Ми поповнювали словниковий запас учнів не лише мовною лексикою, але й поняттями міжпредметного рівня. Тобто робота по вдосконаленню активного словника учнів велася не лише на уроках розвитку зв’язного мовлення, але й на всіх інших.
Граматичну правильність мовлення ми формували шляхом використання лінгводидактичних ігор та вправ. Ми вправляли дітей в узгодженні іменників з прикметниками та числівниками у різних відмінкових формах; іменників у множині Вправа «Чий це хвіст?» Мета: утворення присвійних прикметників.
Вчитель представляв увазі дітей малюнки тварин, діти їх називали. Далі вона говорила, що між тваринами виникла суперечка, де чий хвіст. Заєць каже, що його хвіст забрала лисиця, а лисиця бігає за собачим хвостом.
– Давайте, діти, допоможемо тваринам знайти свої хвости.
Брала по черзі малюнки, показувала на хвіст і запитувала:
«Чий це хвіст?»
- Лисячий хвіст.
- Заячий хвіст.
- Вовчий хвіст.
- Собачий хвіст
- Котячий хвіст.
2) Вправа «Кому що потрібно?» Мета: відмінювання іменників множини, що означають назви дитинчат тварин.
Вчителька показувала картинки, діти їх називали. Потім, демонструючи картинку запитувала:
- Кому потрібна будка?
- Цуценятам.
- Кому потрібні ночви з водою?
- Каченятам.
- Кому потрібна нора?
- Лисенятам.
- Кого доглядає зайчиха?
- Зайченят.
3) Утворення іменників за допомогою суфіксів, «Хтовона?», «Скажи одним словом»):
– Вовченя. Хто в нього мама?
– Вовчиця.
– Зайченя. Хто в нього мама?
– Зайчиха.
– Левеня.
– Порося.
– Машина, що ріже овочі, як про неї можна сказати одним словом?.
– Посуд, в якому зберігають цукор. Як про нього можна сказати одним словом?.
4) Утворення порівняльних ступенів порівняння прикметників:
– Весною тепло, а влітку….
– Вода холодна, а лід….
Утворення прикметників з двох слів:
– Довгі вуха. Як сказати про це одним словом?.
– Сірі очі. Як сказати про це одним словом?.
5) Утворення дієприкметників:
– Розбили тарілку. Як про неї можна сказати?.
– Розлили молоко. Як про нього можна сказати?.
6) Утворення іменників від дієслів:
- Будувати – будівельник.
- Лікувати – лікар.
- Вчити – вчитель.
7) Утворення споріднених слів:
– Ліс. Які слова можна утворити від слова ліс?.
8) Вправи на словозміну.
Відмінювання дієслівних форм. Наприклад:
- Ми ходимо. Як ти скажеш про себе?
- Я ходжу.
- Як ти скажеш про Галю?
- Галя ходить.
- Ми бігаємо.
- Як ти скажеш про себе?
- Я біжу.
- Як ти скажеш про Павла?
- Павло біжить.
- Як ти скажеш про них?
- Вони біжать.
9) Узгодження числівників і прикметників з іменниками:
– Червоний олівець. Про що можна сказати – червоний?.
– Як сказати про воду? Яка вода?
– Холодна, тепла, прозора, чиста.
– Молоко яке?
– Біле, смачне, тепле, холодне, кисле, солодке.
10) відмінювання іменників:
– Качка кличе кого?
– Собака годує кого?
11) відмінювання займенників:
– У мене лялька. Як сказати про Оксану?
– У неї лялька.
– Про Юрка?
– У нього лялька.
– Про них?
– У них лялька.
12) Вживання часу дієслів:
– Що я роблю?
– Що я робитиму?
– Що я робив?
– Що я зроблю?
Дидактичні вправи з картинками «Знайди маму», «Чиї дітки?», «Чий хвіст?», «Де що лежить?», «З ким розмовляє хлопчик?»
13) Дидактичні вправи на вдосконалення синтаксичної сторони мови.
Після розгляду картинки дитиною вчителька ставила запитання:
- Кого ти бачиш на картинці?
- Я бачу хлопчиків.
- Що вони роблять?
- Один хлопчик, маленький, швидко біжить від другого, щоб той не наздогнав. Один хлопчик втікає, а другий наздоганяє.
