Зміст
Вступ
1. "Педагогіка"
2. "Практика"
Висновок
Список незнайомих слів
Вступ
Готуючись до здачі кандидатського іспиту з іноземної мови (англійської) я опрацював книгу під назвою "Power, Pedagogy & Practice" ( Влада, Педагогіка і Практика ).
Дана книга була видана у 1997 році в Оксфорді і стосується дослідження педагогічних аспектів підготовки і передпідготовки вчителів. Мною було опрацьовано 200 сторінок тексту із розділів "Педагогіка" і "Практика".
У кожному із розділів даної книги містяться статті відомих британських вчених-педагогів, які розкривають важливі питання в області педагогіки. У книгу ввійшли статті Девіда Ньюнана, Мартіна Лемба, Дженіфера Джевіса, Дональда Бріттена, Джудіса Кеннеді, Пітера Шелла та інших відомих вчених, які у своїх працях намагалися дослідити важливі моменти у процесі навчання та підвищення кваліфікації вчителів, стосунки між стажерами та інспекторами, розробили методики проведення педагогічних спостережень для виявлення найбільш важливих, на їх думку, моментів у процесі навчання.
1. "Педагогіка"
Педагогіка визначена як "вивчення методів і стилів навчання" і як "принципи", практика або професія навчання. Цей розділ книги включає статті, які направлені на те, як вивчення різних методів, стилів і принципів здійснюється в процесі навчанні вчителів. Багато обговорень останнього десятиліття сконцентрувались на тому, як викладачі (вчителі ) можуть будувати розуміння педагогічних принципів і як вони відповідають їм в термінах особистого стилю і професіонального врегулювання. Автори статей мали специфічний інтерес у тому, як викладачі використовують дані принципи і ефективно застосовують їх у своїй педагогічній діяльності.
Статті в цьому розділі стосуються трьох взаємопов’язаних стадій в кар’єрі викладача: теоретичне навчання (теоретична підготовка), практичне навчання (практика) і розвиток професіонала в процесі власного життя (життєвий досвід). Вони повинні здійснюватись із врахуванням принципів та процедур, притаманних для цих стадій розвитку викладача.
Багато авторів внесли вклад в роз’яснення відмінності між "навчанням викладача", тобто терміном, який означає освоєння навиків і методів навчання, і "освітою викладача", який означає довічний процес професійного розвитку. Поточне визначення останнього висуває на перший план процес, під посередництвом якого викладачі поглиблюють знання з їхнього предмета, розвивають свої навики і позитивний стиль навчання, який може пристосовуватися до конкретних ситуацій, оскільки враховує мінливі обставини в процесі їхнього навчання. Значення "процес" як концепція освіти викладача полягає в тому, що вона містить значення розвитку, тобто особистого розвитку викладача. Вчений Лендж описав такий розвиток наступним чином: "це процес неперервного інтелектуального, емпіричного і позиційного росту, який закладено в допрофесіональних і професіональних навчальних програмах".
Багато дискусій точилося навколо того, як забезпечити розвиток викладача, особливо на курсах підвищення кваліфікації, і які принципи могли б відповідати проектові і методології таких курсів. Одним з принципів, що часто використовується, є проведення курсів підвищення кваліфікації уже готовим підходом, що є значущим для викладачів в показниках їхнього попереднього досвіду, спонукає їх думати про шляхи, яким вони наближаються до деякого аспекту навчання, наприклад, розвиток читаючої здатності на іноземній мові і потім використовувати це у своїй діяльності. Основа цього принципу - припущення, що усі викладачі працюють відповідно до набору переконань про те, як повинно здійснюватися навчання у класній кімнаті, однак деякі ніколи не зможуть співвіднести ці переконання конкретно до себе. Таким чином вагомий етап у підвищенні кваліфікації повинен заохотити викладачів міркувати над їх власною професійною практикою, робити відповідним до себе припущення, що лежать в основі того, що вони роблять і потім розглядати ті припущення у світлі нових перспектив і методів. Цей ключовий принцип у сучасних підходах до освіти викладача ґрунтується на ідеї Шона, відносно "мислячого практикуючого". Це описано в перших трьох статтях цього розділу.
Інший вчений Ньюнан у своїй статті також представляє принципи, необхідні для розвитку викладача. Він описує, як процес відображення був уведений на симпозіумі викладачів. Учасників симпозіуму попросили заздалегідь описати аудиторну задачу, при вирішенні якої вони досягли успіху. "Теорія" симпозіуму це є побудова критичної структури для оцінки вивчених задач, отриманих із власної професійної практики викладачів. Цей підхід активно включав викладачів в обговорення їхньої роботи і тому міг бути представлений як "висхідний" у порівнянні з більш традиційним "низхідним" лекційним викладом фахівця. Ньюнан представляє, власне кажучи, орієнтований на процесі курс, у якому бажаний результат є "мислячий практикуючий", тобто викладач здатний розглядати практику, досліджувати альтернативи, і усвідомлювати те, як особисте удосконалення і розвиток можуть бути досягнуті.
