Українські вчені розглядають самооцінку, як «судження особи про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей відповідно до певного еталону, зразка; вияв оцінного ставлення людини до себе. Самооцінка є результатом мислених операцій – аналізу, порівняння і синтезу» [198; 305].
Дослідники вважають самооцінку складовою частиною структури навчальної діяльності, функція якої полягає в перевірці адекватності способів дії відповідно до поставлених завдань [45]; самоконтролю, його заключного етапу, який сприяє визначенню тими, хто навчається, міри засвоєння способів дій і власних можливостей [117]; внутрішньою основою для прийняття навчального завдання, виконуючого регулятивну функцію, приймаючи на себе функцію мотиву навчальної діяльності [83]; показником того, як “індивід оцінює себе по відношенню до якоїсь специфічної цінності” [108; 68].
Самооцінка посідає важливе місце в організації результативного управління своєю поведінкою. Вона є суб`єктивною основою для визначення рівня претензій, тобто тих завдань, які особистість ставить перед собою в житті і реалізувати які вона вважає себе спроможною. Самооцінка дозволяє вчасно відмовитися від початої дії, якщо людина зрозуміла, що ця дія нерезультативна і, тим більше, помилкова. Адекватне або неадекватне ставлення до себе веде або до гармонійності духу, що забезпечує розумну впевненість в собі, або веде до постійного конфлікту.
Максимально адекватне ставлення до себе – найвищий рівень самооцінки. Неадекватне уявлення про власну особистість є нерідко причиною вибору хибних шляхів для самоствердження, непомірних претензій. Адекватність характеризує самооцінку відносно її відповідності чи розбіжності з фактичною мірою визначеної якості. Важливим критерієм ступеня адекватності самооцінки людини може бути порівняння її з оцінкою оточуючих. У зв`язку з цим самооцінка може бути адекватною чи неадекватною – завищеною чи заниженою.
Перша з них свідчить про високий рівень претензій й низьку самокритичність. На думку М.Й. Боришевського, людина, яка звикла себе переоцінювати, далека від самокритичності, у взаєминах з іншими людьми в неї проявляється постійна схильність до конфліктів, тому в неї виникають серйозні труднощі в спілкуванні.Переоцінка власних можливостей, як правило, пов`язана з недооцінкою оточуючих та занадто критичним ставленням до них [43].
Занижена самооцінка характеризує особистість як критичну, замкнуту, невпевнену в своїх силах, не знає власних позитивних якостей, як таку, що фіксує увагу на своїх недоліках, має труднощі в спілкуванні, бо вважає себе нецікавою для інших. Така людина боїться контактів з людьми.
Адекватна самооцінка свідчить про особистість, яка впевнена в своїх силах, знає свої позитивні й негативні сторони, розуміє, над чим їй необхідно працювати, щоб бути професійно компетентною. Крім того, адекватна самооцінка створює сприятливі умови для професійного самовдосконалення, сприяє його результативності, підтримує мотиви роботи особистості над формуванням своїх професійно-значущих якостей та професійної компетентності в цілому. Загальновідомо, що тільки порівнюючи себе з іншими, вчитель здатний до саморозвитку. Відтак, самооцінка визначає мотиваційно-потребну сферу особистості, є стимулом для досягнення успіху в трудовій діяльності.
Як другу педагогічну умову формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов ми розглядали впровадження модульно- рейтингової системи навчання в педагогічному ВЗО.
Назва “модульне навчання” походить від терміну “модуль”. Модулі – це логічно побудовані самостійні розділи навчального матеріалу, що об`єднуються спільними ознаками. За своєю природою модуль являє собою компактну, чітко структуровану інформацію змістового й операційного характеру, яка визначає роботу студента в процесі навчальної діяльності. Модуль розкриває перед студентом мету навчальної діяльності, логічну структуру завдань, вказує, які етапи повинен пройти студент і які прийоми діяльності засвоїти. Кожен модуль містить програму дії, банк інформації й методичне керівництво для досягнення мети. Отже, у модульному навчанні реалізується педагогіка, що пов`язана з алгоритмізацією навчального процесу.
Необхідно зазначити позитивні якості означеної педагогічної технології:
- зменшується число лекцій, оскільки більшість часу студент працює самостійно;
- роль викладача значною мірою зводиться до проведення індивідуальних консультацій;
- вивчення кожного модуля завершується здійсненням самоконтролю чи контролю переважно в формі тестів;
- студент може самостійно працювати із запропонованою йому програмою;
- модульне навчання може бути представленим в автоматизованій формі (при наявності у ВЗО відповідної матеріально-технічної бази).
