проблеми комп’ютеризації й інформатизації ринків - прийняття рішень базується на складному комп’ютерному моделюванні, статистичному аналізі великих масивів даних і застосуванні методів математично-статистичних симуляцій і нейронних систем прогнозування.
Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є інтенсивний розвиток процесів глобалізації з залученням національних економік у світову господарчу систему, посилення їхньої взаємної залежності. Відображенням цих процесів стало виникнення єдиного інформаційного простору, інтернаціоналізація й швидке зростання фінансових ринків. Зростаюча взаємозалежність країн, інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами і капіталом веде до появи нових тенденцій у сфері фінансових відносин. Тому стратегічно важливим напрямом стає розробка ефективної національної політики у галузі фінансів й капіталоутворення з урахуванням необхідності інтеграції країн у світову спільноту як рівноправних учасників глобального ринкового процесу.
Перехід до відкритості країн з нестабільними ринками створює нові можливості для прогресу, але й має серйозні небезпеки. Перебіг процесу глобалізації стає потенційним джерелом ризиків, проблем і конфліктів. Інтеграція фінансових ринків підвищує ризик системних збоїв у кожній окремій країні й в регіоні загалом. За цих умов більшість держав, що розвиваються, виявляються залежними від коливань світової фінансової кон'юнктури. Проблема полягає в тому, щоб використати позитивний потенціал фінансової глобалізації і звести до мінімуму пов'язані з нею ризики для національних економік.
Глобалізаційна дилема країн з перехідною економікою - це продовження зміцнення власної національної "політичної" валюти на засадах національного фінансового суверенітету або рішуче крокування до інтернаціональної "світової" валюти (однієї з основних валют).
Збереження відносної замкненості національної фінансової системи спричиняє бюджетну кризу, фінансову нестабільність, перекреслює перспективи входження до глобальної економічної системи. З іншого боку, використання інтернаціональної валюти для обслуговування внутрішніх потреб впливає на зміну економічних відносин і політичної системи країн з ринками, що розвиваються.
Вихід на західний фінансовий ринок пов'язаний зі зменшенням суверенітету в сфері фінансів, зростанням зовнішнього боргу незалежно від забезпеченості капітальними активами національної економіки, вимиванням національного багатства через механізм нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну, затриманням процесу технологічного оновлення та економічного зростання.
Найбільшу загрозу глобалізація становить для країн, що розвиваються, оскільки саме вони відчувають гостру нестачу капіталів, ефективних інституцій, господарської інфраструктури, економічно вмотивованих рішень щодо реалізації існуючих можливостей. Таким чином, головне завдання країн з новостворюваними ринками (Emerging market economies) полягає у мінімізації ступеня вразливості від зовнішніх впливів та від зміни позицій іноземних інвесторів, що спрямовують у ці країни значні потоки "летючих" капіталів.
Подолання кризи фінансових систем країн з перехідною економікою вимагає розумного сполучення саморегулювання ринкових відносин й стратегії державних коректив процесу трансформації фінансової системи. Національна фінансова політика в умовах фінансової глобалізації насамперед націлена на вирішення проблеми співвідношення прибутковості цінних паперів і прибутків реального сектору економіки.
Держава не повинна бути байдужою до курсової ситуації на ринку цінних паперів, оскільки інвестиційна політика не може бути ефективною без широкого використання механізмів і потенційних можливостей фондового ринку, без стимулювання діяльності його основних та інфраструктурних учасників.
Вирішення зазначеної вище глобалізаційної дилеми новостворюваних ринків нерозривно пов'язано з усвідомленням суті фінансової глобалізації, яка в самому широкому смислі слова означає конвергенцію національних грошових систем на основі об'єднувальної дії світових грошей.
Фінансова глобалізація - самий складний і найрозвиненіший у плані інтернаціоналізації процес, що є результатом поглиблення фінансових зв'язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних транснаціональних фінансових груп. За темпами приросту обсяг позик на міжнародному ринку капіталу за останні 10-15 років на 60% перевищив обсяг зовнішньої торгівлі й на 130% - валовий світовий продукт. Глобальний обіг на ринку валют щодоби сягає 0,9-1,1 трлн дол. США. Неконтрольований приплив спекулятивного капіталу в країни з нестабільною економікою може дестабілізувати в них становище. Внаслідок відкриття ринків внутрішніх капітальних активів у десятках країн і доступу до ринку прямих запозичень фінансових ресурсів в усьому світі за останні 15 років сформувалися новий глобальний баланс економіки та глобальна фінансова система. Остання перебуває в стані зміни сформованого порядку між державами світу. Споживачі капіталу, передусім у країнах з нестабільними ринками, отримали доступ до ринку прямих запозичень фінансових ресурсів західного світу з одночасною фактичною відмовою цих країн від суверенітету у сфері фінансів, втратою контролю за утворенням зовнішнього боргу залежно від забезпеченості капітальними активами національної економіки. Колишні засоби контролю за національними фінансами і рухом економічних ресурсів виявилися морально застарілими, а нові, за відсутності ефективних обгрунтованих методів, ще не вироблені.
