Ділові якості самої дитини і його товаришів, які є причиною їх звернення один до одного, відрізняються неабиякою ситуативністю. «Зараз і тут» – от що приймає за розрахунок дитина. Вона чутливо вловлює у їх поглядах і міміці ознаки відношення до себе, не намагаючись добряче вдивитись в самих партнерів. Це досягає максимальної ясності і бере форму специфічного феномену «невидимого дзеркала». Але ця невидимість в дошкільному віці дуже особлива – вона співвідноситься з ревнивою і пристрасною зацікавленістю до всього, що той робить. На 5-му році життя діти постійно запитують про успіхи своїх товаришів; дають поради; просять приховати від однолітків свої промахи і невдачі.
Зазвичай дошкільникам притаманна особлива манера поведінки. Її інколи називають змаганням чи схильністю до конкуренції. Для спілкування між собою дошкільники використовують всі три категорії засобів: виразні, образотворчі і знакові. Розмовляють діти між собою багато, приблизно в півтора рази більше, ніж з дорослим, але мова їх все ще ситуативна.
Б.Спок повідомляє, що діти 2-х років хоча і не грають разом, але полюбляють спостерігати за іграми один одного і «просто бути неподалік». Якщо ж вони грають колективно, то обходяться «без усяких церемоній» і лише після 3-х років навчаються «рахуватись один з одним». В.С.Мухіна також повідомляє про інтерес дітей раннього віку до ігор один з одним і бачить в цьому основу для подальшого зближення малюків. Вона також стверджує, що вже до середини другого року дитина «почуває симпатію до інших дітей – співчуває, допомагає їм, інколи чимось ділиться, зустрічає їх несміливою усмішкою». У Я.Л.Коломінського (1976) є аналогічні вказівки на переважно емоційний характер зв’язків між маленькими дітьми навіть і пізніше, в дошкільному віці.
Після 3 років взаємодія дітей різко змінюється: вона інтенсифікується, з’являється ініційованість спілкування (В.М.Мухіна, 1975); дошкільнята граються не тільки близько, але і разом; виявляється потреба дітей один в одному («мне надо ребенок» – Е.А.Аркін, 1968); дитина перестає безцеремонно ображати інших дітей, частіше ділиться з ними, отримує задоволення від спілкування з ними (Б.Спок, 1971). Ймовірно, перед ними той період дитинства, коли вже не приходиться бути невпевненим в істинній комунікативній діяльності дітей.
Контакти дитини з однолітками зазвичай починають вивчати тільки з двох-трьохрічного віку. Л.Н.Галігузова (1983), вивчаючи становлення потреби в спілкуванні з однолітками у дітей раннього віку, прийшла до висновку, що ця потреба займає на другому віковому етапі загалом скромне місце в ряді інших. Ця потреба уступає прагненню дитини до предметного маніпулювання і спілкування з дорослими. Але на думку Я.Л.Коломінського (1976) і Т.А.Репіної (1978), в дошкільному дитинстві ця потреба інтенсивно розвивається. Р.І.Деревяненко (1983) рахує, що спілкування з однолітками для дітей 5-6 років вже більш привабливе, ніж з дорослими.
Досліди Л.Н.Галігузової були направлені на формування двох інших складових (ініціативності у відношенні однолітка і чутливості до його дій). Автор експериментально прослідкувала роль двох типів, формуючих діяльність, для чого тестуючих розділили на дві групи. В одній групі робились умови для спільної предметної діяльності дітей. Малюків поміщали один проти одного за столиком, на якому знаходилось багато різних малих іграшок. Умови досліду дозволяли учасникам спостерігати один за одним, а при бажанні і грати один з одним. Дорослі в їхні контакти не вмішувалися. В другій групі дорослий в аналогічній ситуації підтримував всі контакти дітей, привертав їх увагу до дій партнера, пропонував подивитись один на одного і зробити щось разом і т.д. з кожною групою було проведено по 15 15-хвилинних занять. Дані порівнювались з результатами контрольної групи.
Спеціально організована можливість бачити дії однолітка і контактувати з ним викликала у дітей першої групи появлення ініціативи у відношенні ровесника, однак потреба в спілкуванні у них не виникла. Тільки у тестуючих другої групи, предметні контакти в яких було втручання дорослого, поряд з ініціативністю виникла чутливість до дій однолітка, а саме, повністю сформувалась потреба у спілкуванні.
Характер спілкування з дорослим відобразився, перш за все, на кількості довгих і короткочасних контактів дошкільників з однолітками. Після ситуації негативного спілкування їх число в середньому зменшилось вдвоє, а дякуючи хорошому спілкуванню – збільшилось в стільки ж разів. Хороше спілкування з дорослим збагачує зміст контактів з однолітками і суттєво підвищує їх взаємну доброзичливість.
Спілкування з однолітком, як і з дорослим, передбачає оформлення у дитини специфічного варіанту спільної комунікативної потреби, що виражається у цілеспрямованості дитини до самопізнання і самооцінці посередністю оточуючих людей. Її особливість складається з можливістю для дитини порівняти себе з однолітками шляхом прямого накладання пізнання про себе і на образ рівного собі, в той час як дорослий для маленької дитини – ідеал, реально не досягнутий.
