Методика навчання рухливим іграм в початкових класах (стр. 10 из 12)

Слід зауважити, що рухливим іграм, як розділу програми фізичного виховання в початкових класах, рекомендовано виділяти приблизно 30% - 35%часу уроку. В нашому випадку приділялося більше половини уроку. Метою нашого дослідження було визначення впливу рухливих ігор на фізичну підготовленість учнів початкових класів.

Для цього була складена картотека рухливих ігор та естафет, проведена класифікація за фізичними якостями (за рекомендаціями Мудрика Б.).

Картотека дозволяє швидко відбирати ігри і застосовувати їх на конкретному уроці для більш ефективного досягнення бажаного результату в розвитку фізичних якостей.

Були складені плани графіки на чверть, де поряд із засвоєнням основних рухових вмінь та навиків. На кожному уроці включені ігри на розвиток фізичних якостей.

При визначенні місця рухливих ігор в структурі уроку враховувалась їх інтенсивність. Ігри з низькою інтенсивністю (ЧСС 130 уд./хв.) проводилися у вступній та заключній частині уроку; ігри середньої, вище середньої та високої інтенсивності (ЧСС 130-170 уд./хв.) були включені в основну частину.

Щоб говорити про ефективність дослідження, був проведений формуючий експеримент, який проходив на протязі 2 років з учнями молодших класів.

Для порівняння були задіяні 2 класи - експериментальний та контрольний. В контрольному уроки проводилися за стандартною програмою, а в експериментальному за тематично спланованою, де рухливим іграм відводилось 50-60% часу уроку.

З метою визначення рівня фізичної підготовленості проводилось тестування на початку та вкінці навчального року. Використовувалися такі тести: біг на 30 м., стрибки в довжину з місця, метання м’яча на дальність.

Для визначення середніх показників фізичної підготовленості учнів молодших класів були проведені експериментальні випробування зі школярами загальноосвітньої школи с. Снігурівка, Лановецького району.

На основі тестування проведені порівняльні характеристики рівня рухових здібностей контрольного та експериментального класів за середнім результатом. Результати досліджень занесені до таблиці.

Таблиця 5.

Середні показники фізичної підготовленості дітей 7 років (Х + Sх)

Вправи	Група	Стать	До експерименту n = 60	Після експерименту n = 59	Достовір-ність різниці (Р)
Стрибки в довжину з місця, см	Контр.	Х.	110,45±1,20	112,15±1,25	> 0,05
		Д.	98,65±0,79	123,25±0,10	< 0,05
Стрибки в довжину з місця, см	Експ.	Х.	110,25±1,20	117,15±1,15	< 0,05
		Д.	98,10±0,79	120,20±0,25	< 0,05
Метання м’яча на дальність, м	Контр.	Х.	7,30±0,25	7,45±0,50	< 0,05
		Д.	4,86±0,10	4,95±0,10	> 0,05
Метання м’яча на дальність, м	Експ.	Х.	7,25±0,23	8,00±0,30	< 0,05
		Д.	4,85±0,09	5,20±0,05	< 0,05
Біг на 30 м, с	Контр.	Х.	8,35±0,09	8,00±0,15	> 0,05
		Д.	8,20±0,10	8,15±0,15	> 0,05
Біг на 30 м, с	Експ.	Х.	8,32±0,05	7,45±0,20	< 0,05
		Д.	8,20±0,12	7,50±0,10	< 0,05

Результати дослідження, наведені у таблиці, стверджують, що всі показники фізичної підготовленості після експерименту значно зросли. Так, у хлопчиків експериментальної групи показники стрибків у довжину з місця зросли на 16,90 см, а у дівчаток – на 22,10 см; метання м’яча на дальність у хлопчиків зросли на 0,75 м, а у дівчаток – на 0,35 м. Порівняльний аналіз результатів бігу на 30 м показав, що час, затрачений на подолання дистанції, у хлопчиків зменшився на 1,17 с, а у дівчаток – на 1,10 с.

На рисунках (3.5 (Б), 3.6 (Б), 3.7 (Б) показано позитивну вікову динаміку, де чітко видно вірогідне зростання усіх показників фізичної підготовленості дітей 7 і 8 років, особливо це відмічено у дітей 7 років (стрибки в довжину з місця та метання м’яча на дальність).

Умовні позначки:

1 – стрибки в довжину з місця до експерименту,

2 – стрибки в довжину з місця після експерименту;

3 – метання м’яча на дальність до експерименту;

4 – метання м’яча на дальність після експерименту;

5 – біг на 30 м до експерименту;

6 – біг на 30 м після експерименту.

Зіставлення результатів дітей 1 класу експериментальної групи на кінець року показує вагому перевагу над показниками контрольної групи.

