План:
Вступ
Розділ І. Загальна характеристика системи освіти в Англії: минуле і сьогодення
Розділ ІІ. Система початкової та середньої освіти в Англії
Розділ ІІІ. Подальша та вища освіта в Англії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сьогодні, коли англійська мова є, практично мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Сучасна система освіти в Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої подальшої і вищої освіти. Дошкільне виховання відбувається в школах-яслях і дошкільних класах. Початковою освітою охоплюються діти з 5 до 11-12 років. З 5 років діти відвідують дворічні школи для малюків (pre-preparatory school), з 7 до 11 років - початкові школи (primary, elementary або preparatory school). З 11-12 літнього віку для дітей починається етап середньої освіти.
З середини 50-х років в Великобританії почалась державна перебудова системи середньої освіти, яка незавершена й досі. У результаті в країні сусідствують декілька типів середніх шкіл, значно відмінних одна від одної учбовими програмами і цілями навчання. Для всіх типів шкіл законодавче закріплений єдиний освітній мінімум, який повинна дати школа. Також законодавче введена обов'язкова безкоштовна середня освіта, яка завершується у віці 15-16 років. Випускники шкіл складають випускні екзамени і отримують сертифікат про середню освіту GCSE (General Certificate of Secondary Education). Цей сертифікат є достатнім для початку самостійної трудової діяльності, але не дає права вступу у вищі учбові заклади.
Говорячи про історіографію даного питання, ми можемо сказати, що досить довгий час англійська система освіти перебувала в полі зору науковців, як зарубіжних, так і вітчизняних, російських та радянських. Певною мірою це можна пояснити частими, вже згадуваними реформами, про які писали в своїх працях такі вітчизняні та російські науковці: Н. Воскресенмська, Б. Фульфсон, С. Коваленко. Питанням виховання в англійських школах та проблемою навчання дітей з обмеженими можливостями займалися знову ж таки вітчизняні дослідники: О. Джуринський, Н. Лавриченко, О. Локшина, Л. Пуховська та ін. стосовно радянської історіографії, то ми б хотіли виокремити фундаментальну працю Н. Барбариги, присвячену переважно середній освіті в Великобританії. Серед західноєвропейських дослідників варто звернути увагу на С. Братан, Е. Кейд, К. Робінс, О. Петерс, які присятили увагу питанню початкової та вищої освіти в Англії.
Сучасні системи освіти Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії відрізняються певними деталями, але основні їхні структури подібні, про що буде сказано при подальшому вивченні проблеми.
Тож таким чином ми можемо сказати, що об’єктом нашого дослідження є така західноєвропейська острівна країна як Англія.
В якості предмета вивчення виступає система освіти Англії.
Мета нашого дослідження:
- подати чіткий наліз розвитку системи освіти в Англії;
- визначити основні освітні напрямки уряду Англії.
В ході дослідження перед нами постає ряд завдань:
По-перше, докладно проаналізувати етапи розвитку англійської системи освіти.
По-друге, порівнево охарактеризувати систему освіти Англії.
По-третє, визначити основні пріоритети уряду стосовно освіти в країні.
По-четверте, визначити чим обумовлений розвиток освіти в Англії.
Розділ І. Загальна характеристика системи освіти в Англії: минуле і сьогодення
Говорячи про систему освіти вивчаємої країни не можна не згадати саму історію освітніх закладів Англії. Так, вона має давню й розвинену систему освіти. Перші школи існували на території Англії ще в часи, коли майже вся вона входила до складу Римської імперії і Лондон із мікроскопічного поселення перетворився на центр ремесла і торгівлі. Надалі система освіти спочатку обслуговувала церкву і керівну адміністрацію країни, а з середньовіччя розвивалася паралельно з економікою країни, задовольняючи її потреби. Засновані на початку XIII століття університети в Оксфорді й Кембриджі, кожен з яких складається в наш час з декількох коледжів, для навчання еліти, покликаної слугувати Богові й державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту. Аж до XIX століття вони залишались єдиними університетами в країні. Наступні університети з'явилися тільки після 1830 року під тиском суспільних вимог періоду індустріальної революції та нових потреб країни. Та й після цього вища освіта країни була елітарною і охоплювала надто малий відсоток молоді.
З кінця XIX століття у Англії працювали технічні коледжі, але їхні дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р., зі створенням Національної ради з присудження академічних звань, дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бакалаврських [5; c.15].