Дитина вступає у спілкування з однолітком не зразу, розвиток їх взаємодії здійснюється в декілька етапів. Спочатку контакти дітей з однолітками зростають не специфічною потребою у спілкуванні з рівним партнером, а цілеспрямованістю до активності і нових вражень. Під впливом організуючих взаємодій дорослого, на основі інших потреб дитини раннього віку створюється первинне оформлення потреби дітей у спілкуванні з однолітками. Вона займає на цьому етапі скромне місце в життєдіяльності дітей, уступаючи першість потребам у предметній діяльності і у спілкуванні з дорослим. Протягом дошкільного дитинства від моменту становлення комунікативної потреби спілкування з однолітками проходить три етапи в своєму розвитку. Розвиток спілкування дошкільників з однолітками, як і з дорослим, являється процесом якісних перетворень структури комунікативної діяльності.
Становлення спілкування дошкільників з однолітками протікає на фоні широкого контексту їх життєдіяльності, і, в першу чергу, розвитку ведучої діяльності дошкільників – ігри і спілкування з оточуючими дорослими.
Сфера контактів з рівними собі грає важливу роль в спільному психічному розвитку дитини дякуючи своєму розкутому і відкритому характеру, яскравій емоційній барві. Контакти з однолітком в дошкільному дитинстві трохи поступаються сфері спілкування з дорослим по змісту і глибині особистісних зв’язків партнерів. Але у спілкуванні з однолітком створюються умови, які забезпечують дитині самопізнання і самооцінку. Діти можуть перевірити, як вони засвоїли досвід старших, прямо спів ставити свою поведінку, з’ясувати, що і як слід зробити. Спілкування з рівним партнером складає благодатні умови для пізнання дітьми своїх можливостей шляхом вільного виявлення творчого, оригінального початку у відсутності в рамках дозволеного регламентацій старшого. Спілкування з однолітком стимулює розвиток ініціативності дошкільників.
Вивчення ранніх форм спілкування дитини з іншими дітьми є актуальним і для вдосконалення сімейного виховання. Високий процент родин з одною дитиною потребує від батьків особливої уваги до організації достатніх за кількістю і адекватних за якістю контактів дитини з однолітками. Більше 10 років назад в лабораторії під керівництвом М.І.Лісіної почалося експериментальне дослідження: походження і розвиток контактів з однолітками у дітей в перші 7 років життя.
Звернувшись до наукової літератури, ми встановили, що психологічні проблеми спілкування дошкільнят з однолітками розроблені недостатньо, не дивлячись на велику кількість винаходжень. Останнє пов’язано з тим, що в наш час в вітчизняній психології та за кордоном розвиток спілкування маленьких дітей з однолітками описується як процес, головним чином, кількісних змін. Крім того, кожна лінія зміни спілкування являється у вигляді розрізнених фактів і явищ, а зв’язок останніх між собою залишається не з’ясованим.
На основі співвідношення між собою всіх аспектів спілкування дошкільників різного віку зроблена спроба виділення якісних сходин його розвитку. Особлива увага наділяється особливості образу себе і однолітка у дітей перших 7 років життя, а також характер взаємовідносин, які складаються між дітьми в ці роки.
В книзі видатного американського дитячого лікаря Б.Спока (1071) автор торкається багатьох питань, пов’язаних з практикою виховання дітей. Автор не міг обійти і тему спілкування дитини з однолітками. На сторінках своєї книги Б.Спок неодноразово радить батькам посприяти контактам дітей:
а) поділитися своїми враженнями і переживаннями;
б) розділити враження партнера.
Четвертий комплекс. Поведінка дітей характеризується переходом від серйозної взаємодії до веселощів і фантазування; вони вигадують небилиці, говорять «дурниці» по телефону, підхоплюють і розвивають жарти і фантазії іншого. Дитина то і діло спеціально смішить партнера, розігруючи веселий сюжет, видаючи не обвиклі звуки, добродушно передражнюючи висловлювання, пародує дію однолітка.
Окремо хотілося б відмітити в дошкільників феномен обігравання різних аспектів поведінки однолітків, ведучих до конфліктів. Це увиразнюється в тому, що дошкільник, утрировано (навмисне) повторюючи дії ровесника, викликає його сміх. Зразу після обігрування спілкування дітей зазвичай змінювалося: вони ставали уважними один до одного.
Співтворчість – це вже не співучасть, як у момент виникнення спілкування з однолітком, коли кожна дитина діє нібито сама по собі, але не без уваги до себе однолітка, чи демонструє себе однолітку і надихається (як би заводиться) тільки його присутністю.
У дітей 6-7 років спостерігається два різких переходи. Суттєво (вдвоє) збільшується кількість контактів дошкільників з однолітками, пов’язаних з їх прагненням розділити з однолітками переживання, перебіг яких характеризується високими показниками інтенсивності. В той час прагненнян до чисто ділової співпраці з однолітком в конкретній діяльності трохи послаблює. Як і раніше важливо для дошкільників повага однолітків і можливість разом «творити». З віком посилюється тенденція «обігравання» дошкільниками конфліктів, що виникають, та їх вирішення.