Звідси можна зробити висновок, що результат фізичної підготовленості учнів початкових класів залежить від багатьох засобів та форм роботи, зокрема від правильності організації та проведення гри. В свою чергу педагогічна ефективність гри залежить від підбору, методики навчання та проведення рухливих ігор, організаторських здібностей керівника, його вміння доступно і цікаво пояснити гру та керувати її процесом, бути об’єктивним та уважним в оцінці ігрових дій дітей, підведенні підсумків.

На основі вищезазначеного слід зробити висновок, що головне завдання педагога – навчити дітей грати активно і самостійно, з дотриманням необхідних вимог. Тільки в такому випадку рухливі ігри будуть мати ефективний вплив на всебічний розвиток особистості.

Висновки

1. Аналіз наукових джерел щодо обраного аспекту дослідження дає підставу узагальнити: проблема багатоаспектна, різнопланова, оскільки досліджується науковцями різних галузей (фізіологи, психологи, педагоги, спортсмени, лікарі, вчителі-практики). Теорія і практика переконливо доводять, що молодший шкільний вік – відповідальний етап у забезпеченні здорового способу життя, всебічного розвитку особистості. Використання всіх дійових чинників системи фізичного виховання, в тому числі і рухливих ігор, є важливою умовою реалізації основних завдань сьогодення. Основні напрямки цих завдань визначені у нормативно-правових документах щодо освіти, фізичної культури (Закони України “Про освіту” (1991), “Про фізичну культуру і спорт” (1996), Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації» (1998).

2. Теоретичний аналіз і практика переконують, що рухливі ігри мають оздоровче, освітнє та виховне значення. Головними компонентами фізичного виховання є оздоровчий, при реалізації котрого оптимізуються форми і функції організму людини, та розливальний, що сприяє підвищенню рівня фізичних (рухових) здібностей та якостей. Дотримання в цілому рухового режиму в умовах сімейно-суспільного виховання при правильному педагогічному керівництві є важливою запорукою ефективного фізичного розвитку організму дитини. Означені форми роботи з дітьми молодшого шкільного віку та засоби фізичного виховання сприяють реалізації соціально-педагогічних вимог та завдань гармонійного розвитку особистості.

3. На основі вивчення науково-методичної літератури, досвіду роботи вчителів початкових класів, нами були визначені основні педагогічні умови, що сприяють ефективності засвоєння рухливих ігор, а також поставлені вимоги щодо їх організації та проведення.

4. В процесі нашого експериментального дослідження (учні 1кл. та 2кл.) ми визначили улюблені ігри та розваги дітей, теоретично обґрунтували та практично перевірили традиційну методику навчання рухливих ігор в даному віці, проаналізували класифікацію українських народних ігор, їх характерні особливості (Мудрик С.Б.). Це дало змогу визначили основні напрямки роботи, які передбачають чітку систематизацію у відповідності з віковими анатомо-фізіологічними, психологічними особливостями, оздоровчою та освітньо-виховною спрямованістю.

Слід зазначити, що пошуки найефективніших шляхів удосконалення методики навчання рухливих ігор сприяють розвитку новітніх технологій, форм взаємодії суспільних, громадських інституцій з сім’єю.

5. Проведене нами дослідження не вичерпує розкриття всіх питань даної проблеми, тому подальше вивчення її буде сприяти покращенню системи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Список використаної літератури

1. Андрощук Н.В., Лесів А.Д., Механошин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. – Тернопіль: ”Підручники та посібники”, 1998р.

2. Апансенко Г.Л. Физическое развитие детей и подростков. – К.: Здоровье, 1985. – 80 с.

3. Артемова Л.В. Динамика содержательности общения детей 7 лет в игровых группах/ Новое исследование в психологии. – 1986. – Вып.2. – С.49-55.

4. Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. – К.: здоровье, 1987. – С.34-40.

5. Бальсевич В.К. Фізична культура для всіх і для кожного. – М.: Фізкультура і спорт, 1988. – С.8-26.

6. Батурина Е.Г. Сборник игр к «программе воспитания в детском саду». – М.: Просвещение, 1974. – 120 с.

7. Боберський І. Рухові забави та ігри (упоряд. Приступа Є.Н.) – Львів, 1992. –

64 с.

8. Буне Р.С. Место приёмов в процессе обучения на занятиях в детском саду// Педагогические и психологические проблемы руководства игрой дошкольника. – М., 1979. – С.9-14.

9. Виготський Л.С. Вибрані психологічні дослідження. – М.: Учпедгаз, 1987. – С. 230-237.

10. Вільчковський Е.С. Рухливі ігри в дитячому садку. – К.: Радянська школа, 1989. – С.12-60.

11. Вільчковський Е.С. теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. –Львів.ВАТЛ., 1998р.

12. Войтенко В.П. Здоровье здоровых: Введение в санологию. – К.: Здоровье, 1991. – 245 с.

13. Вольчинський А.Я. Педагогічні умови застосування національних рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей 5-6 років. Луцьк, 1998. – 16 с.