Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни (стр. 3 из 15)

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв’язків з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими комерційними банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв’язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв’язків і довіри банків-партнерів. Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають об’єктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обов’язкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов'язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обов’язкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

1. Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4. Ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов’язання.

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення залучених засобів (зобов’язань банку) до власного капіталу (тобто його платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити можливість різкого зменшення фінансової стійкості банку і його банкрутства.

Об'єктивну оцінку фінансової стійкості банку можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

невдалі пошуки учасників нового капіталу;

надання сумнівних кредитів;

невдала торгівля заставними цінними паперами;

операції по торгівлі облігаціями;

корупція в рядах вищого менеджменту;

некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

перевищення пропозиції над попитом;

неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.

1.2 Досягнення фінансової стійкості як умова ефективності діяльності банківської установи

У сучасних умовах низький рівень банківського менеджменту зумовлює погіршення надійності банківської діяльності і навіть банкрутство багатьох вітчизняних комерційних банків.

Специфіка управління комерційними банками країни така, що останні змушені працювати в умовах нестабільної економічної ситуації. Це відбивається на якості банківських продуктів і способах управління банківським портфелем. Серед факторів, що впливають на діяльність вітчизняних комерційних банків, слід виділити такі:

спад виробництва та нерентабельність багатьох підприємств - клієнтів банку;

інфляційні тенденції у грошово-кредитній сфері;

нерозвиненість фондового ринку;

значні коливання процентних ставок;

неплатежі з боку клієнтів банку та підприємств відносно один одного;

порушення фінансового законодавства;

відсутність повноцінної інформації про учасників ринку.

Разом з тим ефективне управління, що веде до успіху, допускає прогнозування та своєчасне передбачення можливих змін, пристосування до них і контроль за їх рухом. Акціонери, депоненти і працівники банку розраховують на такий рівень управління діяльністю банку, який зможе забезпечити безпеку фондів і заощаджень, а також прибутковість операцій. У зв’язку з цим поняття ефективного управління охоплює такі основні напрямки: стратегічне планування; маркетинг; управління технологічним розвитком; фінансовий контроль; підготовка кадрів. Розглянемо виділені напрямки докладніше.

Під стратегією комерційного банку розуміють вчення про найбільш ефективну його діяльність. Стратегічне планування - це розроблення поточних та перспективних планів і контроль за їх виконанням. Управління банком здійснюється на трьох основних рівнях: вищим керівництвом; керівниками філій і відділень; керівниками спеціалізованих функціональних відділів.

Планування являє собою вид діяльності, з допомогою якого банк визначає свою програму дій. Вироблення стратегії є кінцевим етапом планування і дає змогу найбільш повно використовувати наявні ресурси для досягнення намічених цілей з урахуванням прогнозних оцінок. Роль планування підвищується з посиленням конкурентної боротьби в банківській сфері. Схема організації планування подана на рис.2.3

Рис.2.3 Схема організації планування в комерційному банку

Оскільки банки є частиною економічної системи країни, важливо одержати прогноз розвитку економіки. Планування - це безупинний процес. У банку для управління цим процесом, як правило, створюється відповідний орган (у формі управління або відділу). Існують різні визначення поняття маркетингу. Так, Ф. Котлер дає таке визначення: “Маркетинг - вид людської діяльності, спрямованої на задоволення нужд і потреб за допомогою обміну” [172, с.47].

Таке формулювання, на наш погляд, є повним і всеосяжним, але стосовно банківської діяльності краще визначення, дане А.Д. Голубовичем, А.В. Ситніним і Б.Л. Хенкіним. Вони визначають маркетинг “як діяльність, пов’язану з визначенням потреб клієнтури банку, розробленням і впровадженням нових послуг і видів продуктів" [98, с.27].

Управління технологічним розвитком є найважливішою умовою забезпечення конкурентоспроможності і припускає насамперед широке впровадження інформаційних технологій у банківську справу й обслуговування клієнтів. Як справедливо відзначають А. Ліпис, Т. Маршалл, Я. Лінкер, “електронні банківські послуги є інструментами усієї банківської системи, що динамічно розвиваються” [325, с.11]. Інформаційні технології являють собою реальні можливості для полегшення й удосконалювання трудомістких процедур виконання фінансових операцій.