МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра філософії
Контрольна робота
з дисципліни: „Системний підхід у вищій школі”
на тему: „Класифікація методів навчання”
Дніпропетровськ 2007
Зміст
Вступ
1. Проблема методів класифікації навчання. Багатогранність поняття
2. Активні методи навчання
2.1 Імітаційні методи активного навчання
2.2 Ігрові імітаційні методи навчання
2.3 Ділова гра, як метод активного навчання
3. Дискусійні методи
4. Основні шляхи ефективності навчального процесу
Висновок
Література
Вступ
Одна з найважливіших проблем дидактики - проблема методів навчання - залишається актуальної як у теоретичному, так і безпосередньо в практичному плані. Залежно від її рішення перебувають сам навчальний процес, діяльність викладача й студентів, а отже, і результат навчання у вищій школі в цілому.
Термін "метод" походить від грецького слова "methodos", що означає шлях, спосіб просування до істини. Етимологія цього слова позначається й на його трактуванні як наукової категорії. Так, наприклад, у філософському енциклопедичному словнику під методом у самому загальному значенні розуміється “спосіб досягнення певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності”.
Метод навчання - спосіб подання (подачі) інформації студентові в ході його пізнавальної діяльності. Це ті дії, які взаємопов'язують педагога й студента, тобто бінарні, двоїсті по своїй суті.
У педагогічній літературі немає єдиної думки щодо ролі й визначення поняття "метод навчання".
1. Проблема методів класифікації навчання. Багатогранність поняття
Класифікація методів по характеру (ступеню самостійності й творчості) діяльності тих, яких навчають Цю досить продуктивну класифікацію ще в 1965 р. запропонували И.Я. Лернер і М.Н. Скаткін. Вони запропонували виділити п'ять методів навчання, причому в кожному з наступний ступінь активності й самостійності в діяльності тих, яких навчають, наростає.
1. Пояснювально-ілюстративний метод. Учні одержують знання на лекції, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник в "готовому" виді. Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, студенти залишаються в рамках репродуктивного (відтворюючого) мислення. У вузі даний метод знаходить саме широке застосування для передачі великого масиву інформації.
2. Репродуктивний метод. До нього відносять застосування вивченого на основі зразка або правила. Діяльність тих, яких навчають, носить алгоритмічний характер, тобто виконується по інструкціях, приписаннях, правилах в аналогічних, подібних з показаним зразком ситуаціях.
3. Метод проблемного викладу. Використовуючи всілякі джерела й засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доказів, порівнюючи точки зору, різні підходи, показує спосіб рішення поставленого завдання. Студенти як би стають свідками й співучасниками наукового пошуку. І в минулому, і в сьогоденні такий підхід широко використається.
4. Частково-пошуковий, або евристичний, метод. Полягає в організації активного пошуку рішення висунутих у навчанні (або самостійно сформульованих) пізнавальних завдань або під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм і вказівок. Процес мислення здобуває продуктивний характер, але при цьому поетапно направляється й контролюється педагогом або самими учнями на основі роботи над програмами (у тому числі й комп'ютерними) і навчальними посібниками. Такий метод, один з різновидів якого - евристична бесіда, - перевірений спосіб активізації мислення, порушення інтересу до пізнання на семінарах і колоквіумах.
5. Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і завдань і короткого усного або письмового інструктажу ті, яких навчають, самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спостереження й виміри й виконують інші дії пошукового характеру. Ініціатива, самостійність, творчий пошук проявляються в дослідницькій діяльності найбільше повно. Методи навчальної роботи безпосередньо переростають у методи наукового дослідження.
Розповсюджена класифікація методів побудована на основі виділення джерел передачі змісту. Це словесні, практичні й наочні методи:
Словесні: Розповідь, бесіда, інструктаж й ін.
Практичні методи: Вправа, тренування, самоврядування й ін.
Наочні методи: Ілюстрування, показ, пред'явлення матеріалу.
Після завершення жвавої дискусії по проблемі методів навчання, що проходила в 60-і роки, з'явилося декілька взаємовиключних визначень поняття "метод навчання" і біля двох десятків класифікацій методів навчання. Дотепер немає єдиного бачення структури методу навчання.
Це дає підстави ще раз звернутися до проблеми методів навчання, їхньої класифікації й структури.
