Товари високої технології у структурі виробництва країн континенту (крім ПАР) практично відсутні. Елементи науково-технічного комплексу тільки зароджуються і лише в деяких країнах (Єгипет, Алжир) починають реально впливати на сферу виробництва. Загальні витрати на дослідницькі розробки не перевищують 0,2−0,8% ВВП, а ті, які стосуються виробничого сектора, ще на порядок менші [35, с.133].
Транспортна інфраструктура Африки в основному складалася в колоніальний період і була орієнтована на обслуговування економічних та геополітичних інтересів метрополій. На сучасному етапі її розвиток здебільшого також визначається потребами обслуговування експортних перевезень і лише в другу чергу, з огляду на дефіцит коштів, спрямована на задоволення внутрішніх потреб. Досі не вирішена проблема забезпечення зручного транспортного та інших видів зв'язку між африканськими, у багатьох випадках навіть сусідніми державами, не існує єдиної континентальної системи комунікацій, а її субрегіональні елементи почали лиш складатися. Більшість залізничних маршрутів, значна частина шосейних шляхів ізольовані й з'єднують лише райони розробки родовищ корисних копалин, орієнтованих на експортне виробництво промислових комплексів, та найбільші адміністративні центри з портами. Складний рельєф, значні відстані зумовлюють велику капіталомісткість транспортного будівництва на африканському континенті. Це уповільнює й додатково ускладнює розвиток галузі, у більшості випадків спонукає до залучення іноземного капіталу.
Починаючи від 70-х років, набуває розвитку міжафриканське співробітництво у сфері транспорту та зв'язку. Водночас зберігається значна нерівномірність розвитку інфраструктури у різних субрегіонах. До 40% залізничних та шосейних доріг з твердим покриттям припадає на ПАР. Відносно розвинена транспортна система країн Магрібу та півдня континенту. В той час чималі території, в тому числі густонаселені, залишаються без надійного зв'язку із зовнішнім світом.
Паралельно з розвитком видобутку нафти на континенті почалось будівництво трубопроводів, на які зараз припадає основна частина у транспортуванні цієї сировини (в Нігерії, наприклад, − 60%, Алжирі − 75, Лівії − 95%). Набувають розвитку й такі газопроводи, які з'єднують Африку з Європою. Загалом трубопровідний транспорт базується на західній фінансовій і технологічній базі й має високі експлуатаційні характеристики.
Особливо велику роль в умовах Африки для експортно-імпортних перевезень відіграє морський транспорт.
Найбільший вантажооборот мають порти ПАР, Нігерії, Лівії, Алжиру, Марокко, Єгипту. На вантажний флот країн Африки припадає лише 1,3% світового тоннажу (тут не враховується феномен так званого зручного прапора Ліберії, під яким плавають судна американської, грецької та іншої належності). Винятково важливе значення для світових морських перевезень має Суецький канал.
Повітряний транспорт на континенті розвивається передусім як частина світової транспортної системи. За умов нерозвиненості інших видів цей транспорт має вагому частку і навіть вищі за середньосвітові показники у пасажироперевезеннях. Каїр, Йоханесбург, Алжир, Туніс, Дурбан, Тріполі, Касабланка, Найробі належать до найбільших аеропортів світу, а основними постачальниками авіатехніки на континент є США, Франція, а донедавна − колишній СРСР [15, с. 57].
2.2. Країни Північної Африки
Найтиповішим представником Північної Африки є Єгипет.
Офіційна назва − Арабська Республіка Єгипет (АРЄ). Єгипет − республіка. Це держава на північному сході Африки та Синайського півострова в Азії (близько 6% території). Єгипту належать також кілька невеликих островів у Суецькій затоці та Червоному морі. На півночі країна омивається Середземним морем, на сході − Червоним морем. На заході межує з Лівією, на півдні − з Суданом, на північному сході − з Ізраїлем. З лютого 1958 року по вересень 1961 року входив до складу Об'єднаної Арабської Республіки (федерації з Сирією). Після виходу Сирії з федерації упродовж 10 років зберігав колишню назву [3].
Територія − 1001,4 тис. км2. Протяжність країни з півночі на південь − 1030 км і з заходу на схід − 1200 км. За своєю конфігурацією територія Єгипту близька до квадрата. Загальна площа країни ледве більш 1 млн. км2 [4].
Адміністративний поділ: 26 губернаторств (мухафаз), губернаторства діляться на округи (маркази), округи − на райони (нахії).
Столиця − Каїр (Cairo). Населення столиці з передмістями (станом на початок 2002 року) становить понад 16 млн. жителів.
Найбільші міста країни: Александрія, Порт-Саїд, Луксор, Ель-Файюм, Асуан. Державний прапор Єгипту складається з трьох рівних горизонтальних смуг: червоної (зверху), білої і чорної. У центрі білої смуги зображена національна емблема (щит, на якому зображений золотий орел, який тримає сувій з назвою країни арабською мовою) [1].