14) Дидактичні вправи на засвоєння роду та числа іменників. Вправа «Він, вона, воно»:
| шафа – вона | варення – воно |
| мило – воно | печиво – воно |
| дзеркало – воно | цукерки – вони |
| вода – вона | хліб – він |
| гребінець – він | молоко – воно |
| цукерка – вона | бублик – він |
Воно – мило, варення, печиво, молоко;
Вона – шафа, вода, цукерка;
Він – бублик, гребінець;
Вони – цукерки.
Вправа «Один і багато».
Один півень, а багато.
Одна качка, а багато.
Одна курка, а багато.
Один індик, а багато.
Добираючи дидактичні вправи ми пам’ятали що вони не повинні ставати самоціллю, а мають використовуватися в комплексі з іншими методами навчання для збагачення словникового запасу дітей.
Вчитель першого класу систематично працював над формуванням свідомості учнів правил етикету, ввічливості. З цією метою використовувався не лише метод бесіди, але й різноманітні ігри. Наприклад, гра «Ми – ввічливі діти».
Мама послала Оленку до сусідки за книжкою. Оленка подзвонила у двері, зайшла в квартиру і сказала… Тітка саме відпочивала, дівчинці стало незручно і вона сказала… Тітка дала дівчинці книжку. Оленка сказала…
Таким же чином ми створювали ігрові ситуації «У бібліотеці», «У тролейбусі», «У магазині», вводячи до активного словника учнів такі слова, як: будь-ласка, добрий день, доброго ранку, до побачення, здрастуйте.
На нашу думку в програмовому матеріалі першого класу є достатньо тем, на основі яких можна збагачувати мовлення першокласників. А при систематичному проведенні запропонованих нами завдань в процесі уроків розвитку зв’язного мовлення можна досягти високих результатів в даному напрямку навчання учнів.
2.3 Перевірка ефективності результатів експериментального дослідження
Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для уточнення, збагачення та активізації словникового запасу молодших школярів. Якість сформованих знань, умінь і навичок порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу.
Виявлення ефективності дослідження пов’язувалося із діагностикою відповідного рівня мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи.
Ми виходили із припущення, що серед різноманітних вправ, які використовуються вчителем з метою збагачення словникового запасу школярів, помітне місце повинні посідати словниково-логічні вправи. Такі вправи спрямовані на розширення словника учнів, а також на вироблення у них уміння вибирати із свого словникового запасу для висловлення думки ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювання. У процесі виконання словникових вправ перед дітьми, з одного боку, розкривається багатство рідної мови, а з другого – діти вчаться вживати ці слова у своєму мовленні.
Ми побудували систему контрольних завдань, спрямованих на визначення рівня сформованості таких якостей словникового запасу учнів, як його уточнення, збагачення та активізацію, тобто специфічних умінь, від сформованості яких залежить сукупно уточнений, активізований та збагачений словниковий запас школярів:
1. Уміння усвідомлювати молодшими школярами функції слова у мовленні – складається із таких мікровмінь:
- пояснити значення слова у даному тексті;
- визначити спочатку слова, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні:
- прочитати речення, пояснити значення підкреслених слів:
- відгадати загадку, пояснити, які предмети названі словом-відгадкою:
- скласти речення з різними значеннями багатозначного слова;
- скласти речення з кількома словосполученнями;
- описати два предмети, використовуючи антоніми.
2. Уміння здійснювати аналітико-синтетичну діяльність під час роботи зі словом – складається із таких мікровмінь:
- визначити невідомі слова;
- уточнити відтінок значення слова;
- з'ясувати мету вживання того чи іншого слова;
- скласти речення із словом, вжитим у певному значенні;
- дописати речення;
- виконати різні творчі вправи;
- порівняти тексти чи речення, у яких відбулася заміна одних слів на інші;
- усунути недоречні повторення;
- вживати емоційно забарвлену і образну лексику.
3. Уміння самостійно вживати засвоєні слова у власному мовленні – складається із таких мікровмінь:
- спостерігати за вживанням і значенням окремих слів у готових реченнях чи текстах;
- пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку;
- складати словосполучень із поданих слів;
- вводити в речення антоніми;
- замінювати одні слова іншими;
- складати словосполучення, речення із потрібним словом;
- складати розповіді за опорними словами;
- складати словосполучення з багатозначними словами;
- складати текст, використовуючи задані слова чи словосполучення.
За сформованістю даних умінь визначено три рівні сформованості словникового запасу молодших школярів за ознаками точності, активізації та багатства:
1. Високий– учень правильно вживає слова в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції слова у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи зі словом, самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.
2. Середній – на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилок при опрацюванні словника у невеликому тексті і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не досить самостійно вживає засвоєні слова у власному мовленні, його словник потребує активізації.