Психологи і медики розробили спеціальні правила загадування домашньої роботи учням з ослабленим здоров’ям. Однак буває, що й цілком здорові діти з ряду причин на певний час втратили працездатність, погано себе почувають. Класовод має враховувати можливість такої ситуації і відміняти домашні завдання з усіх або з кількох предметів. Ніби сонце й повітря всьому живому, дитині для розвитку насамперед необхідна впевненість, що її навчає добра, справедлива людина, яка розуміє всі труднощі, терпляче ставиться до незнання, пустощів, виявляє до тебе інтерес як до особистості.
Варто надавати дітям і можливість вибору домашнього завдання. Від авторитарного стилю педагогічного спілкування наша школа хоч і повільно, та все ж переходить до іншого – по-справжньому гуманного, зорієнтованого на особистість кожної дитини. Пріоритетним для класовода нині є не лише засвоєння знань учнями, а й пошук таких методичних прийомів, які б зробили цей процес більш результативним для різного типу школярів і водночас дали б змогу зберегти емоційний комфорт для кожної дитини.
З огляду на це, великого значення надається систематичному виконанню домашніх завдань на вибір. Добираючи відповідний матеріал, слід прагнути охопити всі теоретичні питання, що розглядалися в класі (правила, способи виконання дій), а також всі види прикладів, практичних вправ. При цьому варто варіювати зміст завдань з тим, щоб учень зміг одного разу вибрати тільки приклади, іншого – тільки задачі, ще іншого – і перше, і друге. Звичайно, обов’язково забезпечуємо різний обсяг і ступінь складності пропонованого для роботи матеріалу.
Отож, для підвищення ефективності домашніх завдань доцільно давати дітям можливість вибору відповідних вправ, чітко визначаючи кінцеву мету їх виконання, передбачаючи труднощі, з якими можуть зіткнутися школярі з різними пізнавальними можливостями; добирати такі завдання, щоб одним скоротити шлях до шуканого результату, інших – зацікавити роботою, ще іншим – допомогти впевнитись у знанні матеріалу. На наш погляд, вибирати приклади чи задачі для домашньої роботи має право кожен учень, котрий успішно й самостійно працював на уроці. Адже тільки особиста участь у різних видах навчальної діяльності, зокрема й у виборі й плануванні її, дає змогу дитині глибше пізнати себе, максимально розкрити задатки, закладені в ній природою.
Успішність домашньої роботи школяра залежить не тільки від того, наскільки методично вдало вчитель провів урок, наскільки зрозумілі і конкретні його інструкції, а й від того, наскільки всім цим скористається учень,чи зуміє виконати належне самостійно, тому третьою дидактичною умовою є формування в учнів уміння виконувати домашнє завдання.
Процес домашньої навчальної роботи учня багатоскладовий. Щоб успішно виконати навчальні завдання, школяр повинен володіти цілим комплексом умінь. Так, він має визначити порядок своїх занять, правильно розподілити час, уміти працювати з книгою, контролювати свою діяльність і т.ін. Це вимагає культури праці.
До кожної домашньої роботи учень повинен бути попередньо підготовлений учителем і чітко уявляти, що слід робити, як робити, на що звернути особливу увагу, який основний зв’язок завдання з матеріалом уроку. Учню необхідно пояснити особливості кожного усного, письмового і практичного завдання.
Домашня, як і будь-яка інша, робота складається з таких трьох етапів: підготовчого, виконавчого і підсумкового. На підготовчому етапі учень має забезпечити робоче місце для занять, підготувати підручники, зошити і т.ін., необхідні для виконання завдання, намітити порядок роботи. На виконавчому — виконати всі необхідні навчально-пізнавальні дії. На підсумковому — перевірити одержаний результат, привести до остаточного вигляду, в якому його буде подано учителю.
Виконання домашнього завдання включає ті ж дії з навчальним матеріалом, які мали місце на уроці: сприймання, осмислення, закріплення, практичне застосування, відтворення, а при проблемному навчанні - і здобування знань, але основне завдання — закріплення знань.
Самостійна навчальна діяльність у процесі виконанні домашніх завдань вимагає від учня самоорганізації.
По-перше, з чого має починатися самоорганізація — це чітке уявлення учня про навчальне завдання: які від нього вимагаються дії і якого необхідно досягти результату. Як правило, потрібні дії і результат вказує вчитель. Однак не завжди. Тому учень повинен навчитися самостійно їх визначати.
По-друге — усвідомлення принципової основи виконання домашнього завдання. Щоб не копіювати механічно те, що виконувалося в класі, учень повинен зрозуміти, що лежить в основі потрібних дій, які правила, теоретичні положення, узагальнені вимоги.
Джерелом відомостей про це є виклад матеріалу на уроці вчителем, інструктаж з приводу виконання завдання, знання, здобуті при вивченні попередніх тем.