Загалом, на сучасному етапі, систему середньої освіти Англії можна зобразити таблицею:
| Державні школи | Вік учнів | Приватні та незалежні школи | Вік учнів |
| Дошкільна освітаШколи-дитсадки | 2 – 5 | Дошкільна освіта(школи-дитсадки) | 2 - 5 |
| Початкова освітаШколи для мальківМолодша школа | 5 – 77 – 11 | Початкова освітаПередпідготовчіготовчі школиПідготовчі школи | 5 – 88 – 13 |
| Середня освітаСередня школа (граматична, технічна, сучасна, об’єднана) | 11 - 18 | Середня освітаСередня школа (паблік-скулз) | 13 - 18 |
[23; c.38].
Кінець ХХ ст. став періодом активного реформування освітньої системи Великобританії. Сучасні радикальні перетворення в освіті Англії розпочались з Акту Бейкера, прийнятого урядом М. Тетчер у 1988 році. Реформа, за цим актом, здійснювалась на основі синтезу неоконсервативної та неоліберальної освітньої ідеологій. Провідною її ідеєю стало забезпечення високої якості освіти через введення освітніх стандартів ( національних навчальних програм, рівнів навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмету, національних тестів з англійської мови, математики та природничих наук учнів 7, 11, 14, 16 – річного віку ); запровадження ринкових механізмів в освітню сферу ( вільного вибору школи, їх диференціації та інформаційного забезпечення, конкурентної боротьби за «клієнта» між навчальними закладами). Проте ця система зазнала певної критики серед англійських освітян, які опираючись на те, що вона нехтує певними принципами соціальної справедливості на користь високої якості освіти «для не багатьох»; робить з вчителів не професіоналів, а «самозацікавлених індивідів», котрі мінімізують свої зусилля у викладацькій діяльності, до того ж самі педагоги не підтримали проведену реформу через що не було досягнуто бажаного результат, піддали її великій критиці.
Нова епоха освітніх реформ розпочалась із приходом до влади у 1997 році лейбористського уряду Т. Блера. Їх нова освітня політика задекларувала свої наміри щодо повернення пріоритетності принципу рівності й соціальної справедливості. Провідну ідею неолебористської освітньої реформи сформульовано так: «Високі вимоги та велика підтримка». Один з авторів даної реформи М. Барбер, зазначав, що успішність освіти прямо пропорційно залежить від характеру вимог та її підтримки владою.
Сучасний уряд Англії наполягає на абсолютній нагальності радикальних змін в освіті. Таке твердження вони мотивують в першу чергу через необхідність переконання середнього класу в дієвості державної освітньої системи, у її спроможності задовольнити потреби у якісній освіті. Дана програма опирається на ряд принципів: амбіційні стандарти, децентралізація відповідальності, високий рівень інформанованості суспільства щодо результатів діяльності шкіл та чітко поставлені освітні цілі, звітність ( передбачає інспектування ), втручання у справи шкіл у напрямі зворотному до рівня їх успішності ( нагороди, допомоги і т.д.).
Названі принципи а механізми освітніх реформ реалізуються в контексті чотирьох широких стратегій, що безпосередньо стосуються ідеї забезпечення соціальної рівності та справедливості в освіті. Коротко розглянемо ці основні стратегії. Перша – підтримка раннього розвитку дитини. Вона включає в себе такі напрямки: 1) запровадження програми «Впевнений старт», яка передбачає надання допомоги бідним сім’ям для забезпечення нормального розвитку дитини; 2) гарантія кожній дитині, починаючи з трьох років, права на отримання дошкільної освіти; 3) розробка та прийняття стандартів дошкільної освіти.
Друга – це національні стратегії мовної та числової грамотності. Ним передбачене дуже широке коло заходів, основними з них є такі: 1) введення у початковій школі щоденних уроків з мови та математики, забезпечення яких включає детально розроблені навчальні програми, підручники, методичні посідки та спеціальну підготовку вчителів; 2) вивчення та поширення передового педагогічного досвіду; 3) інтенсивний моніторинг результатів запроваджених стратегій; 4) організація вчасної додаткової допомоги «проблемним» учням і школам.
Третя стратегія передбачає перебудову середньої освіти. Так, урядом передбачені покращення викладання мови, математики та природничих наук, окрема увага має приділятись «проблемним » школам. Важливим кроком стала поява програм виправлення стану справ у школах з низькою успішністю. Цим програмам надається пріоритетне значення як національною, так і місцевими освітніми адміністраціями. Важливу роль при вирішенні даного питання мають відіграти успішні школи, партнерство з якими має принести користь «проблемним » навчальним закладам. Для покращення ситуації в неуспішних школах будуть залучати також соціальних партнерів: бізнесові структури, громадські та релігійні організації. Дані методи дали свої результати, так, протягом останніх чотирьох років кількість неуспішних шкіл поступово зменшилась.