Сутність перестрахування (стр. 1 из 5)

ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика).

Перестрахування здійснюється перестрахувальником з метою захисту себе від втрат, які він може понести.

Можливі декілька різних типів угод на перестрахування, але двома найпоширенішими є пропорційне перестрахування і непропорційне перестрахування.

Пропорційне перестрахування

Пропорційне перестрахування (відоме також як квотне перестрахування - від. англ. "quota share") — перестрахування, за якого перестраховик приймає "на себе" квоту - певну частку (у відсотках) у кожному полісі, що підписує страховик, а потім у тій самій пропорції розділяє (зі страховиком) усі страхові премії та збитки. Власні можливості страховика можуть дозволити йому підписати у страховому полісі ризик до, скажімо, 1млн. грн., але купуючи пропорційне перестрахування, він зможе подвоїти чи потроїти цю межу.

Наприклад, страхова компанія може придбати пропорційну угоду з 50% розподілом часток, в цьому випадку вона буде розділяти з перестраховиком половину усіх збитків (і премій). У випадку угоди з 75% розподілом, страховик передасть 3/4-ті усіх втрат (збитків) і премій.

Непропорційне страхування

Непропорційне перестрахування (перестрахування на основі есцеденту збитку, або престрахування на основі Excess of Loss) "спрацьовує" лише у випадку, якщо (і коли) збитки, від яких страждає страховик, перевищують певну межу (власне утримання або пріорітет цедента).

Приклад цього типу угод на перестрахування може бути таким: страховик у випадку будь-яких втрат готовий прийняти на себе збитки до 1 млн. грн. и купує "прошарок" (layer) перестрахування розміром 4 млн. грн. понад 1 млн. За таких умов, якщо стається страховий випадок зі збитком 3 млн., страховик виплачує весь збиток страхувальнику, а потім покриває 2 млн. коштами, отриманими від перестрахувальника. У цьому прикладі страховик буде нести також і всі втрати, що перевищують 5 млн., якщо він не придбав додатковий "прошарок" розміром, скажімо, 5 млн. грн. понад 5 млн.

Контракти на перестрахування

Вищенаведені приклади стосуються контрактів на перестрахування, які покривають більше, ніж один страхувальний поліс. Угоди на перестрахування зазвичай діють 12 місяців, після чого страховик та ведучий перестраховик провадять обговорення умов можливого продовження (це звичайно для страховика і перестраховика мати відносини, що продовжуються багато років).

Одначе, перестраховка може бути придбана і на базі кожного окремого полісу, в цьому випадку вона відома як факультативне перестрахування. Факультативне перестрахування теж може бути підписане як або пропорційне або непропорційне. Факультативне перестрахування часто використовується для великих або інших "нестандартних " ризиків, тобто таких, що "не вкладаються" в умови стандартних угод на перестрахування.

Ретроцесія ("ланцюжок" перестрахувальників)

Перестрахувальні компанії також купують перестрахування і це відомо як ретроцесія. Вони купують перестрахування у інших перестрахувальних компаній, які стають ретроцесіонером, а (перестрахувальна) компанія, що купує перестрахування називається ретроцедент. Цей процес інколи може продовжуватись до тих пір, допоки первинна перестрахувальна компанія не отримає частину своїх ризиків назад. Це відомо як "спіраль" і було звичним у таких галузях, як морське і авіаційне страхування. Досвідчені престрахувальні компанії свідомі цієї небезпеки і намагаються уникнути її.

СУТНІСТЬ І РОЛЬ ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди крок за кроком розвивалося слідом за самим страхуванням.

За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою професійною перестраховувальною компанією була "Колонія Реіншу-ранс" (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство "Свіс Ре", у 1895 році - "Російське товариство перестрахування". У 1910 - 1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.

У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави, яка обмежує діяльність іноземних компаній. Проте нові страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо Прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.

Якщо страхова компанія утримуватиме на своїй відповідальності ризики з високою страховою вартістю, то можлива ситуація, коли створені страхові резерви не відповідатимуть ступеню ризику і в разі настання страхової події компанія не зможе виконати своїх фінансових зобов'язань. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком. До цієї категорії згідно з правилом, прийнятим ЄС, належать підприємства, що ідповідають двом з трьох наведених далі умов:

сума балансу перевищує 6,2 млн екю;

товарообіг більший за 12,8 млн екю за рік;

число зайнятих- понад 250 осіб.

Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

Перевищується середня частота збитків. Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику. А призначення перестрахування полягає в тому, щоб убезпечити андеррайтера від раніше взятих ризиків.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов 'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика). Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесїонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник}, який уклав з перестрахо-виком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретрог/едентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм (рис. 1.).

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Здебільшого до послуг брокерів звертаються, перестраховуючи такі, що трапляються рідко, дорогі ризики; коли виникає необхідність розмістити їх на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15% нетто-премії.

Рис. 1. Цесія і ретроцесія

Отже, головні функції брокера такі:

представлення клієнта;

консультування;

ведення переговорів;

розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії, з премії. Отже, комісійна винагорода - це узгоджена частина понесених цедентом витрат ! з укладання договорів страхування.