Труднощі в оволодінні знаннями часто починаються з невміння слухати пояснення вчителя, спостерігати, осмислювати, записувати головне і т. ін. Це призводить до необхідності самостійно надолужувати упущене, домислювати, доучувати, шукати відповіді на запитання, які були роз’ясненні. Тому учень повинен навчитися уважно слухати пояснення, осмислювати, записувати необхідний для виконання завдання матеріал.
По-третє — планування своєї роботи. Воно може здійснюватися у формі мисленого передбачення необхідних дій чи запису послідовності роботи. Планування не повинно обмежуватися переліком того, що потрібно зробити. Учень має уявити, як він виконуватиме завдання, скільки воно займе часу, якими засобами буде користуватися, який обсяг роботи і т. ін. Якщо це не врахувати, планування буде не конкретним, що може призвести до невиконання завдання.
По-четверте — процес виконання роботи, тобто здійснення плану. Він значною мірою залежить від характеру завдання, однак при цьому учень має дотримуватися загальних вимог культури праці. Наприклад, прагнути виконувати завдання акуратно, надписувати назву роботи, номери вправ, прикладів, ставити дату, раціонально розміщувати матеріал у зошиті, писати розбірливо, виділяти окремі частини роботи і т. ін.
Успішність виконання завдань учнем великою мірою залежить від його вміння використовувати прийоми розумової праці: знаходити головне, ділити ціле на частини, об’єднувати частини в ціле, класифікувати, узагальнювати, виділяти істотні ознаки, порівнювати, співвідносити нове з відомим, ціле з частиною, уявляти об’єкти і процеси в розвитку, абстрагуватися від несуттєвого, наводити приклади і ілюстрації до теоретичних положень, знаходити в об’єктах спільне й відмінне і т. ін. Можна назвати також специфічні прийоми: робота з картами, таблицями, графіками, схемами і т. ін. Велике значення у процесі виконання домашніх завдань має вміння виділяти головне, істотне, користуватися системою підкреслювань, виписувань. Основні визначення, формулювання, дані, які потрібні для оперативного використання, необхідно заучувати чи виписувати на окремі листки, в робочий зошит.
По-п’яте — виділення проміжних і остаточних результатів виконуваної роботи. Ця важлива вимога часто залишається поза увагою учнів. Наприклад, готуючись до відповіді, вони прочитують параграф підручника і на цьому підготовку закінчують. Однак остаточний результат підготовки полягає не в прочитуванні матеріалу, а в набутті здатності відтворити його, використати нові поняття, пояснити певні положення.
По-шосте — здійснення самоконтролю. Він полягає у зіставленні одержаного результату з потрібним і визначенні ступеня їх відповідності. Якщо це стосується розв’язання задачі, то учню все зрозуміло — він порівнює досягнутий ним результат з відповіддю, даною в кінці підручника. Однак коли мова йде про ознайомлення з творами мистецтва, осмислення матеріалу теоретичного й практичного характеру і т.ін., то зіставити досягнутий і потрібний результат недосвідченому учню буває дуже важко. Тому навчити школярів самоконтролю — важливе і водночас складне завдання. Самоконтроль повинен виявити помилки й недоліки у виконанні домашнього завдання.
Навчання самоконтролю ґрунтується на виробленні в учня вміння завжди уявляти собі в загальних рисах результат, до якого повинні привести виконувані дії. Однак для того, щоб передбачити результат, потрібно уявити і принцип дій, і спосіб, і процес виконання завдання і т. ін., тобто всі інші компоненти самоорганізації (самокерівництва), а не тільки окремо взятий етап самоконтролю.
По-сьоме — аналіз причин допущених помилок. Це необхідний компонент самокерівництва, без якого неможливе свідоме вдосконалення учнем своєї навчальної діяльності. Причини недоліків і помилок можуть бути дуже різноманітними. Головні з них пов’язані з недостатнім усвідомленням учнями принципової основи виконання завдання; недотриманням вказівок, даних учителем при інструктуванні; спробами застосовувати дії, які вже використовувалися, без врахування конкретних умов; з невмінням застосовувати теоретичні положения у своїй діяльності; недостатнім самоконтролем проміжних дій та їх результатів.
Аналіз причин допущених помилок має використовуватися учнем для перевірки і підтвердження правильності застосовуваної принципової основи дій.
По-восьме — прогнозування можливих варіантів виконання завдання на прийнятій принциповій основі дій. Прогнозування здійснюється з урахуванням наявних умов, можливостей учня. Цей компонент саморегулювання важливий для теоретичного мислення, наукової уяви школярів. Наприклад, важливо, щоб, розв’язуючи задачу, учень не обмежувався одним лише способом розв’язання, а шукав би й інших варіантів.
По-дев’яте — прийняття рішення шляхом вибору найбільш раціонального варіанта виконання завдання. Це спрямовує учня на пошук найбільш ефективного, зручного шляху дій, який дає змогу досягти потрібного результату. Учень повинен навчитися оптимізувати процес виконання домашніх завдань, прагнути до раціоналізації дій.