― посилюється роль і збільшується вага словесно-логічного, смислового запам’ятовування;
― дитина оволодіває можливістю усвідомлено управляти своєю пам’яттю, регулювати її прояви [62, 53-54].
Розвиток уяви. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого довільного їх комбінування до логічно обгрунтованої побудови нових образів. Зростає як вимогливість дитини до витворів її уяви, так і швидкість утворення образів фантазії.
Розвиток мислення. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Протягом цього віку формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення. Педагог Л.С. Виготський відмічав інтенсивний розвиток інтелекту у цьому віці.
Розвиток мовлення. В учнів початкових класів активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами.
Щодо емоційної сфери, то для дітей характерний життєрадісний, бадьорий настрій, а також присутня емоційна вразливість, крім цього розвивається почуття симпатії, формуються моральні почуття: дружби, товариськості, обов’язку, гуманності.
Отже, для того, щоб домашні завдання викликали в дітей інтерес та приносили необхідний результат, вчителю початкових класів слід враховувати при організації домашніх завдань психологічні особливості молодших школярів.
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження ефективності виділених дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи
2.1 Характеристика дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодших школярів
Успішність домашньої навчальної роботи молодших школярів залежить від дидактичних умов її організації.
Нами виділено такі дидактичні умови організації домашньої роботи учнів початкових класів:
1. Індивідуалізація домашніх завдань.
2. Різноманітність завдань.
3. Формування в учнів вміння виконувати домашні завдання.
4. Систематичність перевірки виконання домашньої роботи.
5. Забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.
Першою з дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодших школярів є індивідуалізація домашніх завдань.
Термін „індивідуалізація навчання” різні автори означують по-різному залежно від того, яку мету і засоби мають на увазі.
Зокрема О.Кірсанов розглядає індивідуалізацію навчальної роботи „як систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, що дозволяють забезпечити навчальну діяльність учня на рівні його потенціальних можливостей з урахуванням цілей навчання” [20; 21]. Такої ж позиції дотримуються О. Бударний, Є. Рабунський.
У дослідженнях В.Володька індивідуалізація навчання розглядається як найповніше врахування індивідуальних особливостей кожного окремого учня в реальному навчально-виховному процесі.
В.Онищук теж виділяє три рівні розвитку індивідуалізації навчання. Перший рівень – це врахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання і розвитку; другий – здійснюється засобами диференційованого підходу (використання різноманітних навчальних програм і планів, навчальних завдань з різним ступенем трудності для різних груп учнів); а третій – індивідуального підходу, „який здійснюється з врахуванням індивідуальних відмінностей учніві вчителя і створює сприятливі умови для їх спільної продуктивної діяльності” [9]. Індивідуалізацію навчання на всіх його рівнях В.Онищук розглядає як комплекс організаційних, дидактичних і методичних заходів.
Розглядаючи індивідуалізацію навчання як врахування в процесі навча-ння індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, І.Унт у своїх дослідженнях підкреслює, що немає значення, які особливості і в якій мірі враховуються.Вона розмежовує поняття „індивідуалізація” та „диференціація” навчання, вказує на відносний характер індивідуалізації. Це зумовлено такими причинами: 1) враховуються індивідуальні особливості не кожного окремого учня, а групи учнів, що мають приблизно схожі особливості; 2) враховуються тільки відомі особливості або їх комплекси і саме такі, які важливі з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності); 3) іноді враховуються деякі властивості або стани в тому випадку, якщо саме це важливо для даного учня; 4) індивідуалізація навчання реалізується епізодично або в якомусь виді навчальної роботи та інтегрується з іншими формами роботи .Індивідуалізацію навчання І. Унт розглядає з точки зору процесу навчання, яка реалізується через відбір форм, методів і прийомів навчання; з точки змісту освіти (створення навчальних планів, програм, навчальної літератури і складання завдань) і побудови шкільної системи (формування різних типів шкіл і класів).
Індивідуальний підхід більшість авторів (Є. Рабунський, О. Кірсанов) розглядають як принцип педагогіки. Індивідуальний підхід – це „принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особливих рис і умов життя” [50; 21]. Індивідуалізацію навчання деякі автори (Є. Рабунський, І. Унт) розглядають як реалізацію принципу індивідуального підходу.