Третьою педагогічною умовою формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов у нашому дослідженні стало використання нових інформаційних технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки. Під час розробки цієї умови ми виходили з того, що в наш час розширюється процес інформатизації суспільства, тобто збільшується використання інформаційної техніки для виробництва, переробки, зберігання та розповсюдження інформації і особливо знань.
Перспективи розвитку України в умовах інформатизації суспільства відтворені в прийнятому Верховною Радою України Законі “Про Національну програму інформатизації” від 4 лютого 1998 року № 74/98 - ВР, в якому значна увага приділяється залученню нових інформаційних технологій до всіх сфер життя суспільства.
Інформаційні технології пронизують всі сфери людської діяльності, і система освіти, як соціальна структура, також відчуває їхній вплив. Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп`ютерів, комп`ютерних комунікацій, різних електронних пристроїв) породжує нові можливості для застосування комп`ютеру у навчальному процесі, що робить його більш ефективним, дає змогу раціонально використовувати навчальний час.
Багато хто з сучасних дослідників (П.І. Сердюков, С.С. Винярська та ін.) вважають, що зменшити розрив між вимогами сучасного суспільства до випускників шкіл і тим, що школа сьогодні дає їм, може комп`ютерне навчання, комп`ютерна культура [50; 94]. Англійські вчені А. Холл і П. Баумгартер порівнюють вплив останніх на систему освіти з тим переворотом у культурі людства, яке здійснило книгодрукування [289].
У зв`язку з цим учитель, як учасник процесу інформатизації, повинен володіти всіма необхідними знаннями й вміннями при застосуванні нових інформаційних технологій в процесі навчання, вміти використовувати їх у своїй професійній діяльності. Це дозволить підняти процес навчання на якісно новий рівень, коли в школі будуть працювати інформаційно грамотні, високо компетентні вчителі, здатні ефективно організувати навчальний процес із врахуванням сучасних засобів комунікації.
На нашу думку, головною метою застосування нових інформаційних технологій навчання є підготовка студентів до самостійної роботи з вдосконалення сформованої в педагогічному університеті професійної компетентності, що, в свою чергу, веде до ефективної педагогічної діяльності в умовах сучасної школи.
Як відомо, ефективність формування професійної компетентності в значній мірі залежить від спрямованості й організації навчально-виховного процесу, форм і методів його організації. Серед них пріоритетними є комунікативні, кооперативні та інтерактивні методи навчання, які засновані на демократичному стилі взаємодії.Вони спрямовані на самостійний пошук рішень, сприяють розвитку критичного мислення, ініціативи і творчості. До таких методів відносяться рольові й ділові ігри, драматизація, психолого-педагогічні тренінги, бесіди, диспути, лекції, семінари тощо. Вищеназвані методи відображені в засобах реалізації процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов. Серед них:
- спецкурс “Основи формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов;”
- розробка проекту “Вчитель світу XXI століття”;
- інтерактивні та кооперативні форми роботи;
- відеоспостереження;
- педагогічна практика у школі;
- міжнародний студентський клуб.
Застосування названих у моделі умов, форм і методів роботи покликане сприяти процесу формування професійної компетентності в студентів факультетів іноземної філології педагогічних вищих закладів освіти.
4. Критеріальний підхід до формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов
Визначення рівнів сформованості професійної компетентності в майбутніх учителів неможливе без виявлення критеріїв оцінки професійної компетентності та встановлення показників.
Як відомо, критерій є ознакою, на основі якої проводиться оцінка або класифікація чого-небудь. Отже, критеріями педагогічної компетентності є такі її розпізнавальні ознаки, на основі яких оцінюється міра її сформованості. А це значить, що критерії професійної компетентності вчителя повинні відповідати її компонентам.
Критерії педагогічної компетентності відображають її суттєві характеристики і є достатніми для визначення сформованості даного інтегрального утворення, для чого були виявлені їхні ознаки, визначені показники, наведені в таблиці (див. табл. 4.1 на стор. 64).
Як видно з таблиці, під першим критерієм – суспільно-громадянським – розуміється усвідомлення студентами факультету іноземної філології громадянської відповідальності перед нацією, батьківщиною за виховання підростаючого покоління. В “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності” записано, що одним із завдань, через яке конкретизується мета громадянського виховання, – це “усвідомлення взаємозв`язку між ідеями індивідуальної свободи, прав