Синергетика дає можливість певним чином переосмислити становлення та значення самої освіти, сприяє виробленню альтернативних шляхів її подальшого розвитку. Ноосферизація мислення може сприйматися як певний атрактор, до якого притягуються освітні, екологічні, соціальні та біоетичні складові. Макроетика, яка є певним регулятором у ноосферному просторі, також може сприйматися як можливий провідний атрактор. Екологічне і синергетичне мислення взаємопов’язані. Екологічне мислення розглядає здебільшого взаємозв’язок у системі “організм – середовище”, синергетичне – показує, яким чином відбуваються процеси самоорганізації в системі “організм – середовище”.
Аналіз холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку постнекласичної системи освіти показав взаємодоповнюваність цих підходів і можливість комплексного їх використання в сучасній екологічній освіті й екологічному вихованні. Вони забезпечують узгодженість етичних, гуманітарних, природничих та соціальних наук, що сприятиме найбільш повній коеволюції людини та природи. Саме надавши пріоритетності етичному виміру, людство може вирішити глобальні проблеми шляхом екологізації освіти та виховання, використовуючи при цьому постнекласичні методологічні підходи та напрямки (через полілог і діалог).
У третьому підрозділі “Етичний вимір сучасного екологічного знання” обґрунтовується актуальність і необхідність розширення етичного знання до рівня макроетики як методології постнекласичної освіти. Об’єднання різних аспектів етики, біоетики, медичної етики та деонтології, екологічної етики та етики відповідальності як невід’ємних складових у цілісну наукову картину світу можливе тільки за умов знаходження та відкриття загального, яке лежить в основі повсякденного життя людини, і наукового концепту як результату наукової діяльності. Тому макроетику треба вивчати й використовувати в практичній діяльності людини. А це все можливо завдяки розвитку постнекласичної освіти, яка головним своїм компонентом визнає екологічний моральний імператив, отже, сприятиме, у свою чергу, становленню екологічної свідомості внаслідок екологізації освіти і виховання та виробленню в подальшому ноосферного мислення.
У четвертому підрозділі “Кордологізм української екософії як принцип становлення вітчизняної освіти” зазначається, що українська нація має глибокі й міцні корені – свою культуру, мову, історію, але й спільні інтереси. Вивченню національних особливостей українців присвячені праці П. Грабовського, Л. Українки, М. Хвильового, Т. Шевченка та ін. Екологічна постнекласична наука, включаючи елемент людиновимірності, має розкривати положення про те, що людина – це не абстрагований суб’єкт, вона має свої традиції, історію, психологію, національні особливості. Нами проведено аналіз проблеми екологізації освіти, яка об’єктивується в українському просторі з урахуванням національних особливостей українського народу, які, у свою чергу, впливають на становлення світогляду сучасного українського суспільства. Специфіку української ментальності обумовлює також фактор природно-географічного середовища. Таким чином, екофільність українського етносу орієнтує українців на дотримання законів природи через ідеї кордоцентризму і в наш час розвивається до принципу кордологізму.
Далі аналізується екологічна культура та екологія культури, що мають забезпечити усвідомлення цінності життя, необхідності масової екологічної грамотності, екологічної свідомості, екологічної компетентності та екологічного мислення. Одним з головних засобів формування цих засад має стати екологізація сучасної освіти та виховання, що базуються на таких методологічних принципах: інактивоване та ситуаційне пізнання й інтеграція знань, світоглядний плюралізм, гуманістична й моральна спрямованість, кордологізм, який зумовлюється українською ментальністю і таким чином може поєднати раціонально-наукове ставлення до природи з емоційним, сердечним, екзистенційним.
ВИСНОВКИ
Узагальнюючи основні результати дослідження, ми дійшли таких висновків:
1. Еволюція екологічного знання історично відбувалася в межах наукового знання в цілому, тому до нього можливе застосування класифікації В. Стьопіна щодо періодів розвитку наукового знання, сутність якої полягає у виокремленні докласичного, класичного, некласичного та постнекласичного періодів. Ці періоди на кожному етапі розвитку екологічного знання мають свої особливості, специфіку пізнавальних відношень між суб’єктом, об’єктом і методами наукового пізнання.