Отже, сучасна глобальна фінансова архітектура стратегічно важливим завданням визначає розробку і здійснення ефективної національної політики у галузі фінансів на основі детального аналізу сучасних геофінансових процесів з урахуванням актуальних чинників розвитку світової фінансової кон'юнктури. Для країн, що розвиваються, зокрема й для України, ця політика має бути спрямована на інтеграцію країни у світове співтовариство як рівноправного учасника, що передбачає розробку стратегії мінімізації ризиків і втрат, пов'язаних з виходом на міжнародну арену в умовах вимушеної відкритості економіки й максимізації можливих вигод від цього.
Сучасними реаліями світової економіки є піднесення американського долара, євро та японської ієни. Саме ці світові валюти, подолавши вузькі для них рамки національних ринків, забезпечують обіг переважної частини реальних активів у світі. Тому зараз фінансовий світ як ніколи близький до відмови від національних платіжних засобів й прийняття однієї зі світових валют. За цих умов треба чітко розуміти, що система світогосподарських зв'язків, що сторіччями будувалася на ідеї національного господарства, із введенням "політичної" валюти як законного платіжного засобу в інших країнах, кардинально змінює свої характеристики. Вихід грошової одиниці (нехай навіть і світової) за межі країни й витиснення внутрішніх грошей в деяких державах ускладнює проблему обліку реальних активів цих країн. З іншого боку, використання іноземних грошей для обслуговування внутрішнього господарського обігу фактично змінює економічний суверенітет майнових відносин у національних економіках і діє як прихований чинник зміни економічних відносин і політичної системи.
Поширення сфери обігу світових грошей за межі країн-емітентів й формування політичної валюти було об'єктивно зумовлено пошуком їхнього додаткового забезпечення після відмови від системи "золотого стандарту" у 70-х роках XX ст., прагненням зробити дані гроші більш повноцінними за рахунок поширення сфери обігу не тільки на товарні потоки, а й на рух інвестиційних ресурсів. Саме з цим в сучасних умовах пов'язано завдання прискорення лібералізації глобального ринку капітальних активів та інтенсифікація процесів залучення національних капітальних активів на відкритий світовий ринок.
Глобалізація світової економіки сприяє формуванню єдиного ринку капіталів. Фондовий ринок є одним з основних механізмів акумулювання й перерозподілу капіталу у світовій економіці. На сучасній стадії розвитку світового господарства можна говорити про перевагу цього джерела формування капіталу порівняно з кредитом і внутрішнім накопиченням.
Розвиток обчислювальної техніки і телекомунікацій уможливив миттєве переміщення коштів з одного національного ринку на інший. Поряд з безсумнівними перевагами такої мобільності капіталу її безпосереднім наслідком є нестійкість національних ринків цінних паперів. З іншого боку, одним з найважливіших наслідків глобалізації фондових ринків стає загострення конкуренції за інвестиції між окремими національними ринками і групами ринків. Хоча боротьба за інвестиційні ресурси між головними центрами світового господарства (США, Європейським Союзом і Японією) в останнє десятиліття також украй загострилася, у найбільш важкому становищі в конкурентній боротьбі перебувають країни, що розвиваються. Для них завдання залучення інвестицій в національну економіку може бути сформульовано як завдання створення сприятливого режиму для зростання національної інвестиційної бази.
Загострення соціальних проблем і необхідність проведення структурної перебудови економік країн з нестабільними ринками, передусім пострадянських, викликали потребу залучення значних фінансових ресурсів з-за кордону. Негативний аспект фінансової глобалізації, що проявився в цих країнах, зумовлений особливостями процесу нагромадження капіталів у світовій економіці. Цей процес виявляється у задоволенні потреби в капіталах за рахунок підвищення швидкості обігу, в зміні структури ринку капіталів на користь короткотермінових високоприбуткових інвестицій, у використанні додаткового джерела накопичення прибутків по боргових зобов'язаннях країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.