Отже, у процесі шкільного навчання розширюються функції мовлення, яке виникає і розвивається як засіб засвоєння і передачі знань. Мовлення виявляє себе і як засіб формування особистості, самоутвердження її в колективі. Зрозуміло, чому таке трапляється, адже збагачується мовне середовище дітей. На уроках розвитку мовлення в 1 класі учні сприймають зразки усного монологічного мовлення – наукового, художнього, ділового. Опановують читанням, письмом, вивчають систему рідної мови і збагачують власний словниковий запас на основі тематичного підходу, визначеного програмовими вимогами.
2. Збагачення словникового запасу першокласників на уроках розвитку мовлення
2.1 Шляхи збагачення словникового запасу
Сучасна програма з рідної мови велику увагу приділяє мовленнєвій діяльності молодих школярів.
Робота над вивченням лексики має своїм завданням:
· збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомих їм раніше слів чи нових значень відомих слів;
· уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів;
· активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника в активний;
· усунення нелітературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.
У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки:
1. 3’ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст.
2. Виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша.
3. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами.
Успішна робота над збагаченням словникового запасу першокласників може бути забезпечена шляхом застосування цілого ряду спеціальних, відомих у методиці початкового навчання мови, вправ, з-поміж яких найпродуктивнішими, на наш погляд, є словниково-логічні вправи. Їх результативність полягає не тільки в кількісному нарощенні словникового запасу дитини, а й у загальному розумовому розвитку, в умінні самостійно розв’язувати логічні задачі, які постійно постають перед 6‑річними дітьми у процесі пізнання навколишнього світу. Наприклад, знаючи, що малина, смородина, аґрус – це кущові ягоди, дитина легко віднесе до них за зовнішніми ознаками ті, які побачить уперше, скажімо, калину, бузину, чорноплідну горобину тощо. Або, маючи словниковому запасі поняття «музичні інструменти», вона самостійно буде відносити до цієї лексикологічної сукупності кожен із заново побачених і почутих інструментів, які в той чи інший спосіб відтворюють музичні звуки.
Те саме можна сказати й про інші родові назви, які об’єднують назви певних предметів. Якщо, наприклад, дитина засвоїть, що залізо, золото, срібло, сталь – це метали, то за зовнішніми, фізичними ознаками вона віднесе до них і мідь, алюміній, олово тощо.
Отже, словниково-логічні вправи на усвідомлення дітьми взаємного співвідношення родових і видових понять, на вилучення «зайвого» поняття, на доповнення логічного ряду, на протиставлення предметів за різними ознаками, зовнішніми і внутрішніми, є одним із простих для застосування як у домашніх, так і в шкільних умовах, але дуже ефективних засобів загально розумового і зокрема, мовленнєвого розвитку дошкільників і молодших школярів.
Складність організації роботи по збагаченню словникового запасу учнів полягає в тому, що зміст і час цієї роботи не передбачені програмою з української мови, бо її неможливо «прив’язати» до якогось конкретного розділу курсу. Характерно особливістю роботи по збагаченню словника є те, що вона значно більше, чим інші сторони навчання мови, ґрунтується на психологічних процесах, пов’язаних з пам’яттю, в той час, як в більшості випадків у навчанні першу роль грає логічне мислення. Діяльність учнів у словниково-семантичній роботі спрямована на аналіз значення слова, особливостей його вживання. Ця робота потребує уваги до кожного слова, що вивчається, загального розвитку мовного чуття і тому не може мати міцної теоретичної основи. Дані з лексикології є тільки базою для організації роботи, спрямованої на збагачення пам’яті учнів новими словами і формування навичок використання їх у мовленні. Все це говорить про те, що збагачення словникового запасу учнів потребує посиленої і постійної уваги зі сторони вчителя. Робота над збагаченням словника школярів не може бути зведене, як це часто спостерігається на практиці, лише до побіжного коментування значення окремих слів, що супроводжує процес граматики і правопису. Ця робота повинна розглядатись як самостійне завдання курсу, тісно пов’язане з іншими його завданнями, що потребує уваги на кожному уроці. Систематичність роботи над збагаченням словникового запасу школярів потрібно розглядати як одну із найважливіших умов її успішності.
Робота по збагаченню словникового запасу учнів потребує чіткого осмислення, специфічних прийомів. Разом з тим необхідно також тісно пов’язати цю роботу з іншими аспектами навчання мови і перш за все з розвитком зв’язного мовлення дітей.
Тому роботу по збагаченню словника учнів доцільно спрямовувати на лексичне забезпечення зв’язних висловлювань учнів. Це надасть словниково-семантичній роботі мовленнєвого спрямування, допоможе реалізації комплексного підходу в навчанні мови. Таким чином, комунікативне спрямування роботи над збагаченням словника учнів також є однією з найважливіших умов її ефективності.
Отже, необхідно вирішувати такі завдання:
· виховання у школярів уваги до невідомих слів і потреби з’ясувати їх значення;
· розвиток у них мовного чуття і уваги до значення слова;
· закріплення в пам’яті учнів значення нових слів;
· формування навичок вільного і правильного вживання слів у мовленні.
Є дві форми словниково-семантичної роботи на уроках української мови:
1.Побіжне пояснення значення невідомих дітям слів, що зустрічаються в дидактичному матеріалі, який вчитель добирає для вивчення граматики і правопису;
2.Поглиблена робота над окремими словами.
Перша форма повинна забезпечувати виховання у школярів уваги до невідомих слів, потреби звертатись до словників, друга – розвиток у дітей мовного чуття, інтересу до значення слова, його зв’язку з іншими словами, особливостей вживання. В цілому і побіжна, і поглиблена форми роботи в результаті будуть сприяти активізації засвоєння учнями української лексики,цілеспрямованому поповненню їх словника новими словами.
Розглянемо ці форми.
Для кожної з них обов’язковим етапом є пояснення значення слова, тобто його семантизація. У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. їх використання залежить від віку і загального розвитку дітей, характеру пояснюваного слова.
Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаються до таких способів:
· демонстрація предмета чи малюнка;
· використання контексту;
· найпростіший словотворчий аналіз;
· тлумачення слів.
Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.
Пояснення значення слова шляхом демонстрації можна здійснити такими прийомами:
· показ натуральних предметів;
· показ чучел, макетів, муляжів;
· показ малюнків, діапозитивів, слайдів.
Пояснення значення слова шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів:
· самостійне пояснення значення слів учнями. Цим прийомом учитель користується тоді, коли прозорий контекст підказує учням значення слова. Так, слово допитливий у реченні Допитливий Данилко про все хотів знати учні пояснюють як «який хоче про все дізнатись».
· конкретизація значення слова, поясненого учнями на основі контексту, не зовсім точно. Наприклад, у реченні, «Періщить дощяк із відра»діти пояснюють слово періщить як іде, ллє. Насправді ж, говорить учитель, періщить-сильно б’є, січе;
· введення невідомого слова в контекст. Щоб пояснити значення слова капелюх, учитель, вводить його в реченняНа голові у дідуся був чорний капелюх.
Найпростіший словотвірний аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо.
Тлумачення слів – найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів:
· розчленування загального поняття на часткові;
· підведення часткових понять під загальні;
· розгорнутий опис;
· добір слів – синонімів;
· добір антонімів;
· пояснення шляхом перекладу з російської мови;
· з'ясування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів.
Лексичний матеріал учні запам'ятовують краще, якщо при сприйманні слова працюють всі аналізатори. Тому слово, що вивчається повинен вимовити вчитель, потім діти, слово потрібно записати після орфоепічного і орфографічного аналізу.