Зміст роботи соціального педагога відповідно до кваліфікаційної характеристики визначається її педагогічною спрямованістю. Це означає, що вся його професійна діяльність по суті являє собою комплекс заходів щодо виховання, утворенню, розвитку й соціальному захисту особистості в установах і за місцем проживання що навчаються.
Соціальний педагог організує й проводить консультації з питань прав і обов'язків, наявних пільг і посібників, пропонує можливі варіанти рішення проблем учасників освітнього процесу, забезпечує соціальну допомогу й підтримку, використовуючи всю сукупність наявних правових можливостей і засобів. Виявляючи проблеми й труднощі в сфері родини, спілкування й відносин людей, соціальний педагог диференціює виявлені проблеми й «виводить» на їхнє рішення соціальних працівників, фахівців різного профілю й відомчої підпорядкованості. Установлюючи контакт із родиною, спонукує неї до участі в спільному рішенні проблем, допомагає людям використати власні ресурси, резервні можливості муніципалітету для подолання труднощів.
Педагогічна підтримка соціальних ініціатив дітей і дорослих, створення умов для їхнього самостійного вибору, його стимулювання, розвитку готовності й здатності діяти на основі постійного творчого пошуку й уміння виходити із ситуації вибору без стресу в сучасних умовах є насущним завданням у виховній роботі освітніх установ, що випробовують дефіцит нових форм і методик.
Основною метою діяльності соціального педагога в плані підтримки соціальних ініціатив дітей і дорослих є цивільне становлення дітей, їх духовно-моральне й патріотичне виховання через створення в освітній установі, на його базі або в мікрорайоні інтегративної, міжвідомчої моделі педагогічної підтримки дитяче-молодіжних суспільних об'єднань.
Сприяючи розвитку соціальних ініціатив дітей і дорослих, соціальний педагог використає різні моральні й матеріальні засоби стимулювання їхньої ініціативи, домагається суспільного визнання значимих новацій, впровадження їх у життя. З огляду на реалії ринкової економіки, він утягує комерційні структури, підприємства в інноваційну діяльність, фінансування соціально-педагогічних проектів. Сприяє розвитку сімейно-сусідських форм кооперації, міжшкільних, міжвиробничих форм ділового співробітництва в інтересах соціального оздоровлення й культурного відновлення умов життя.
Одне з ведучих, стрижневих утворень особистості вчителі, що визначають її цілісність і готовність до діяльності, становлять професійно-ціннісні орієнтації. Вони можуть бути охарактеризовані як виборчі відносини вчителя до педагогічної професії, до особистості вихованця, до самого себе, що як формуються на основі широкого спектра духовних відносин особистості, у всіх видах діяльності, професійно значимих для неї.
Професійно-ціннісні орієнтації педагога припускають його ціннісне відношення а) до дітей і проблем їхнього виховання й розвитку, б) до професійної діяльності й процесу підготовки до неї, в) до процесу власного професійного саморозвитку, самовдосконалення. Про сформованість ціннісної сфери акмеологічної спрямованості можна судити, отже, за такими показниками, як: знання особистістю змісту професійно-педагогічних цінностей; прийняття професійно-педагогічних цінностей як особисто значимих; вплив професійно-педагогічних цінностей на професійне (і життєве в цілому) цілєполягання й мотивацію професійної діяльності.
У даному розділі дипломної роботи ми розглянемо кілька напрямків діяльності соціального педагога-психолога в системі соціальної роботи. Це робота з дитятами-сиротами, з дітьми групи ризику й робота з родиною.
За даними статистики близько 150 тисяч дітей перебувають в установах державного піклування, тим часом потреба в такого роду соціальному захисту й допомозі в Україні випробовують сьогодні близько 500 тисяч дітей. У цей час у країні налічується понад 400 будинків дитини, близько 750 дитячих будинків, понад 200 шкіл-інтернатів.
По вікових ознаках дитячі будинки можуть підрозділятися на дитячі будинки для школярів, дитячі будинки для школярів і різновікові дитячі будинки. Принципово новою формою виховання осиротілих дітей є дитячий будинок сімейного типу.
Дитячий будинок сімейного типу влаштований таким чином, що роль батьків виконують спеціально підготовлені до того люди батьки-вихователі, а час перебування й завдання, які ставляться перед сімейним дитячим будинком, збігаються із завданнями звичайного дитячого будинку. Основними завданнями дитячих будинків є:
- створення сприятливих, комфортних умов, наближених до домашніх, сприятливому нормальному розвитку дитини;
- забезпечення охорони здоров'я дітей;
- забезпечення соціального захисту дитини, його медико-педагогічної й соціальної адаптації;
- охорона інтересів і прав вихованців;
- освоєння дітьми освітніх програм, одержання гідного утворення в інтересах особистості, суспільства й держави;
- формування загальної культури вихованців, їхня адаптація до життя;
- формування потреб у вихованців до саморозвитку й самовизначення;
- створення умов для усвідомленого вибору й наступного освоєння професійних освітніх програм.
