Репродуктивна бесіда використовується на усіх етапах уроку. З її допомогою розв’язуються різні дидактичні задачі. Так, на етапі перевірки засвоєних знань, умінь і навичок цей вид бесіди забезпечує повторення і закріплення засвоєного змісту. Однак треба підкреслити тих логічно завершених частин предметного змісту, які нескладні, містять прості взаємозв’язки або фактичний матеріал [2, с.194].
Мета систематизуючої бесіди – узагальнення і систематизація знань. Проводять на завершальних етапах вивчення теми чи розділу, на уроках узагальнення і систематизації знань. Логіка їх побудови заснована на ретроспективному аналізі (ретроспекція – установлення зв’язків між новими результатами та раніше зробленими висновками).
Евристична бесіда – це спосіб організації творчої діяльності школярів через розв’язання проблеми у співпраці з вчителем. Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження. До неї вдаються лише за умови належної підготовки вчителя, досконалого володіння ним методикою навчання і відповідного рівня мислення учнів. Цей метод цінний у тому разі, якщо вчитель за допомогою правильно дібраних запитань і правильного ведення всієї бесіди вміє залучити всіх учнів класу до активної роботи.
Результатом евристичної бесіди є нові знання та уміння. Тому вона здебільшого використовується у процесі формування понять, встановлення різноманітних зв’язків у природі, тобто на етапі засвоєння нових знань, умінь і навичок. Не менш важливе значення має ця бесіда на етапі застосування засвоєного змісту як одного із способів організації виконання школярами творчих завдань.
Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам’яті. Їх використовували ще в середньовічних школах. За таким самим принципом побудований церковний підручник, в якому релігійні істини поділено на запитання і відповіді. Цей метод вимагав від учнів заучувати без розуміння і осмислення запитань і відповідей, у сучасних школах він використовується таким чином, що учнів підводять до самостійної розумової діяльності, до самостійного осмислення. Така бесіда дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення і тренує пам’ять.
Отже, бесіду поділяють на види – за призначення у навчальному процесі та за характером діяльності учнів у процесі бесіди. Кожен вид бесіди спрямований на активізацію учнів; на відтворення раніше засвоєного матеріалу, на формулювання власних висновків; на узагальнення та систематизацію знань тощо. Кожен вид має свої особливості, які слід враховувати вчителю при використанні того чи іншого виду бесіди на уроці.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ БЕСІДИ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА
2.1 Вимоги до проведення бесіди на уроках природознавства
Урахування вимог до бесіди, зокрема до запитань в ній, а також активне ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес протягом усієї бесіди.
У молодших класах можна часто спостерігати, як на початку бесіди діти починають активно працювати. Вони прагнуть відповідати. На кожне з питань дається відповідь одним із учнів. Здається, всі захоплені роботою, але швидко частина дітей втрачає інтерес до неї. Вони «губляться» в процесі бесіди. Це відбувається з різних причин: не зрозуміли зміст наступного запитання, швидко не змогли дати відповідь на попереднє або усвідомити відповідь товариша тощо. Такі діти втратили взаємозв’язок між частинами бесіди. Основна причина такого стану полягає у тому, що вчитель не стежив за роботою усього класу, а задовольнився лише відповіддю одного учня.
Готуючись до бесіди будь-якого типу, вчитель складає її план, щоб забезпечити строгу послідовність розвитку теми, намічає основні запитання для учнів. Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі – створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності та веде до досягнення цілей.
Запитання повинні бути конкретними і короткими, щоб учень міг зрозуміти, про який об’єкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними. На уроках навіть досвідчених вчителів можна почути запитання такого типу: «Розкажіть, що ви знаєте про лисицю (або інший предмет або явище)?» невизначеність питання передбачає різні варіанти відповіді. Якщо вивчається тема « Тварини – живі організми» (3 клас) [16, с. 150], то під час формування поняття «хижі тварини» запитання для актуалізації необхідно формулювати таким чином: «Ви багато чули, читали про лисицю. Розкажіть, що є для неї кормом (тобто чим вона живиться)?» адже істотною ознакою хижих тварин є те, що вони живляться іншими тваринами.
