У музично стимульовані завданнях з баскетболу включають прості або вже освоєні технічні дії, що не мають потреби в спеціальному поясненні і розучуванні, а виконуються відразу ж у міру їхнього показу вчителем, без традиційної втрати часу між вправами на деталізовані усні пояснення. У даному випадку пояснювальні слова, як показують масові опитування учнів, найчастіше давно уже відомі їм з минулих занять і замість передбачуваної допоможи лише додатково стомлюють і нервують що займаються. Ускладнюють навчання також часті докучливі повтори загальновідомих істин і непомірна дріб'язкова опіка виконуваної діяльності без обліку загостреного чуттєвого самолюбства підлітків органічно випливає з особливостей перехідного періоду їхнього вікового розвитку.
Крім того, варто мати на увазі, що безперервна і зайво тверда педагогічна опіка навчальної діяльності учнів приводить до виховання пасивної особистості споживчого типу, що у майбутньому грозить стати обтяжним соціальним баластом [10].
Шановні колеги, знайдіть, будь ласка, у собі сили хоча б на час вийти з русла сформованих стереотипів, типових педагогічних помилок і оман і критично задумайтеся над таким причинно-наслідковим зв'язком: навіщо ж учням виявляти власна робоча запопадливість і ретельна стежити за якістю й активністю виконуваних ними завдань, якщо це безперервними командами, нагадуваннями і підказками робить за них учитель? Адже в такий спосіб у школярів усяке бажання трудитися на уроці убивається в самому зародку.
Наукові дослідження показують, що сучасна практика проведення шкільного уроку занадто перенасичена щохвилинними повчаннями, зауваженнями, обсмикуваннями і понуканнями учнів, що позбавляють їхньої радості освоєння нових знань, умінь і навичок на тлі вільної творчої активності, генетично властивої юної особистості, що розвивається.
Ми якось непомітно для самих себе стали забувати дуже важливий організаційний принцип будь-якої успішної роботи: "Більше справи, менше слів!". Періодично вчителеві просто необхідно хоч небагато помовчати під час заняття - і самому передохнути, і учням надати сприятливу можливість спокійно і з задоволенням працювати самостійно, без менторського тиску на їхню психіку. Відповідно до законів психології шкільне навчання від цього тільки виграє. А розумне застосування функціональної музики може тут допомогти.
Метання як кидок з розмахом у ціль супроводжує людину з давніх-давен. Мабуть, коли первісна людина побачила плід і, не діставши його, взяла якийсь камінець чи палицю, та й захотіла його збити. Метання — дуже складна дія, під час якої розгін виконується рухом по колу (кожен складний рух можна уявити як суму елементарних рухів, що виконуються по колу — гвинтоподібно, по спіралі або по дузі). Успішність метання залежить не тільки від опанування правильних навичок його виконання, а й значною мірою від загальної тренованості, зокрема, від "розробленості" кистьових, стопових, голіностопових. колінних, тазостегнових суглобів.
Під час виконання метання рухи всіх частин тіла мають бути збалансованими відносно центру ваги тіла, що забезпечує збереження рівноваги, усунення травматизму, краси ходи та постави, легкість та "радісність" руху (кисті, неначе розслаблені крила у птаха) [12].
Щодо техніки метання, то на практиці найчастіше виявляються такі основні помилки: по-перше, що особливо типово для дівчат, рух передпліччям та плечем під час кидка виконується скуто, замість послідовного руху, що нагадує "рух батога", спостерігаємо "рух дошки, яка не гнеться"; по-друге, рух кисті або взагалі відсутній або пасивний (цей недолік усувається виконанням вправ для розвитку рухливості кисті та пальців).
Техніки метання можна навчати вже у початкових класах, а помилки не пізно виправляти і у старших. При цьому слід обов'язково пояснювати учням, що в них не виходить і що треба зробити для правильної техніки виконання вправ.
Для навчання метання доцільно використовувати м'ячик. Він може бути гумовим, а на етапі навчання й саморобним, набитим клаптиками тканини (до таких м'ячиків учні згодом можуть пришити хвостики із стрічки, тоді вони під час метання летять наче комети: хвостик у польоті в'ється, вібрує, це виглядає ефектно і діти емоційніше та старанніше виконують завдання).
За розміром м'яч має бути таким, щоб учень міг його захопити пальцями. Якщо під час навчання користуватися м'ячем великого розміру (типу волейбольного), то псується вся техніка виконання, учні метають "скованою дошкою", немає "хльосту" — послідовної роботи всіх суглобів руки.
Навчати рухів кистю треба починати з гри у молодшій школі. У цьому віці в дітей велика природна потреба рухатися і великий інтерес до опанування нових рухів, особливо, коли навчання відбувається в ігровій формі. Для навчання метання пропонуємо низку таких вправ-ігор [14].
