Смекни!
smekni.com

Зміст і форми роботи соціального педагога з різними типами сімей (стр. 4 из 4)

Слід враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини. Батьки - приклад для дітей, взірець для наслідування, джерело знань про моральні норми і правила оточуючого життя. Не забувати і душевний стан дитини у кожний конкретний момент спілкування, умов і ситуацій, в яких воно відбувається. Даючи поради батькам щодо стилю спілкування з дітьми, важливо їм роз’яснити, що у стосунках з дитиною не припустимі грубість, нетактовність, неповага до неї, недовіра, зверхність.

Дуже помиляються батьки, які вважають, що в основі правильних взаємостосунків з дітьми - слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Вони вважають, що дитина немає права на власну думку, вчинок. Таким батькам слід допомогти усвідомити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховав. Пригнічення особистості дитини закінчується завжди великим вибухом, і статися це може у різному віці: підлітковому, юнацькому, навіть тоді, коли дитина стає дорослою. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, не вміє самостійно організувати і виконувати завдання, або ж стає агресивною, вдається до відкритого протесту. У майбутньому такі діти мають значні життєві проблеми, не вміють брати на себе відповідальність, можуть легко стати виконавцями чужої волі. У роботі з батьками можна використати педагогічні ситуації.

Соціальні педагоги мають роз’яснити батькам що повсякденна, повсякчасна жорстока опіка дитини, намагання примусити за будь-яку ціну виконувати всі вимоги, карати їх за невиконання, небажання зрозуміти, що особистість дитини слід поважати - усе це негативно позначається на результатах виховання. Можна дати батькам ряд порад, які дадуть змогу їм встановити добрі стосунки з дітьми. Ніякі нотації, повчання, моралізування не допоможуть знайти з нею спільної мови. І чим більше повчань, тим менша їх результативність. Необхідні чуйність, гнучкість у розв’язуванні виховних завдань, щоб у сім’ї панували спокій, злагода і довіра: своєчасно відмінити якісь заборони, не наполягати, доводячи до конфлікту, на якихось вимогах, обговорювати спірні питання, враховуючи побажання дітей. Крім того:

- не дозволяти собі в розмові з дитиною дратуватися, кричати, тупати ногами;

- не повторювати одне й те саме багато разів, лише у розумних межах, звичайно це спричинює протилежну реакцію;

- не робити трагедій з того, що дитина зробила щось не так;

- ставлення до дитини не повинно бути перебільшеним - ні в покараннях, ні в заохоченнях, ні в одежі, ні в їжі - усе має бути справедливим;

- не боятися бути ввічливим зі своїми дітьми;

- не лаяти дитину при людях, інших дітях.

За таких умов сімейного виховання зростає роль соціально-психологічної служби. По-перше, це допомога батькам у встановленні взаєморозуміння з дитиною. По-друге, допомога самій дитині, яка не повинна залишатися ізольованою у класному колективі, допомога у стосунках з класним керівником, вчителями. У цих випадках особливо важливі доброзичливість вчителя, організація позитивних взаємостосунків з класним колективом (наявність друзів у класі, залучення до громадських справ і відповідна своєчасна оцінка зробленого, оцінка успіхів у навчально-трудовій діяльності тощо).

Соціальний педагог може провести з батьками ряд занять, де б вони могли практично оволодіти певними знаннями і вміннями щодо запобігання конфліктних ситуацій у спілкуванні з дітьми.

Діти важковиховувані, неслухняні, недисципліновані, з комлексами - за всім цим стоять неправильні взаємостосунки в сім’ї, нерозуміння дитини. Потрібно пам’ятати: якщо у дитини складаються несприятливі стосунки з батьками, в подальшому це може позначитися і на стосунках дитини із дітьми. Як свідчить доктор психологічних наук Ю. Гіппенрейтер, з покоління у покоління може наслідуватись стиль неправильного спілкування батьків з дітьми.

Дослідження показують, що все більше батьків застосовують фізичні засоби впливу на дитину. Соціальні педагоги повинні роз’яснювати батькам, до яких наслідків це може призвести, адже саме такий "вплив" руйнує емоційні основи сімейного виховання. Фізичні покарання свідчать про безпорадність батьків, неспроможність вплинути на дитину іншими засобами. Ось чому робота педагогів має бути спрямована на те, щоб довести суть методів сімейного виховання та ефективності такого засобу спілкування з дитиною, як терпимість, повага, взаємоповага у відносинах між членами сім’ї. При цьому роз’яснює, що існує Конвенція ООН про права дитини, за якою вона має право на громадсько-державний захист своїх прав, інтересів. Захисником фізичного, морального здоров’я учнів стає школа, соціально-психологічна служба.

Завдання соціальних педагогів полягає в тому, щоб спрямувати батьків на постійне вивчення, аналіз процесу розвитку дитини. Адже є батьки, які навіть не замислюються, що це необхідно робити. Крім того, вивчення дитини вимагає певної уваги, зосередженості, роздумів, уміння аналізувати і робити правильні висновки.

Значну допомогу може надати батькам вивчення творчої діяльності дитини: малюнків, різних моделей, шкільних зошитів тощо. Аналіз змісту і якості результатів творчої діяльності - це матеріал для вивчення творчих здібностей дитини, рівня її розвитку, інтересів, схильностей, знань про навколишню дійсність, а також таких якостей, як уважність, акуратність, вміння доводити справу до кінця, старанність і терплячість.

