Ідеї Шевченка гідно продовжив та розвинув І. Я. Франко, який вважав, що будь-які ідеологічні форми суспільного життя (наукові, політичні, релігійні, естетичні та ін.) є відображенням його економічного розвитку. Ідеалом видатного мислителя була фізично розвинена людина. Цей ідеал випливав з усвідомлення ним визначальної ролі праці у суспільному житті:
…Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.
І. Франко відстоює ідею економічної підготовки молоді. В число суспільних наук, з якими повинна бути обізнана розвинена людина, письменник включає поряд з логікою, "що слідкує за тим, як людина думає, з яких елементів складається її мислення і чи правильно вона вживає ці елементи", … суспільну економію – "науку про народне господарство"[25].
Споріднені економічні та філософські ідеї розвивала у своїй творчості Леся Українка. У публіцистичних працях вона висвітлювала такі питання, як рушійні сили суспільного розвитку, загальні закономірності історичного процесу. Своїм життєвим ідеалом, Л. Українка проголошувала волю і працелюбство, як омріяні категорії рідного народу.
Необхідність технічного оснащення виробництва, потреба в постійному його вдосконаленні, аналізі економічної доцільності, яскраво виражена в творчості М. Коцюбинського.
Новий господар Прокіп Кандзюба "скрізь робив лад", "Хитав головою і дивувався: який нелад. Ні, таки з пана поганий господар. Пропадало добро без хазяйського ока. Треба хліб молотити, а машина і досі стоїть без направи. Плуги поржавіли, без лемешів, на конях подерті шлеї. Все потребує праці і грошей, а грошей не було. Тоді порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю" [15].
І хоч у працях письменників не звучать поняття "економічна освіта", "економічне виховання", було б неправильно недооцінювати їх незаперечне значення в економічному вихованні молоді, прищепленні їй любові до трудової діяльності, формуванні потреби працювати на самого себе та на користь держави.
На початку ХХ століття, велику просвітницьку роботу з питань економічного виховання провадить товариство "Просвіта", яке своїми книжечками формує у людей риси підприємливості. Велику в тому роль відіграла українська кооперація, якою займалися учителі, священники та інші представники національної інтелігенції. Вони організовували гуртки, курси, школи, в яких вчили азбуки підприємливості.
Один з організаторів національного кооперативного руху, Антін Кущинський, застерігав, що: "Економічна безгосподарність, відсутність звички до організованості в громадському житті, брак ініціативи і солідарної активності до боротьби за ліпше майбутнє – ось ті головні чинники, які тримають наші широкі маси в лабетах загальної відсталості та дальшого занадто повільного поступу". Тому, "найдалекогляднішим і найпевнішим, в розумінні результатів для майбутнього, є навчання кооперації підростаючого покоління. Маємо наувазі, - пише він – навчання дітей кооперації не лише по книгах, теоретично, а й при допомозі практичної участі шкільної молоді в дитячих, так званих шкільних кооперативах". Головна роль у вихованні економічної самочинності молоді, відводиться вчителям, оскільки: "Учительство, яке своєю працею безпосередньо оре і засіває поле народної культури і живе серед народу, власними очима бачить його біду і горе і тому, може найліпше знає, що сама освіта не принесе видніших результатів там, де примара господарської безпорадності тяжить над населенням. Учительство знає, що злидні в економічній ділянці життя затримують всякий розвиток країни і доки наше населення, в масі своїй, не умітиме само собі помагати в своїх господарських потребах, доти скоре відродження країни немислиме"[16 ].
Намагання української інтелігенції, яка складала основу просвітницьких організацій, через освіту, збурити свідомість народу, активізувати його дії до побудови власної державності, "хоч синам, як не собі…" забезпечити краще майбутнє, дало помітні економічні й психологічні результати.
Однак все це було зруйновано в добу тоталітаризму, яка формувала "honoeconomicy" на засадах ідеологічної одномірності, національного нігілізму. Про це слід памятати, коли йдеться про національневиховання, яке треба
розуміти розширено, включаючи в нього всі системоутворюючі компоненти, серед яких одним з найважливіших є формування поведінки економічної активності та підприємливості.