Іноді можна пропонувати завдання на вибір. Записуються на дошці всі вправи, а учні на свій розсуд виконують те, що їм під силу.
Безперечно, добір відповідного пізнавального завдання – нелегка справа.
Індивідуалізація та міцність засвоєння знань і всебічний розвиток пізнавальних сил учнів випливає із загального положення про те, що в навчанні мислення панує над пам’яттю.
Правильно організована робота, увага до кожної дитини сприятиме тому, що розумові сили її розвиватимуться безупинно, а сама вона відчує себе сильною, здібною, цікавою для вчителя та однокласників. Забезпечити умови, щоб учень був суб’єктом навчальної діяльності (бачить своє завдання, розв’язує його, радіє), зобов’язаний кожний педагог.
Передумови для цього на уроці такі:
а) не можна всіх навчити однаково, треба створити належні умови, щоб кожний школяр зробив стільки кроків, скільки може (сам або з допомогою);
б) від полювання за помилками перейти до їх профілактики (підвести учня до успіху);
в) створити комфортні умови для кожної дитини (вчитися без страху, охоче, з задоволенням);
г) виходити на режим вільної поведінки, і таким чином формувати й вільну особистість.
Отже, індивідуалізація навчання – ключ до вирішення багатьох питань, насамперед – підвищення рівня свідомого й міцного засвоєння навчального матеріалу кожним учнем на уроці, оволодіння вміннями самостійно набувати нові знання, розвантаження дітей від надмірних домашніх завдань тощо.
Для того, щоб не знижувалась навчальна ефективність домашнього завдання і у дітей був інтерес до навчального предмета варто урізнюманітнювати домашні завдання, що є другою дидактичною умовою успішності домашньої роботи. Час від часу корисно пропонувати незвичні за змістом і формою виконання домашні завдання [48]. Наприклад, другокласникам можна доручити в парі чи групі підготувати до уроку математики:
- завдання для математичного диктанту;
- інсценівку за змістом задачі;
- кілька простих задач для усної лічби;
- дані для „Рідного задачника”.
У 3-4 класах сильним учням доступні й цікаві домашні завдання блочного характеру. Наприклад, розпочинаючи нову тему з математики чи мови, вчитель роздає дітям планшети з набором завдань для домашньої роботи. Учням повідомляється, що протягом, скажімо, восьми уроків їм треба розв’язати вдома такі задачі і приклади. Темп виконання учень визначає самостійно.
Зацікавлять дітей і домашні завдання, виконання яких розраховане на кілька або два-три тижні (тривалі домашні завдання). Наприклад, з довідкової літератури дібрати відомості до уроків природознавства, малювання, читання, для уроків розвитку мовлення у дитячих журналах знайти тексти за певними орієнтирами вчителя, вести і фіксувати спостереження за дослідами на домашньому городі.
Корисні домашні завдання, в яких задіяно міжтематичні й міжпредметні зв’язки. Наприклад, до уроків читання діти мають переглянути зміст раніше прочитаних тем і знайти твори, схожі за головною думкою на новий.
Можна практикувати періодичне звільнення учнів від домашніх завдань. У шкільній практиці нерідко буває, що за неслухняність, невиконання певної роботи учня карають домашнім завданням. Треба ж навпаки: виховувати в кожної дитини бажання його отримати. Для цього на уроці корисно пропонувати школярам самостійно обґрунтувати необхідність такої додаткової роботи; створювати ситуації, коли дитина має змогу переконатися на власному досвіді: вдома легше досягти результату, якого не вдалося досягти в класі.
Щоб спонукати клас до інтенсивної роботи, вчитель перед початком уроку повідомляє, що учні, котрі, крім обов’язкових вправ самостійної роботи, швидко й правильно розв’яжуть і додаткові, завдання додому не одержать.
Таким чином, ми пропонуємо дитині самостійно визначити необхідність домашнього завдання, а потім даємо можливість перевірити правильність свого рішення і переконатися, що в тому разі, коли не все вийде гаразд, необхідно попрацювати ще й удома. Можлива й така ситуація: учень розв’язав і обов’язкову, і додаткову вправи, але з певних причин виявляє бажання виконувати ще й домашнє завдання. Заперечувати йому не варто, як і загострювати на цьому увагу, аби не перешкодити дитині у вільному виборі.