Пропонований підхід стає важливішим, коли ціль освіти викладача полягає в тому, щоб підтримати нововведення навчального плану. Досвідчений викладач будує стиль, яким викладає, розвиває діапазон методів, заснованих на особистих переконаннях про ефективне навчання, і робить особистий вклад в професійну роботу. Прийняття нових підходів, набуття нових навичок і зміна сталої практики може бути протиставлено давнім підходам, коли навички, і стала практика так чи інакше трактуються як неадекватні або невідповідні.
Стаття Лемба описує шляхи забезпечення розуміння нових ідей серед учасників курсів підвищення кваліфікації. На його думку сприйняття нових ідей буде залежати від того, як викладачі зможуть пристосовувати ці нові ідеї в залежності від власної "структури переконань". Це пов’язано з "практичною наукою" перспективи розвитку викладача, коли практикуючий роздумує над доказаними на основі своїх переконань і припущень, професійними цінностями, що підкріплюють його практичні інтерпретації. Він починає відновлювати свою структуру цінностей і виявляє, що це відкриває нові шляхи і нові можливості для інтелектуальної дії. Його стаття – зразок того, як англійські вчителі рухаються в системі загальної освіти до рефлексивної практики.
В процесі підвищення кваліфікації викладача необхідно знайти процедури, що полегшать рефлексивну практику. Стаття Джарвіса ілюструє популярну процедуру недавніх років. Групі викладачів було запропоновано вести щоденники протягом кожного тижня їхнього курсу, викладачів заохочували робити запис їхнього вивчення. У статті описується, як проводилося заповнення щоденника, його значення для процесу і деякі проблеми досвідчених викладачів у процесі навчання. В кінці статті приводиться висновок, що розвиток викладачів підвищив почуття їх власної відповідальності... Для зміни їхнього навчання, підвищення довіри і здатності власно діяти пропонують, щоб ця процедура, маючи культурне застосування, могла допомагати вирішити проблеми, описані Лембом.
Оскільки в полі діяльності освіти викладача виникла нова концептуальна основа для проекту курсів підвищення кваліфікації, головною рисою якої є критична самосвідомість і самооцінка, то природно виникає питання щодо того, чи пройшли поточні перспективи і методи в навчанні викладача той же самий огляд і реструктурування.
Одночасно вивчаючи різноманітність методів навчання, викладачі будують розуміння принципів і методів, що лежать в їх основі і розвивають критичні структури для оцінки їхньої доречності і їхньої повноцінності для різних ситуацій навчання.
Бріттен у своїй статті висуває на перший план важливість розвитку відносин між стажистами і викладачами у процесі навчання, протиставляючи це традиційній системі навчання із своїми строгими принципами. Він пропонує наступність і послідовність, підкреслює важливе значення самопідготовки у процесі навчання.
Кеннеді однак, висуває застереження відносно кроків до більш автономних підходів у освіті викладача на курсах підвищення кваліфікації. Він говорить про те, щоб підходи до навчання і шляхи, якими воно повинно здійснюватися висували самі стажисти. Він пропонує звертати велику увагу на проблеми, які виникають у процесі навчання стажистів й наголошує на тому, що обов’язковою у навчанні повинна бути присутність інспекторів, які чітко зможуть поєднати свої власні теорії і стати "партнерами-в-досвіді", зможуть пропонувати різні методики і обговорювати їх зі стажистами. Найголовніше значення вчення Кеннеді - потреба в подальшому вивченні процесу навчання стажистів, щоб випробувати і перевірити ефективність різних підходів.
Наступні дві статті цього розділу присвячені навчанню інспекторів. Це аргументовано тим, що інспектори рідко проходять курс навчання, необхідний їм для правильної організації навчання викладачів-стажерів, і яких часто призначають лише за кращі вчительські якості, репутацію, ефективну роботу в класі або просто за віком. В останні роки зріс обсяг літератури, присвяченій контролюючій практиці, особливо відзначився Шелл із своїм інтерв'ю з Бодоцьким і Малдерезом. Дане інтерв’ю також приводиться в даній книзі.
Стаття Шелла детально описує те, як слід проводити спостереження для того, щоб воно було більш зосередженим, більш конструктивним і більш прихильним до самого стажера. Він має справу з навчанням інспекторів методу спостереження у класній кімнаті як основою для контролювання навиків стажерів. Він вимальовує паралельність між проблемами спостереження у класній кімнаті і здійсненням власне самого спостереження, коли традиційно, суб'єктивні методи проведення не в змозі забезпечити високу якість спостереження і дати найбільш точні результати. Він пропонує стратегії для врегулювання цілей спостереження, обробки результатів і використання ретельно структурованих графіків спостереження. Він представляє звіт декількох симпозіумів, маючи намір переконати інспекторів у потребі процедур спостереження і дає коментарі щодо можливих труднощі при цьому.