Значимість економічної підготовки молоді, у контексті цілісного процесу національного виховання, добре розуміють представники сучасної української педагогічної думки. "Колосальні зміни, котрі відбуваються тепер у нашому соціально-економічному житті, спонукають нас до того, - справедливо відзначає Омелян Вишневський в педагогічних нарисах "Сучасне українське виховання", - щоб якнайшвидше пристосуватися до нових умов діяльності. Прогностичний аналіз дає підставу думати, що дуже важливою рисою нашої людини через 5-10 років буде підприємливість, тобто здатність вписатися в новий ритм життя, витримати інтелектуальну напругу, а також спроможність протистояти експансивності інших людей, творчий підхід до вирішення життєвих проблем та деякі інші якості".
Таким чином формування економічної самочинності та підприємливості не протистоїть національному вихованню, а є його органічною складовою, наповнює перше реальним змістом. Якщо розглядати економічне виховання в цілісній системі сучасного українського виховання, то значно розширюється коло його методів і засобів.
У тому зв’язку велике значення має класифікація наук, яку запропонував М. Туган-Барановський. Він вважав, що науки розташовані не у вигляді паралелей, які творять драбину ускладнення людського знання. На його думку, науки тісно взаємоповязані в єдиному колі, в якому органічно переходять одні знання в інші. Цю думку підтверджує й інший автор, який вважає, що: "Процес пізнання не може бути однобоким або знаходитись в одній площині – тільки в області точних наук, чи на рівні релігії, чи тільки на рівні мистецтва. В принципі, повинні бути потужні взаємодифундуючі процеси, і тільки тоді можна буде говорити напевно, про справжнє знання, про пізнання світу взагалі"[1].
Формування сучасного економічного мислення – не ізольована задача, а складова частина багатовекторного процесу певної переорієнтації суспільної свідомості, необхідність якої викликана глибокими якісними змінами, що відбуваються в житті суспільства. Сьогодні, в умовах становлення і розбудови власної державності, необхідне критичне переосмислення багатьох теоретичних уявлень, подолання усталених стереотипів мислення.
Економічна освіта молоді почала формуватися в Україні як самостійний напрям педагогічної теорії та практики лише останнім часом, проте вона не виникла самочинно, стихійно, а має певну науково-теоретичну основу започатковану педагогами-дослідниками радянських часів.
Суть будь-якої наукової проблеми, складають суперечності, які, в принципі, можливо подолати при наявності відповідної наукової основи.
Щоб з’ясувати, які суперечності визначають сутність проблеми економічного виховання школярів, необхідно шляхом аналізу вияснити, чи можливо, використовуючи теоретико-педагогічні та методичні надбання, які дісталися у спадок національній школі, вирішувати проблему підготовки молоді до трудової діяльності, виховання її економічної культури.
Сучасне економічне життя в нашій державі перебуває в стадії істотного реформування, зумовленого об’єктивною потребою переходу до ринкових відносин. При цьому істотних змін зазнає не тільки виробництво, але й психологія та культура трудівника.
Сьогоднішній трудівник повинен бути передусім добрим господарем, вміти визначати найбільш доцільний виробничий напрям, аналізувати ті чинники, шо матимуть найістотніший вплив на проектоване ним виробництво, прогнозувати перспективи його можливого розвитку, здійснювати відповідні розрахунки.
Сучасний працівник істотно відрізняється від працівника недалекого минулого, насамперед відношенням до предметів, знарядь праці, кінцевого продукту праці. Він є суб’єктом певної форми власності. Успадкована система підготовки школярів до трудової діяльності неспроможна була забезпечити формування цих якостей, оскільки вона була зорієнтована на так звану "всенародну власність".
Звідси випливає основна суперечність, яка проявляється у невідповідності педагогічних можливостей успадкованої системи економічної підготовки молоді об’єктивним потребам сьогодення.
Ця система, в основному, відповідала тим вимогам, яким мала відповідати трудова участь людини в умовах тоталітарної держави. Разом з тим, вона не може бути без належних змін перенесена в практику роботи національної школи насамперед тому, що її цільовий компонент (представлений метою та завданням економічної підготовки) не відповідає сучасному виховному ідеалу.
У наукових працях, присвячених проблемі економічного виховання молоді, виданих у радянську добу, не знаходимо таких завдань як виховання "господаря", "власника", "підприємця" і т. п. А мета і завдання, як відомо, зумовлюють всі інші елементи педагогічної системи (зміст навчання та виховання, їх методи і форми, характер діяльності вчителя та учнів тощо).
Принципова відмінність національної школи від школи часів тоталітаризму полягає насамперед у тому, що вона є культуротворчою установою (покликана сприяти відродженню та подальшому розвитку національної культури), орієнтованою на сучасні виховні ідеали, в тому числі на ідеал людини-трудівника.