2. Перехід від класичного до некласичного природознавства був спричинений кризою, яка відбулася у світоглядних установках класичного раціоналізму і завершилася переходом від лінійного до нелінійного сприйняття світу. У некласичний період виникає проблема антропологізації екологічного знання в процесі ґенези суспільства (у системі “Людина – Природа”), що проявляється у включенні спостерігача у процес дослідження та позиціювання його одночасно як об’єкта та суб’єкта цього дослідження. Цим визначається подвійний статус екологічного знання як гуманітарно-природничого.
3. У постнекласичний період розвитку науки актуальною стала проблема перегляду тактики пізнання, при якому не відбувалося б руйнування предмета дослідження, що було характерним для класичного та некласичного періоду розвитку наукового знання. Для того щоб досягти цього, потрібно ввести етику відповідальності за дії людини, які б були сумісними з усім живим, що мешкає на Землі. Введення етики відповідальності сприятиме подоланню екологічної кризи.
4. У роботі обґрунтовується, що однією з умов ноосферизації людського мислення, одним із головних інститутів, що може запропонувати шляхи виходу з кризи, стає екологічна освіта. Сучасна система освіти та виховання потребує впровадження нової моделі, що, у свою чергу, зумовлює звернення науковців у галузі освіти до філософії та екології. Це потрібно для того, щоб екологізувати освіту і виховання, зробити їх екологістськими (а не екологічними) через два взаємопов’язані напрямки – теоретичне знання про природу та практичне знання про межі й наслідки людської діяльності.
5. Аналіз холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку постнекласичної системи освіти виявив взаємодоповнюваність цих підходів і необхідність їх комплексного впровадження в систему освіти, що сприятиме становленню людини, здатної до коеволюційних перетворень. На нашу думку, це стане можливим завдяки ноосферизації людського мислення, а цього можна досягти шляхом становлення екологічного мислення на основі ідей глобального еволюціонізму, що базується на концепціях історизму, коеволюції, екософії та екодіяльності.
6. Теоретично обґрунтовано, що впровадження етичних засад у різних галузях наукового знання в постнекласичний період розвитку наукового знання приведе до поглиблення взаємозв’язку глобалізації та етизації знання як двох взаємопов’язаних процесів.
7. Доведено, що екологічна освіта й екологічне виховання мають базуватися на таких методологічних засадах, як інактивоване й ситуаційне пізнання та інтеграція знань; світоглядний плюралізм; гуманістична і моральна спрямованість.
8. Обґрунтовано, що для української нації є характерним наявність специфічних рис екологічної свідомості, одна з яких – кордологізм, який протиставляється західному світоглядному принципу раціоналізму. Тому, на нашу думку, у постнекласичному періоді розвитку екологічної науки бажаним є синтез кордологізму з раціоналізмом. Це поєднає раціонально-наукове ставлення до природи з емоційним, сердечним, екзистенційним, що зумовлюється українською традицією в підході до розвитку екологічної освіти.
СПИСОК ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ, ОПУБЛІКОВАНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ
1. Книш І. В. Еволюція екологічного знання: класика, некласика, постнекласика // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004. – С. 103–109.
2. Книш І. В. Екофілософія в сучасному науковому дискурсі // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2005. – С. 101–109.
3. Книш І. В. Теорія В. І. Вернадського про біосферу та ноосферу: сучасні концептуальні виміри // Практична філософія. – 2005. – № 3. – С. 77–80.
4. Книш І. В. Становлення метабіоетики як сучасної етики науки та освіти // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. – С. 122–128.
5. Книш І. В. Проблеми становлення сучасного освітнього дискурсу // Філософські науки: Зб. наук. праць. Вип. 2. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. – С. 134–146.
АНОТАЦІЯ
Книш І. В. Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.10 – філософія освіти. – Інститут вищої освіти АПН України. Київ, 2008.
У дисертації досліджено засади накопичення, систематизації та розвитку екологічного знання в докласичному, класичному та постнекласичному періодах розвитку наукового знання. У класичний період увага дослідників була зосереджена на об’єкті дослідження, а засоби діяльності залишалися поза увагою. Усе це відбувалося з позиції монологу людини по відношенню до природи. У некласичний період зароджується екологія як наука та формується уявлення про ноосферу, постає проблема “діалогу двох культур”. Вирішити це питання щодо розриву між гуманітарними та науками про природу може, на нашу думку, екологія, оскільки вона має подвійний статус природничого та гуманітарного знання. У постнекласичний період розвитку екологічного знання постала проблема перегляду методів пізнання, при якому не відбувалося б руйнації предмета дослідження. Для цього в наукове знання має вводитися етика відповідальності за діяльністю людини.