ВСТУП
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія та перспективи екологічної освіти
1.2 Мета екологічної освіти
1.3 Задачі екологічної освіти
1.4 Методологічні особливості екологічної освіти
1.5 Зміст екологічної освіти
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1 Ціль екологічного виховання
2.2 Задачі екологічного виховання
2.3 Зміст екологічного виховання
2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
2.6 Умови екологічного виховання
2.7 Практика екологічного виховання
2.8 Екологічне виховання: сучасні аспекти
3 РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ: „ЧИ НЕОБХІДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА?”
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Важливу роль у розвитку екологічної освіти зіграла поява у вітчизняній психології в середині 90-х рр. досліджень по екологічній психології. Її дані дозволили з'ясувати особливості розвитку екологічної свідомості особистості, механізми її формування, що відкривало можливість встановити чітку відповідність педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості.
Все це призвело до виникнення нового методологічного напрямку в педагогічній науці - екологічної психопедагогіки.
Екологічна психопедагогіка - це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.
Екологічна психопедагогіка виникла на стику трьох наукових дисциплін:
- екології;
- екологічної психології;
- педагогіки.
Екологія обумовлює загальну проблематику, породжувану ситуацією екологічної кризи, на основі якої екологічна психопедагогіка виробляє конкретний зміст екологічної освіти: суму знань, умінь і навичок, яку необхідно засвоїти.
Екологічна психологія дає уявлення про закономірності і механізми розвитку екологічної свідомості особистості, на основі чого екологічна психопедагогіка розробляє відповідні специфічні принципи і методи педагогічного керування цим процесом.
Педагогіка визначає загально-педагогічні принципи і методи, а також організаційні форми, що використовуються екологічною психопедагогікою відповідним чином для рішення задач екологічної освіти.
Таким чином, саме в єдності трьох своїх основ:
- екології;
- екологічної психології;
- педагогіки.
Саме в єдності трьох основ, що інтегруються в рамках екологічної психопедагогіки, може ефективно здійснюватися екологічна освіта.
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія та перспективи екологічної освіти
Проблеми екологічної освіти знаходяться в центрі уваги міжнародного співтовариства. Стратегічним напрямком рішення екологічних проблем ЮНЕСКО вважає створення мережі освіти, що передбачає постановку екологічних питань у центр всіх навчальних програм, починаючи з дитячих дошкільних установ і закінчуючи Вузами, підготовкою вчителів та управлінського апарату.
Починаючи з 30-х рр., екологічна освіта здійснювалася в процесі біологічної освіти школярів. З 80-х рр. формується система власне екологічної освіти школярів. Наприкінці 90-х рр. під впливом об'єктивних факторів почалися наукові дискусії про подальші стратегії вітчизняної екологічної освіти, пошук нетрадиційних підходів.
Екологічна психопедагогіка — це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.
1.2 Мета екологічної освіти
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Ексцентричний тип екологічної свідомості характеризується трьома головними особливостями:
1) психологічним залученням людини у світ природи;
2) суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів;
3) прагненням до непрагматичної взаємодії зі світом природи.
Відповідно, ці ж особливості є і характеристикою екологічної особистості.
1.Для екологічної особистості властиве психологічне входження у світ природи, що базується на уявленнях про взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать наступні положення.
а) Людина не стоїть ізольовано від природи, а включена у якості одного з елементів у складну систему екологічних взаємозв'язків - будь-яка її дія може мати непередбачені наслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно обережною.
б) Відходи людської діяльності, “викинуті в природу”, не зникають там безвісти, а так чи інакше повертаються назад до людини і впливають на її організм: усі закони функціонування екосистеми є для людини настільки ж обов'язковими, як і для інших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно помірною.
в) Світ природи є не тільки джерелом матеріальних ресурсів, але фактором особистісного, духовного розвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізуватися духовному потенціалові, яким володіє взаємодія з ним.
г) Не тільки людське суспільство впливає на природу, але і природа впливає на характер розвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, різні суспільні, економічні і політичні структури, щоб їхня діяльність була екологічно доцільною, не приводила до таких змін у природі, що потім будуть впливати на розвиток суспільства, іншими словами, вона прагне бути екологічно активною.
2. Для екологічної особистості притаманний суб'єктний характер сприйняття природних об'єктів, що виявляється в наступному:
а) природні об'єкти відносяться до сфери “людського”, рівні їй у своїй самоцінності і, відповідно, взаємодія з ними включається в сферу дії етичних норм, правил і т.п.
б) природні об'єкти можуть виступати для неї в ролі референтних осіб, що змінюють її погляди, оцінки, відносини до себе, до речей, природи й до інших людей.
в) природні об'єкти можуть виступати для неї як повноправні партнери по спілкуванню і спільній діяльності.
3. Для екологічної особистості властиве прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, що виявляється в чотирьох основних сферах:
а) естетичному освоєнні природних об'єктів і їхніх комплексів.
б) пізнавальній діяльності, обумовленій інтересом до життя природи.
в) практичній взаємодії з природними об'єктами, в основі яких лежить не бажання одержати який-небудь “корисний продукт”, а потреба в спілкуванні з ними.
г) участі в природоохоронній діяльності, продиктоване не розуміннями “далекого прагматизму” (необхідністю зберегти природу, щоб нею могли користуватися майбутні покоління), а потребою піклуватися про природу заради неї самої.
1.3 Задачі екологічної освіти
Загальною задачею екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. Відповідно до трьох підструктур екологічної свідомості ця загальна задача конкретизується на рівні трьох основних задач екологічної освіти:
1) Формування адекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистості знати, що і як відбувається у світі природи між людиною і природою, і як варто діяти з погляду екологічної доцільності.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру уявлень найбільшою мірою формується психологічне входження у світ природи, що властиве екологічній особистості.
Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості розуміння єдності людини і природи, що сприяє виникненню в неї психологічного входження у світ природи.
2) Формування відносин до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільного поводження особистості, для цього необхідно ще і відповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поводження.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру відносин найбільшою мірою формується суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що властивий екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості суб'єктної модальності суб'єктивного відношення до природи.
3) Формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою. Для того, щоб екологічно доцільно поводитись, особистості необхідно вміти це робити: і розуміння, і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реалізувати в системі своїх дій. Освоєння відповідних технологій і вибір правильних стратегій і дозволяють поводитись з погляду екологічної доцільності.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру стратегій і технологій взаємодії з природою найбільшою мірою формується прагнення до непрагматичної взаємодії з нею, що властиве екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є організація такої діяльності особистості, у процесі якої відбувається освоєння непрагматичних стратегій і відповідних технологій взаємодії з природою.