В навчальному процесі вони виконують функції: освітню, виховну, розвиваючу, стимулюючу (мотиваційну), контрольно - коректуючу.
Освітня функція забезпечує всебічний гармонічний розвиток особистості, людини грамотної, вихованої, людини здатної самостійно набувати, розширювати і поглиблювати знання і творчо використовувати їх в професійній діяльності і суспільному житті. Розвиваюча функція забезпечує розумовий розвиток. Стимулююча функція виконує роль стимулу до навчання, свідомості, підтриманні і закріпленні пізнавальних інтересів на кожному занятті. Виховна функція забезпечує формування високої культури та діалектичного світогляду. Контрольно - коректуюча забезпечує перевірку засвоєного матеріалу і корекцію відхилень [20,В сучасній методичній літературі описана велика кількість методів, які тим чи іншим чином застосовуються в навчально - виховному процесі. З позицій цілісного підходу до навчально - виховного процесу виділяють три великі групи методів:
Методи організації і здійснення навчально - пізнавальної діяльності.
Методи стимулювання і мотивації.
Методи контролю і самоконтролю.
Під методами організації і здійснення навчально - пізнавальної діяльності розуміють способи діяльності викладача і студентів направлених на оволодіння студентами знаннями, уміннями і навичками, розвиток їх розумових задатків, способів мислення, а також виховання [18,47].
Під методами стимулювання і мотивації розуміють методи які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулюють пізнавальну активність і одночасно збагачують студентів навчальною інформацією.
Методи стимулювання і мотивації умовно розділяються на дві підгрупи: методи формування пізнавальних інтересів; методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні.
Під методами контролю і самоконтролю розуміють сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості умінь та навичок [29,127].
На сьогодні відсутня єдина загальноприйнята класифікація методів навчання. Щоб правильно зорієнтуватися в різноманітних класифікаціях методів навчання викладачеві необхідно знати суттєві ознаки основ їх класифікацій. З позиції наукових досягнень сучасної педагогіки, за якими на сьогодні класифікують методи навчання, до таких основ відносяться:
джерела знань (передача і характер сприймання навчальної інформації) (Д.О. Лордкінакідзе, Є.А. Голант, С.І. Петровський);
характер пізнавальної діяльності студентів (М.І. Скаткін, І.Я. Лернер);
дидактичні цілі та завдання (Б.П. Єсипов, М.А. Данилов, І.Ф. Харламов);
бінарність (характер діяльності викладача і студента) (М.І. Махмутов, А. ПЗінкевич, А.М. Алексюк);
рівень активності студентів у навчанні (В.І. Рибальський) тощо [16,42]. Метод викладання - це обумовлена загальним методом і дидактичним завданням система правил вибору і застосування прийомів викладання, способів управління пізнавальною діяльністю студентів в конкретний момент учіння [18, 89].
Метод учіння - це обумовлена (в кожний конкретний момент) методом викладання система правил вибору і застосування прийомів навчальної діяльності направлених на досягнення мети, поставленої викладачем і прийнята студентом.
При навчанні занять з дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" доцільно використати наступні методи навчання:
1. словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, інструктаж.2. наочні - демонстрування, ілюстрування.3. практичні - вправи (усні, письмові, графічні), лабораторні роботи і практичні заняття [22, 78].
Повнота, правильність і якість виконання студентами орієнтовних і виконавчих дій, цілеспрямованість їх призначення викладачем, раціональність організації роботи студентів і управління учбовим процесом визначаються контрольними діями (контролем засвоєння). За результатами контрольних дій самі студенти, викладачі і дирекція учбового закладу можуть коректувати учбовий процес. Тому оптимізація контрольних дій не менш, важлива, чим орієнтованих і виконавчих. Як і кожний процес оптимізації контролю засвоєння потрібно розпочинати з уточнення мети [11, 55].
Метою контролю знань, умінь та навичок студентів потрібно рахувати самоперевірку та самооцінку роботи викладача. Це потрібно для коректування підготовки і проведення занять.
Найбільш важливіша мета контролю - мотивування регулярної, напруженої і цілеспрямованої роботи студентів, їх уважності, опосередкованості при аудиторних і самостійних заняттях.
Контроль засвоєння повинен дати можливість студентам спів ставити свою роботу з вимогами викладача, вияснити недоліки, помилки, недоробки і внести якщо потрібно, необхідні корективи в свою підготовку [24,238].
І останнє, навчальна мета контролю: використання контрольних дій як продовження виконавчих. Підготовка і процедура контролю можуть сприяти розвитку усної і писемної мови студентів, їх здібності до послідовного формулювання своїх міркувань, чіткості і логічності мислення [3,407].