У державній системі піклування дитяти-сиріт існує особливий тип установи - притулок. Специфіка роботи притулку полягає в тому, що ця установа тимчасового перебування дітей, що залишилися у важкій життєвій ситуації, на тимчасове проживання з метою наступного пристрою в інші соціальні інститути - повернення в родину, усиновлення, установлення опікунства та ін.
Зміна соціально-економічної ситуації в країні вимагає принципово нових підходів до рішення багатьох проблем таких установ: проблем виховання й утворення дітей, їхнього професійного самовизначення, адаптивних-реабілітаційних проблем.
Основні цілі діяльності для державних установ, у яких виховуються діти, що залишилися без піклування батьків: здійснення соціального захисту дітей, що перебувають у цих установах; здійснення заходів реабілітаційного, медичного й соціального характеру; організація одержання дітьми загальної освіти.
Розглянемо соціально-педагогічну діяльність у дитячому будинку як найбільш типовій установі державного піклування дітей, що залишилися без батьків. Потреба й необхідність у соціально-педагогічній діяльності в дитячому будинку постійна в силу наявності у вихованців широко спектра соціальних, медичних, психологічних, педагогічних проблем і відсутності в дітей належного соціального досвіду.
Розглядаючи соціально-педагогічну діяльність знову визначимо ціль такої діяльності, суб'єкти й об'єкти цієї діяльності. Ціль діяльності - соціалізація дитини. Як суб'єктів цієї діяльності виступає колектив вихователів: соціальний педагог, соціальний працівник, логопед, вихователь, психолог, музичний працівник, інструктори по праці й фізичній культурі, адміністрація дитячого будинку. Об'єктами, на які спрямована соціально-педагогічна діяльність, виступають вихованці дитячого будинку: кожний індивідуально й весь колектив вихованців у цілому
Проблеми дітей, що перебувають у дитячих будинках, досить докладно досліджені вченими М.І.Лісіною, В.С.Мухіною, А.М.Парафіян, Є.О. Смирновоя і ін.
Для дітей дошкільного віку, як відзначається в дослідженнях учених, що домінує й часом незадоволеної виступає потреба в увазі й доброзичливості з боку дорослих. Прагнення до співробітництва й до спільної діяльності з дорослими в них недостатньо розвити Мотиви, що спонукують дітей до спілкування, викликані тим, що дитину залучає сама доросла людина, діти охоче приймають пропозиції дорослих.
Особливо помітні відмінності в розвитку спілкування у вихованців дитячого будинку й дітей, що живуть у родині, проявляються в особистісному спілкуванні, в основі якого лежить потреба у взаєморозумінні й співпереживанні.
Для дитячого будинку характерне наявність, що переміняються дорослих з різними типами поводження, тоді як у родині дитині з боку дорослих задається та сама програма поводження. Нарешті, у дитячому будинку значно бідніше емоційна насиченість спілкування дорослого з дитиною. Слід також зазначити й більше регламентований характер діяльності дитини в порівнянні з родиною. Для вихованців молодшого шкільного віку характери яскраво виражені мотиви, безпосередньо пов'язані з їхньою повсякденною діяльністю в дитячому будинку: виконанням режиму проживання в дитячому будинку, правил поведінки в дитячому будинку й у школі, тоді як у сімейних дітей цієї вікової групи мотиви їхньої діяльності й спілкування значно багатіше й різноманітніше. Така обмеженість і бідність мотиваційної сфери пов'язані з умовами проживання дітей у дитячому будинку і їх недостатньо повним спілкуванням з дорослими. Учені виявили специфіку розвитку інтелектуальної, споживчої і поведінкової сфер особистості вихованців дитячого будинку.
В підлітковому віці ці причини викличуть певні труднощі у твердженні підлітка в середовищі однолітків, у розвитку його власного «Я».
До інтелектуальних, поведінкових, мотиваційних характеристик вихованців дитячого будинку додаються проблеми, зв'язані зі здоров'ям дитини. Фактично здорових дітей у дитячих будинках майже ні, діти мають хронічні захворювання, часто зустрічаються серед них інваліди. Крім того, у багатьох дітей спостерігається інтелектуальна недостатність - затримка психічного розвитку дитини. Для вихованців дитячого будинку характерні такі явища, як токсикоманія, наркоманія, розгальмування сексуальних потягів і ін.