"Пелікан і крокодил" (для відпрацювання руху кисті). Виконується у парах, учні по черзі виконують роль пелікана і крокодила. Пелікан тримає у дзьобі яблуко (м'яч), а потім кидає його крокодилу, який ловить яблуко у пащу. Дзьоб у пелікана — це кисть однієї руки, яка тримає м'яч, а друга рука тримає верх передпліччя першої так, щоб рука, якою метають, виконувала рух тільки кистю. Відкрита паща у крокодила — це складені дві долоні, які й ловлять випущений м'яч. Ловити тре-5а його в "гості", а не "відганяючи" (зловивши, плавно згинаючи руки, притягнути його до – „серця", як двома пружинками, „не втикатися" долонями в м'ячик). Якщо не замортизувати руками ("запросити в гості"), він відбивається і, "образившись", падає на землю, відскакує. Результатом навчання з допомогою цієї вправи має бути досягнення необхідної рухливості і розслабленості кисті.
Наступним і, мабуть, головним етапом навчання метання є відпрацювання правильного руху передпліччям-плечем. Без опанування цього елемента ефективність усього руху буде дуже малою.
Під час вправи-гри "Вітрячок" учні опановують елемент кидка — рух "ліктем вперед", увагу учнів фіксують на досягненні максимальної амплітуди руху та його різкості, щоб "зробити вітер". Пояснюючи, треба підійти до кожного учня, взяти його підняту над головою та зігнуту приблизно на 90° руку за передпліччя біля кисті, а другою повести лікоть на-зад-вперед, задаючи траєкторію і межі руху. При цьому учень повинен розслабити руку і намагатися "дотягнутися" ліктем у задній граничній точці до вуха, а в передній — до кінчика носа. Якщо ці умови виконуються, то виходить рух з максимальною амплітудою.
Далі завдання ускладнюються: нахилити тулуб вперед і зробити той самий рух двома руками. Потім, поволі піднімаючи тулуб, повторювати рух ("двері відчиняються — зачиняються") (мал. 1). Повторюючи рух, слабшу руку поступово опустити, щоб прийти до імітації метання сильнішою рукою вперед з одночасним рухом слабшої руки низом назад. Пояснити залежність успішності кидка від різкості руху: чим швидший рух руки назад, тим сильніше метаєш вперед [12].
Під час метання ноги поставити на лінії у напрямку кидка, позаду знаходиться нога, однойменна з рукою, що тримає м'яч, відстань між ногами має бути великою. Вишикуємо клас по парах один проти одного на відстані середнього кидка. Починаємо виконувати серії "Вітрячків" — від десяти до двох імітацій кидка і потім — випуск снаряда напарнику на рівні грудей. Обидві руки мають виконувати належні рухи. Пояснити учням, що під час імітації кидка рухи дуже подібні до тих, які виконує гравець водного поло, коли "страшить" чи обманює воротаря, що вони, навіть, можуть уявити, наче стоять по шию у воді, при цьому, щоб виконати метання, рука з м'ячем, особливо лікоть, має бути вище за рівень води.
Відомо, що багаторазовий повтор вправ особливо розслаблено і повільно (можна трохи змінювати рисунок руху) позитивно впливає на запам'ятовування техніки виконання, її удосконалення, набування відчуття руху. Можна виконувати вправи, виключивши зорові аналізатори, тобто закривши очі, але діти мають бути підготовлені до цього на більш простих вправах.
Потім виконуємо вправи "Самурай" і "Сонечко". Вправа "Самурай" включає великі м'язи тулуба в процес метання. Виконується з максимальним поворотом тулуба в сторону — назад. Рука, яка тримає м'яч, відводиться максимально за спину, друга рука — до вуха, потім робоча рука неначе рубає мечем в протилежний бік тазової частини вниз (подібно до руху косаря). Рух дуже подібний до руху бейсболіста під час метання. Перед замахом можна вдарити м'ячем в руці по протилежній долоні, у замаху підняти протилежну ногу, зігнуту в коліні, і так само повторити перед випуском снаряда від десяти до двох-трьох разів.
На початковій стадії навчання діти випускають снаряд від тулуба, зовсім не "проводжаючи" його далі вперед і не тільки рукою, а й тулубом і ногами (роблячи ніби за інерцією пару кроків за м'ячем).
Вправа "Сонечко" допомагає продовжити шлях розгону снаряда. При цьому рука, яка метала, після випуску м'яча продовжує рух по дузі і торкається протилежної стопи, а інша рука піднімається вгору назад долонею до сонця. Дітям треба часто нагадувати, щоб вони не забували проводжати м'ячик. Коли матеріал засвоєно, нехай учень після кидка, не зупиняючись, зробить один — три кроки вперед. Треба наголосити (особливо це стосується дівчаток), що не можна виконувати метання зі стрибка в повітрі — губиться опора, техніка, швидкість. Навпаки, треба намагатися робити широкий випад і опускати центр ваги нижче до землі.
Для вдосконалення техніки розбігу пропонуємо вправу-гру "Тіп-топ" — це просто приставні кроки вперед (мал. 2). Нога, що стоїть попереду, робить крок вперед (бажано ноги зігнути в колінах до 90° і робити немалі кроки), а друга ніби підтягується до неї.