Аналіз роботи викладачів коледжів і технікумів дозволяє виділити такі основні групи методи контролю знань:
Метод усного контролю.
Метод письмового контролю.
Комбінований контроль.
Стислий контроль.
Перевірка самостійних робіт.
Метод лабораторного контролю.
Метод машинного (програмованого) контролю.
Метод тестового контролю.
Метод самоконтролю [20,319].
Головною функцією цих методів є контрольно - регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукальні функції [24, 256].
Усний контроль - спосіб найбільш широко використовуваний викладачами загально технічних і спеціальних дисциплін. В його основі - достатньо широкі питання, які ведуть за собою затрати часу на одного студента від п'яти до п'ятнадцяти (інколи і більше) хвилин. Викладач по суті працює тільки з одним студентом.
За допомогою усного опитування можна контролювати засвоєння на любому рівні. Цей метод оперативний і результати контролю стають відомими студентам і викладачу вході опитування. Можливість несамостійного виконання студентами завдання при цьому способі контролю зведена до мінімуму [11, 56].
Письмовий контроль поряд з усним опитуванням відноситься до традиційних, найбільш широко застосовуваних способів контролю. Переваги цього способу - повне охоплення всіх студентів в процесі контролю і ефективне використання аудиторного часу.
При проведенні контрольних робіт (письмовий контроль) завдання потрібно видавати кожному студенту індивідуально в вигляді спеціально підготовлених бланків (білетів). Варіантів завдань повинно бути не менше чотирьох [20, 319].
Комбінований контроль. Суттєві недоліки усного опитування - мала ефективність використання аудиторного часу, неможливість перевірки, як засвоїли інформацію більшість студентів. Із - за цього недоліку усне опитування приводить до низької частоти перевірки роботи студентів, до слабкого" накопичення оцінок".
Комбінований контроль являє собою спробу збільшити ефективність використання часу для усного опитування введенням невеличкої контрольної роботи для деякої частини студентів. Викладач заготовлює на окремих бланках декілька варіантів контрольних робіт. їх об'єм розрахований на виконання на протязі часу, відведеного викладачем на опитування. Перед початком опитування викладач роздає бланки декільком (4-6) студентам, які розміщені за передніми столами. Кожен із них повинен виконувати завдання в письмовому вигляді. В цей час з іншими студентами викладач проводить звичайне усне опитування.
В результаті за 20 - 25 хвилин буде проведене опитування 2-3 студентів, і крім цього, виконають контрольні роботи ще 4 - 6 чоловік. Замість 2-3 оцінок, як це буває при усному опитуванні в журналі з'явиться 6-9 оцінок. Викладачу не потрібно тратити на перевірку забагато часу: контрольні роботи невеликі по об'єму, їх не багато [3,407].
Стислий контроль. У викладача який веде усне опитування, виникає два бажання, які протирічать одне одному: з одного боку, йому представляється необхідним збільшити час на опитування кожного студента, щоб провести контроль, найбільш надійним і об'єктивним чином; з іншого боку, тісні рамки відведених по програмі і ясно усвідомлена необхідність збільшити частоту контролю кожного студента потребують зменшення часу опитування.
В реально можливий для проведення усного опитування час високої надійності все одно добитися не можна. Звідси випливає висновок: потрібно добиватися підвищеної частоти контролю і понижувати час відведений на опитування кожного студента. Це можна втілити при максимальній раціоналізації процедури контролю і детальної підготовки викладача [3,407].
Такий підхід до контролю здійснюється в стислому опитуванні. Стислий контроль, по суті, не відрізняється принципово від традиційного усного опитування. Тільки запитання, які задаються студентам, викладач завчасно розробляє так, щоб вони потребували короткої (1 - 3 хвилин) відповіді, були зрозумілі настільки, щоб не приходилось витрачати додатковий час на їх "тлумачення". Викладач завчасно планує черговість постановки питань так, щоб не було простоїв: поки викликані до дошки студенти креслять необхідні схеми, виводять рівняння, готуються до відповіді з допомогою плакатів, макетів, моделей, діапроекцій, інші студенти відповідають на запитання які не потребують такої підготовки. Викладач включає в роботу ще 3 - 4 студентів, які сидять в різних частинах аудиторії. Вони почергово дають короткі відповіді в всіх випадках, коли потрібно поправити помилку, допущену студентами біля дошки, доповнити відповідь, допомогти йому.
Стисле опитування дозволяє за 20 - 25 хвилин проконтролювати засвоєння інформації 8-15 студентів, проставити їм відмітки і при цьому забезпечити активну участь всієї групи при повторенні і закріпленні знань [11, 65].