Ми розглянули спрямованість змісту роботи соціальних педагогів із різними типами сімей, визначили у якому напрямі слід працювати з батьками, які допускають серйозні прорахунки в сімейному вихованні. Визначили також форми роботи з такими батьками. Звичайно, в роботі з неблагополучною сім’єю загально - шкільні, на рівні класу, індивідуально-групові напрями роботи соціального педагога повинні тісно переплітатися і сполучатися. Обмеженість лише якимось одним напрямом результативності не матиме, а подекуди може призвести до загострення відносин сім’ї та школи. Усе це вимагає від соціального педагога підготовленості до роботи з неблагополучними родинами.

Успішне розв’язання завдань роботи соціального педагога із дисфункційними сім’ями великою мірою залежить від його особистості, професійної підготовленості та діяльності. Робота із сім’єю - складна і відповідальна. Соціальному педагогові мають бути властиві певні якості. Тут велике значення має комунікативна діяльність соціального педагога: здатність до спілкування, гуманний підхід у професійному спілкуванні. В його основі - упевненість в тому, що людина має великі можливості до самовдосконалення, уміння розкрити потенціальні можливості кожної людини, поставити батьків у такі умови, щоб вони самостійно вибрали шляхи розв’язання сімейних і виховних проблем.


Список використаної літератури

1. Азаров Ю.П. Искусство воспитывать. - М., 1985.

2. Афанасьева Т.М. Семья. - К., 1986.

3. Бех І.Д. Від волі до особистості.- К., 1995.

4. Бодалев А.А. Личность и общение. - М., 1983.

5. Выготский Л.С. Проблема возраста // Собр. соч. в 4-х т. - Т.4. - М., 1981.

6. Ковалев С.В. Психология современной семьи. - М., 1988.

7. Кононко Е.Л. Чтобы личность состоялась. - К., 1991.

8. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищих навчальних закладів. - К., 1998.

9. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. - М., 1982.

10. Нельсен Д., Лотт Л., Гленн Х. Стефен. 1001 совет родителям по воспитанию детей от А до Я: Пер. с англ. - М., 1995

11. Островська Л.Ф. Сімейне виховання. Дошкільник. - К, 1977.

12. Популярная психология для родителей / Под ред. А.А. Бодалева. - М., 1988.

13. Разумихина Г. Мир семьи.- М., 1986.

14. Ребенок как личность: Пер. с англ. - М., 1994.

15. Реттер М. Помощь трудным детям: Пер. с англ. - М., 1987.

16. Сатир В. Как строить себя и свою семью. - М., 1992.

17. Семейное воспитание: Краткий словарь / Сост. И.В. Гребенников, Л.В. Ковинько - М., 1990.

18. Флейк-Хобсон К., Робинсон Б. и др. Развитие ребенка и его отношений с окружающими: Пер. с англ. - М., 1993.

19. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. В семье сын и дочь. - М., 1985.


Додаток 1.

Анкета для батьків

1. Чи вважаєте Ви, що у вашій сім’ї є взаєморозуміння із дітьми?

2. Чи розмовляють з Вами ваші діти " душевно", радяться із "особистих питань"?

3. Чи цікавляться діти Вашою роботою?

4. Чи знайомі Ви з друзями вашої дитини?

5. Чи бувають вони у Вас дома?

6. Чи беруть участь діти разом із Вами у господарській діяльності?

7. Ви перевіряєте, як діти виконують домашнє завдання?

8. Чи є у Вас спільні заняття та інтереси?

9. Чи беруть участь діти у підготовці сімейних свят?

10. А в "дитячі свята" вони бажають, щоб ви були поруч, чи хочуть проводити їх без вас?

11. Обговорюєте Ви з дітьми прочитані книги?

12. А телевізійні передачі та фільми?

13. Чи буваєте разом у театрах, музеях, на виставках і концертах?

14. Разом прогулюєтесь, ходите в похід?

15. Намагаєтесь проводити відпуску з дітьми, чи без них?


Додаток 2

Методика В.А. Сисенко

Дітям пропонується виконати таке завдання: оцінити за 5-ти бальною шкалою свої сім’ї (найвищий бал - 5 . найнижчий - 1). Якщо якоїсь ознаки в сім’ї немає ставити прочерк.

Свою сім’ю я можу назвати:

· теплою, яка піклується про своїх членів;

· сварливою, де завжди з’ясовують відносини, сваряться;

· надихаючою;

· довірливою, побудованою на взаєморозумінні, взаємодії;

· щиро відвертою; суворою, надто вимогливою;

· несправидливою;

· байдужою.

Оцінка названих параметрів сім’ї залежатиме від взаємостосунків між батьками, батьками та дітьми, від загальної емоційної атмосфери у сім’ї, задоволення емоційно-психічних потреб дитини.


Додаток 3

Рекомендації щодо успішного розв’язання конфліктних ситуацій

Якщо конфлікт тільки починається, коли ніхто з подружжя не ставить собі за мету тримати образу, звинувачувати партнера, можна рекомендувати такі способи розв’язання конфліктів:

1. "Я хочу з тобою поговорити". Розмова - це перший крок до примирення. Якщо один з подружжя готовий до компромісу, слід шукати порозуміння через розмову, причому без звинувачень.

2. Часто буває легше розв’язати конфлікт в присутності третьої особи, але це має бути дуже близька людина, яка щиро прагне до примирення подружжя.

3. Можна написати записку, у якій висловити свої почуття. У листі легше зосередитися, розібратися у своїх почуттях, ніхто не перериватиме, не спонукатиме до нових конфліктів.

4. Засобом примирення може стати букет квітів, подарунок.

5. Зміна обстановки - театр, кіно, прогулянка, гості, подорож. Це поштовх до нового періоду у взаєминах.