Отже, під сприйманням розуміють наочно-образне відображення предметів і явищ реальної дійсності, що діють у певний момент на органи чуття людини.
У сприйманні важливу роль відіграє попередній досвід, сліди від минулих вражень, завдяки яким ми впізнаємо об'єкт. «Сприймання, – як зазначає І. П. Павлов, – це те, що в мене утворюється в мозку, коли це подразнення зв'язується з іншими подразненнями і з слідами минулих» [81, 223]. Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його серед інших об'єктів – впізнаємо людину серед інших людей, сприймаємо дуб у лісі серед інших дерев і т. д. Спираючись на наш попередній досвід, ми усвідомлюємо сприйманий предмет, відносимо його до певного класу предметів.
Сприймання людини здійснюється і розвивається у процесі її діяльності. Водночас правильне сприймання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності є необхідною умовою успіху її діяльності [54, 152]. У процесі навчання учнів, наприклад, сприймають різні предмети в натурі – рослини, які ростуть на навчально-дослідних ділянках, у садку, у лісі, на полі; машини, які працюють на полі; явища природи (дощ, туман, вітер, хмари) тощо. Це безпосереднє сприймання. Воно буде опосередкованим, коли на уроці застосовуються зображальні наочні посібники – картини, малюнки, географічні карти, моделі, макети, діафільми.
Сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Основою цієї залежності є активізація в пам'яті слідів минулих вражень. Попередній досвід позитивно впливає на сприймання: прискорює розпізнавання об'єктів і окремих його особливостей, збагачує його зміст, доповнює безпосередні враження сприйнятими раніше [32].
Активізація системи тимчасових нервових зв'язків під впливом дії об'єкта сприймання дає нам можливість швидко сприймати його, схопивши лише деякі окремі його властивості [7, 23–24]. Дивлячись на знайомий об'єкт, частина якого захована, ми немов бачимо його в цілому. Ми впізнаємо об'єкти, побачивши лише їх силуетні зображення. Якщо в корі головного мозку нема відповідних нервових зв'язків або вони не активізуються під час дії об'єкта на наші органи чуття, ми не впізнаємо його, належно не сприймаємо.
Впізнавання нами певних об'єктів незалежно від їх розміру та кольору відбувається тому, що внаслідок дії комплексного подразника, яким є предмет, в корі головного мозку утворилися нервові зв'язки на співвідношення між властивостями цього предмета.
Результатом процесу сприймання предметів і явищ дійсності є розуміння – «діалектичний стрибок від незнання до знання» [32, 16]. Цей стрибок підготовляється якісними змінами в свідомості учнів, які забезпечуються процесами усвідомлення і осмислення.
Із процесом первинного сприймання навчального матеріалу безпосередньо пов’язане осмислення, тобто «встановлення смислових зв'язків між окремими предметами, явищами, процесами, положеннями» [1, 168]. Щоб зрозуміти задачу (усвідомити проблемну ситуацію разом з предметом розв’язання), учням треба осмислити її, тобто встановити зв'язки між даними і шуканими величинами. Осмислення – активний процес, продуктивність якого залежить від правильного спрямування розумової діяльності учнів під час первинного сприймання дійсності. Це спрямування потребує вмілої постановки вчителем запитань і завдань.
Розуміння виявляється в тому, що учні можуть самостійно пояснити матеріал, навести приклади до вивчених теоретичних положень, розв'язати подібну задачу або скласти аналогічну до неї самостійно [56, 215].
У навчальній практиці нерідко зустрічаються випадки, коли окремі учні навіть після повторного аналізу задачі ще не осмислюють її; вони не розуміють шляхів і способів її розв'язання. Причини цього бувають різні. Деякі учні, можливо, не усвідомили окремих опорних понять, які входять з умову задачі. Це затримує процес осмислення зв'язків між величинами і розуміння задачі. Щоб уникнути цього, учителі звичайно проводять попередню перевірку засвоєння учнями опорних понять. Деяким учням важко дається абстрактне мислення: при розв'язуванні задачі вони з труднощами осмислюють залежності між предметами і явищами, зокрема між даними і шуканими величинами. Проте найважливішою причиною неспроможності осмислити навчальний матеріал є недоліки в організації його первинного сприймання.
Отже, процес засвоєння змісту навчальної задачі у широкому розуміння цього слова починається зі сприймання її умови. З ним тісно зв'язано усвідомлення змісту, осмислення залежностей між її структурними компонентами, розуміння способів її розв'язання.