Слід уникати альтернативних питань. Вони дають можливість випадкового вибору відповідей або спонукають до простого ствердження («так») чи заперечення («ні»). Наприклад, «Спекотне чи холодне літо у степах?», «Чи відчуває людина шкірою дотик, тепло, холод і біль?» Коли питання має такий зміст, то в ньому вже містяться певні варіанти відповіді, і учні, не осмислюючи суті запитання, намагаються відгадати правильну відповідь.
Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних об’єктів або різних сторін одного предмета, явища, їх не сумісних ознак, властивостей. Наприклад, запитання: « Які рослини і тварини є у лісостеповій зоні України?», «Які властивості має торф, як його добуває і використовує людина?». Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про «все відразу». Вона переходить від одного об’єкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і пам’ять.
Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, але й словесна форма вираження. Не можна включати у запитання невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання кілька разів у різних формулюваннях. Пере формулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або здебільшого відповідають на запитання неправильно. Наприклад, на уроці за тезою «Степи» (4 клас) [16, с. 160] пропонується запитання: «Як пристосувалися рослини до життя у степу?» Діти відразу не можуть відповісти на нього. Вчитель організовує аналіз самого запитання:
- Про що говориться у запитанні? ( Про рослини)
- Де ростуть ці рослини? (У степах)
- Що потрібно розповісти про рослини, які ростуть у степах? (Як ці рослини пристосувались до життя у степах?)
- Що означає слово «пристосувалися»?
Крім у основних , у бесіді є додаткові запитання, які виконують функцію коригування відповіді, уточнення і доповнення. Вони не повинні бути підказуючими, а тим паче – невизначеними.
Часто на уроках природознавства після неповної відповіді вчитель ставить додаткові запитання: «А ще що ти можеш сказати? Що ти можеш доповнити? А ще? Ще…? І т. н.». Учень починає відповідати все, що знає, і навіть те, що не стосується конкретного питання. Вчитель запитує («Що ще…?») учнів до того часу, поки хтось із них не дасть правильну відповідь.
Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обов’язковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання відповіді.
Бажано, щоб усі запитання були індивідуалізовані. На кожне з них відповідає той учень, рівень підготовки і розвитку якого дозволяє успішно це зробити. Так, якщо запитання складне, то відповідь на нього дає «сильний» учень, а «середній» чи «слабкий» її повторює. Якщо просте, воно адресується «слабкому» учневі, а інші доповнюють і коригують його відповідь.
Запитання, які складають бесіду, бувають різні за характером:
а) репродуктивно – мнемічні. Вони активізують пам’ять і спонукають до відтворення раніше здобутих знань і умінь;
б) репродуктивно – пізнавальні. Ці запитання стимулюють репродуктивну діяльність, результатом якої є здобуття готових знань з різних джерел: підручників, засобів наочності, спостережень, дослідів і т. ін.;
в) продуктивно – пізнавальні. Відповіді на такі запитання отримуються в результаті здійснення операцій логічного мислення з уже відомими знаннями або під час розв’язання проблеми.
У кожного із цих видів є свої особливості, які обов’язково повинен врахувати вчитель, оскільки вони впливають на зміст запитань, структуру бесіди, її хід і результативність.
Під час бесіди важливо звернути увагу на якість відповідей учнів і за змістом, і за стилем. Вони повинні бути повні; усвідомлені і аргументовані; точні і чіткі; літературно правильно оформлені. Якщо учень неправильно відповідає на запитання, його формулюють зрозуміліше для нього, якщо ж він і в такому разі не може відповісти, ставлять легше запитання, відповідь на яке допоможе підійти до правильного висвітлення питання в першому його формулюванні.
Причини неточних або неправильних відповідей можуть бути різними. В одних випадках – це неглибоке розуміння змісту навчального предмета, в інших – невміння проаналізувати запитання і зрозуміти його сутність або словесно сформулювати відповідь.
Отже, для того, щоб бесіда дала очікуваний результат, до неї висуваються певні вимоги: вчитель повинен ретельно підготуватися, поділити матеріал на змістові частини; питання повинні бути короткі і точні, розвивати думку учня, розвивати його самого, кількість запитань – оптимальна. Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя формулювати і ставити запитання. Крім того, важливо, щоб учень давав відповідь повну, усвідомлену, точну, чітку, літературно правильно оформлену.