Характерні фізико-географічні риси Єгипту визначаються тим, що по його території протікає р. Ніл. Джерела Нілу знаходяться в Екваторіальній Африці, він прямує в Єгипет з півдня і, простягнувшись на 1,5 тис. км, упадає на півночі в Середземне море. У Єгипті Ніл не має жодного припливу, і обсяг випаровування з поверхні ріки значно перевищує кількість атмосферних опадів.
Отже, Єгипет − найбільша країна Арабського Сходу, один з центрів його політичного і культурного життя, «туристична Мекка» світу. Займає унікальне географічне положення, розташовуючи на стику трьох континентів − Африки, Азії і Європи та двох найбільших світових цивілізацій − християнської й ісламської. Географічне положення Єгипту є унікальним і дуже зручним, по-перше таке положення дає змогу отримувати величезні прибутки від туризму, транзитів, збору митних тарифів. По-друге, таке центральне положення дає можливість співпрацювати з багатьма країнами і при цьому отримувати економічну вигоду. Але існують також різні територіальні і економічні конфлікти з країнами-сусідами, що є негативним явищем [2].
Фізико-географічні (природні) зони й особливості рельєфу. За рельєфом і характером поверхні територію Єгипту можна розділити на чотири зони:
1. Лівійська (Західна) пустеля;
2. Аравійська (Східна) пустеля;
3. Синайський півострів;
4. Дельта і долина Нілу.
Берегова лінія. Досить протяжні береги країни слабко порізані. Середземноморське узбережжя, що простягнулося на 960 км, не має жодної природної бухти або гавані, придатної для стоянки судів великої водотоннажності [25, с. 65]. На узбережжі Червоного моря довжиною близько 1900 км зустрічаються окремі невеликі бухти ("шерми"). Дно морів на узбережжі Єгипту досить небезпечне для плавання судів через значну кількість піщаних кіс і обмілин, а в Червоному морі − через коралові рифи [23, с.20-22].
Клімат у Єгипті теплий і сухий. На півночі − субтропічний, на іншій території країни − тропічний, пустельний з різкими добовими коливаннями температури. Купальний сезон у Єгипті − цілий рік: температура води в Червоному морі взимку не опускається нижче +20°C біля берегів та нижче +22°C у коралах (у Червоному морі не росли б корали, якби вода охолоджувалася нижче +22°C), влітку температура води доходить до +30 градусів. Найспекотніший час − липень і серпень, спека спадає в жовтні. Сонячних днів тут більше, ніж у якому-небудь іншому куточку земної кулі. Влітку температура повітря в Каїрі зазвичай коливається вдень між +35°C і +40°C, взимку тут 15-20°C. На узбережжі Червоного моря середня температура повітря в червні-серпні +35°C і +38°C, а з листопаду по березень тримається в діапазоні +23°C−+27°C. Нічні температури зазвичай градусів на десять нижчі денних.
Особливістю континентального клімату Єгипту є значні коливання добових температур. У літню пору в пустелі температура піднімається до +50−60 градусів, а вночі може упасти до нуля. Тому тут розвивається активна ерозія, руйнуються скелі, виникають скельні утворення вигадливої форми, нові маси щебеню і піску [24, с.715].
Гідрографія. Єдина ріка Єгипту з постійним стоком і головне джерело водопостачання − це Ніл, одна із найбільших рік Африки і земної кулі. Його довжина більше 6,5 тис. км. (на території країни − 1 тис. км). Ніл утворюється від злиття на території Судану Білого і Блакитного Нілу. Білий Ніл бере свій початок на території Руанди, а Голубий Ніл − на території Ефіопії. Найбільш повноводний Ніл буває в червні-вересні ( у цей період в Ефіопії йдуть дощі). Узимку ж і навесні рівень води в річці різко падає. Наведемо конкретні цифри. Якщо у вересні Ніл несе більш 700 мільйонів кубометрів води в добу, то в квітні − лише 45 мільйонів кубометрів [26, с.500].
У минулому Ніл приносив величезні нещастя єгиптянам у період паводків, коли в окремі роки рівень води піднімався до десятка метрів і більше. В даний час рівень води в річці регулюється за допомогою Асуанської греблі, побудованої в Асуані в районі нільських порогів [49, с.72].
Крім води з Нілу в Єгипті широко використовуються ґрунтові води в оазисах. Запаси підземних вод у країні досить значні. На Синайському півострові, у Лівійській і Аравійській пустелях ґрунтові води, що наповнюють колодязі, є єдиним джерелом водопостачання.
Крім природних водних потоків велике місце в господарському житті єгиптян мають зрошувальні канали. Деякі з них навіть судноплавні (наприклад, канал Ізмаїлу). Але самим головним каналом країни є Суецький канал, побудований у 1869 році. Він з'єднує Середземне і Червоне моря. Довжина каналу близько 161 км, ширина по дзеркалу води 120−318 метрів, по дну 45−60 м. Глибина − до 18 м. Для постачання Суецького каналу водою з Нілу і був проритий канал Ізмаїлу.