Зустрічаються класифікації по одній підставі: якщо як ознака-класифікатор виступає джерело знання (Н.М. Верзілін), те виділяють наочні, словесні й практичні методи; якщо в підставу класифікації заставляються дидактичні цілі (М.А. Данилов, М.М. Левина), ті методи групуються залежності від характеру завдань навчання; якщо ознакою-класифікатором є рівень самостійної активності що навчаються (И.Я. Лернер й ін.), те йому відповідають дослідницький, евристичний, проблемний, репродуктивний й інформаційно-рецептивний методи; якщо класифікація базується на структурі навчальної діяльності (Ю.К. Бабанский), те виділяють методи стимулювання й мотивації навчання, організації й здійснення навчальних дій й операцій, контролю й самоконтролю.
По двох підставах робили класифікацію Б.Е. Райков (як ознаки-класифікатори використав характер сприйняття (словесної, наочної й моторні) і спрямованості логічного процесу (ілюстративні й дослідницькі), Е.П. Бруновт (групувала методи відповідно до видів діяльності вчителі й учня й основним напрямком характеру пізнавальної діяльності навчальні) і Г.И. Саранцев у підставу класифікації заклав особливості логічного шляху (індуктивний, дедуктивний) і рівень пізнавальної активності тих, яких навчають, (репродуктивний, евристичний, дослідницький).
В.Ф. Паламарчук звела свою класифікацію на трьох підставах - джерело інформації, логічний шлях і рівень проблемності.
Тетраедричну модель, що погоджує логіко-змістовні, першоджерельні, процесуальні й операційно-управлінські аспекти навчання, як класифікація методів створив С.Г. Шаповаленко.
Ми думаємо, що класифікації, здійснені більш ніж по одній підставі, некоректні. Якщо підстав мало, то мова повинна йти не про класифікації методів навчання, а про структуру, що погоджує кілька класифікацій в одних рамках. Конструкція, запропонована В.Ф. Паламарчук, трьохаспектна й містить у собі три незалежні класифікації: методів навчання по джерелу інформації, методів пізнання по способу логічного умовиводу (індукція, дедукція й аналогія) і технології навчання за рівнем проблемності (інформаційний, евристичний і дослідницький процеси навчання). Модель С.Г. Шаповаленко поєднує методи навчання, методи пізнання, технології навчання, причому в останній виділяється 2 аспекти - процесуальний й організаційно-управлінський. Аналогічні міркування можна висловити й про "бінарні класифікації", що поєднують по двох незалежних класифікаціях.
Достаток класифікацій по одній підставі свідчить про те, що випущено щось основне, те, що могло б об'єднати їх усе в рамках однієї класифікації. На наш погляд, найбільш коректна класифікація по джерелу знань. У цьому випадку явище виділене й описане дуже точно: відповідно до групи методів провідна роль належить або зображенню, або звуку, або дії, що супроводжується демонстрацією й словом, але назви груп не цілком відповідають їхньому змісту.
Але "успадковані" терміни (слово, наочність, практичний), що позначають зміст методів, спричиняють вантаж сторонніх змістів і вносять термінологічну плутанину, що провокує неприйняття класифікації в цілому.
Критикуючи цю класифікацію, И.Я. Лернер фактично сам звів нанівець власні підстави для критики: "Зазначені три групи - словесні, наочній і практичні - у даній редакції особливо чітко відбивають подання про те, що процес навчання століттями нібито не змінювався, тому що завжди слухове, зорове й тактильне сприйняття обслуговувало навчання". Слід зазначити, що з тих пор, як Homo sapiens відокремився в окремий вид, у нього дійсно не виникло нових органів почуттів і шляхів сприйняття й репрезентації навколишньої дійсності. Отже, не мінялися й способи/методи передачі наявного в розпорядженні людства досвіду: роби як я/вони; слухай, що говорять, дивися, що показують. Однак із часом змінювалася соціальна структура суспільства, кількість накопиченого досвіду, відповідно вдосконалювався процес навчання й трансформувалися, збагачувалися, але не мінялися методи навчання. Для радикальної зміни методів навчання повинні змінитися способи пізнання й репрезентації навколишнього світу.
Очевидно, що інформація є сполучною ланкою між навчальним і що навчається, вона структурує процес навчання через його компоненти - діяльність учителі й діяльність учня. Отже, саме спосіб передачі/сприйняття навчального змісту повинен послужити підставою для класифікації методів навчання. Провідних джерел інформації в навчальному процесі чотири: звуки, зображення, м'язове зусилля, або все в комплексі. Згідно цьому ми пропонуємо виділити чотири групи методів навчання: візуальні, аудійні, кінестетичні й полімодальні.
1. Аудійні методи навчання. Інформація представлена у звуках. До цієї групи ставляться всі види розповідей, бесід, пояснень, лекцій. У чистому виді ці методи забезпечують передачу й фіксацію інформації з аудійному каналу.