Засвоєння теоретичного матеріалу, який пояснює вчитель, часто відбувається із труднощами. Під час викладу вчителя не всі слова, поняття, терміни відразу усвідомлюються учнями. Тому вже на цьому етапі треба прагнути, щоб жодне слово, поняття, теоретичне положення не залишалися поза свідомістю кожного з них. Для цього вчителі застосовують різні методи і прийоми: деякі слова пояснюють простою аналогією або відповідним синонімом; наукові поняття формують на основі нагромадження в пам'яті учнів конкретних уявлень, їх аналізу, синтезу, узагальнення [71, 231–232]. Це здійснюється за допомогою наочних приладів, демонстрування дослідів тощо. Але таких понять на кожному уроці небагато. Переважна частина навчального матеріалу, який пояснює вчитель, учнями усвідомлюється відразу.
Проте на цьому етапі ще не забезпечується його осмислення. Учням практично неможливо самостійно встановлювати смислові зв'язки між структурними компонентами пояснення. Тому на первинному етапі засвоєння матеріалу основне завдання вчителя – забезпечити сприймання учнями всього матеріалу і його структурних компонентів [10, 134].
У процесі осмислення навчального матеріалу в окремих учнів відбувається замикання відповідних тимчасових нервових зв'язків, що приводить до його розуміння. Але в багатьох учнів повне розуміння настає після включення в навчальний процес запитань і задач, що збуджують синтетичну діяльність мислення [32, 58]. Якщо учні можуть відповісти своїми словами, конкретизувати теоретичні положення наведенням прикладів з життя і дати узагальнення, висновки і свої міркування про практичне застосування таких знань, то це означає, що матеріал вони зрозуміли: у свідомості учнів відбувся діалектичний стрибок, який І.П. Павлов розглядав як користування надбаними зв'язками.
Процеси усвідомлення, осмислення і розуміння навчального матеріалу здійснюються на основі аналітико-синтетичної діяльності мислення [34]. Елементи аналізу і синтезу застосовуються в усіх класах. Так, поділ слів на букви і склади, речень на частини мови і члени речення (аналіз), з'єднання окремих букв і складів у слова, а слів у речення (синтез) застосовується вже в першому класі.
Залежно від віку і підготовки дітей аналітико-синтетична діяльність змінюється в процесі навчання, розвивається, удосконалюється. Так, уже в 1–4 класах діти успішно аналізують предмети, явища в процесі дій з ними, на основі сприймання їх або спостережень над ними [9, 62]. Це найелементарніший предметно-дійовий аналіз. Поступово в аналіз включаються уявлення дітей, їх знання, набуті в минулому, внаслідок чого чуттєвий аналіз переходить у свою вищу стадію – розумовий аналіз. Наприклад, розглядаючи чучело яструба, учні початкових класів виділяють у ньому окремі частини, розглядають особливості дзьоба, кігтів, крил тощо.
У початкових класах діти привчаються виділяти тільки окремі частини або сторони предметів (наприклад, довжину хвої сосни і ялини, форму листків дуба і клена тощо). У середніх класах аналіз учнів повніший: вони виділяють і розглядають коріння дерев, стовбур, кору, форму гілок і крони, форму і величину листків, квітів, плодів. Таким чином, у процесі навчання аналізуючи діяльність учнів розвивається від неповного до повного.
Таким чином, наслідком організації оптимального процесу первинного сприймання навчального матеріалу є його усвідомлення, осмислення і розуміння.
1.3 Психолого-педагогічні особливості сприймання молодшими школярами навчального матеріалу на уроці
Дослідженнями сучасних психологів і педагогів встановлено, що учні молодшого шкільного віку мають різні розумові здібності та загальний розвиток (С. Жуйков, Л. Занков, З. Калмикова, В. Крутецький, А. Люблінська, Н. Мепчинська, О. Скрипченко, В. Паламарчук та ін.), різну сформованість навчальних умінь (Ф. Варегіна, Н. Лошкарьова, І. Унт, А. Усова, Т. Чекмарьов та ін.), різну навчальну мотивацію (А. Маркова, Н. Морозова, Г. Щукіна та ін.). А це впливає на засвоєння ними знань, формування умінь і навичок.
Вивчення нового матеріалу залежить від того, наскільки глибоко і міцно засвоєно опорний матеріал. Рівень його засвоєння в кожного учня різний. Низький рівень засвоєння може бути зумовлений пропуском занять або неуважністю на уроці, слабким розвитком мислення і процесів сприймання [17, 251]. Вміння вчителя правильно організувати первинне сприймання нового сприяє тому, що в учнів не утворюється прогалин в знаннях і вміннях.
У психолого-педагогічній науці виявлені яскраво виражені відмінності в характері сприйняття у людей, рівні розвитку аналізу і синтезу [43, 124]. В одних людей переважає аналітичне сприйняття, чітке виділення форм і рухів, в інших – схильність до врахування всього комплексу форм та цілісності образів, синтетичність сприйняття загалом. У дослідженнях, проведених у початковій школі, також було виявлено індивідуальні відмінності у поєднанні даних аналізу і синтезу: у 57% випробовуваних переважало аналітичне сприйняття, у 43% – синтетичне.