники. Велика буква у власних іменниках.
4) Формування поняття предметності на прикладах іменників, які означають опредмечені якості, дії []73, 26.
Учень також будує сполучення зі слів, що є різними частинами мови, використовуючи службові слова: пішли до лісу; космічна ракета; хлопчики і дівчатка; розрізнює слова за родовими і видовими ознаками: птахи: лелеки, зозулі, синиці, горобці; дерева: дуб, клен, яблуня, вишня; кольори: червоний, фіолетовий, зелений тощо; добирає групи спільнокореневих слів, що належать до різних частин мови, вводить їх у словосполучення і речення (дуб, дубовий, задубіти; сміх, смішний, усміхатися).
Також учні вивчають особливості вживання іменників у прямому і переносному значеннях, рід іменників: чоловічий, жіночий, середній; змінювання іменників за числами (однина і множина). У них формується уміння віднести слово до одного з родів.
Відбувається практичне ознайомлення з відмінками іменника (назви відмінків, відмінкові питання). Проводиться спостереження за змінюванням іменників за відмінками, спостереження за влучним уживанням іменників-синонімів, іменників-антонімів у тексті, розмірковування про їх роль. Здійснюється вибір з даних слів тих, що найбільше відповідають меті й типу висловлювання. Проводяться вправи на заміну в тексті недоречних лексичних повторів [31, 106].
Наприкінці навчального року учень має уявлення про іменник як частину мови; впізнає в тексті і самостійно добирає іменники; ставить питання до іменників, що належать до різних родів; будує сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; розрізнює іменники-назви істот і неістот, правильно ставить до них питання; розрізнює власні і загальні іменники, добирає відповідні приклади; вживає в письмових текстах власні іменники з великою буквою; відносить до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис).
У 4 класі завершується вивчення початкового курсу рідної мови. Учні мають не тільки здобути нові знання, уміння і навички в роботі над текстом, з граматики, фонетики і правопису та розвитку мовлення, а й систематизувати відомості з різних розділів мови, узагальнити і закріпити опрацьоване в 1-3 класах. Адже знання і мовленнєві вміння, набуті молодшими школярами в початкових класах, стануть основою для вивчення систематичного курсу рідної мови в основній і старшій ланках загальноосвітньої школи [74, 127].
У 4 класі на вивчення іменника відводиться 20 год. При цьому учні працюють за такими напрямками:
1) Розширення уявлень про лексичне значення іменника (слова з абстрактним значенням: радість, сум, сміливість тощо). Іменники-синоніми, іменники-антоніми, багатозначність окремих іменників. Вживання іменників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за точним і влучним вживанням з ряду синонімів тих слів, які найбільше відповідають змістові.
2) Рід іменників. Віднесення іменника до одного з родів. Змінювання іменників за числами і відмінками. Формування умінь ставити іменники в початкову форму. Спостереження за закінченнями іменників, що належать до різних відмін (без уживання терміна) у тому самому відмінку.
3) Закінчення іменників жіночого роду на -а в родовому відмінку однини з основою на твердий і м'який приголосний та на [ж], [н], [ш].
4) Закінчення іменників в орудному відмінку однини: закінчення -ею в іменниках жіночого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі; закінчення -єю в іменниках на -ія; закінчення -ем в іменниках чоловічого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі; закінчення -ем в іменниках з основою на [й].
5) Практичне засвоєння правопису закінчень найуживаніших іменників чоловічого роду на -ар, -яр.
6) Спостереження над паралельними закінченнями іменників чоловічого роду — назв істот у давальному та місцевому відмінках однини.
7) Форми іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини.
8) Спостереження за закінченнями іменників у множині (таблиця відмінювання). Вправи на вживання правильних відмінкових закінчень іменників у множині [64, 44].
Наприкінці навчального року учень 4 класу відносить до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання «що?», добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антонім; розкриває значення (2-3) багатозначного іменника; вводить його в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ); визначає рід і число іменників; змінює іменники за числами і відмінками; визначає початкову форму іменника (називний відмінок однини); змінює в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з], [ц], [с]; голосний [і] на [о], [є]; відображає ці звукові явища на письмі (нога — нозі, яблуко – в яблуці, рух – у русі); (піч – печі, ніч — ночі); вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -в (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею (землею, межею, кручею, тишею); -ем (конем, ножем, мечем, споришем)', закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія — лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай — гаєм); перевіряє за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на -ар, -яр (вівчарем, слюсарем, школярем, але маляром, столяром); використовує в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду — назв істот у давальному і місцевому відмінках однини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю); вживає подвоєні букви на позначення м'яких приголосних перед закінченням -ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апостроф перед закінченням -ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю, Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю); користується навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання приймен-ників з іменниками в окремих відмінках; вживає літературні форми закінчень -ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах) [58, 10].