Позитивні емоції, що виникають в процесі рухової активності, як психологічний механізм безпосереднього переживання і відносини до них, дозволяють зменшити дефіцит «емоційної свободи» збагатити позитивні емоції, викликані процесом учбової діяльності, підлеглої певним дисциплінарним і поведінковим нормам [11].
В дитячому віці емоції відіграють домінуючу роль в загальній структурі діяльності. Розвиток емоцій зв'язаний, з одного боку, з якісними трансформаціями особових утворень (мотиваційної сфери) і, з другого боку, з динамікою інтелектуальних функцій. На зміну мимовільності і нестійкості приходять стабільні емоційні відносини і відчуття, які визначають систему етичних, естетичних і інших цінностей дитини. Детермінуються його досвідом, засвоєнням соціальних норм і правил [14].
З віком інтенсивність емоцій має тенденцію слабшати, але посилюється їх довільність, виразність, зростає роль соціокультурних чинників, з'являється можливість гальмувати одні і усилювати інші емоційні прояви відповідно до вимог оточення. При подоланні ситуації невизначеності, роль емоційного фону збільшується, і емоційні переваги забезпечують полегшення ухвалення рішення [36].
Формування емоцій у дітей обумовлено ускладненням пізнавальної діяльності і трансформацією мотиваційної сфери [23]. В основі учбової мотивації молодшого школяра лежить інтерес до очікування нового. Саме інтерес як емоційне переживання пізнавальної потреби служить основою внутрішньої мотивації учбової діяльності.
Розвиток мотиваційної сфери визначає характер формування конкретних рис і якостей особи. В процесі різних видівдіяльності, пов'язаних із задоволенням вищеописаних потреб, діти проявляють відповідальність і свободу, самоповагу і пошану до інших, чесність і сумлінність і так далі. Радість пізнання, власну творчість перетворюють цікавість в допитливість, непосидючість у фізичні якості, які конкретизуються на любих учбових предметах і видах діяльності, що розвиваються [41].
Думки, переживання і дії молодших школярів орієнтовані на сукупність взаємозв'язаних і особисто-значущих цілей, які визначаються не тільки внутрішніми потребами, але і умовами, які вимагають від дитини дотримання конкретних тимчасових рамок, що змінилися, вже шкільними, виконання завдань, пошуку рішень. Втілення думок і намірів вимагає прояви волі. Ця характеристика мотиваційної сфери виховується поступово: від уміння виконувати вимоги оточуючих до здатності самостійно формувати і виконувати їх. В зв'язку з цим важливе формування адекватного рівня домагань дитини, тобто величина тих успіхів, на які він розраховує в різних видах діяльності. Цей рівень залежить від того, яких результатів добивається дитина і як оцінюються її успіхи і невдачі. Молодший шкільний вік психологи пов'язують з остаточним закріпленням цієї особистої якості. До 10 років діти усвідомлюють значення потреби в досягненні успіху, розрізняють здібності і зусилля, розуміють, що їх успіхи залежать від старання. Для формування позитивно стійкої мотивації діяльності молодшого школяра важливо, щоб головним в оцінці його роботи був її якісний аналіз, підкреслення всіх позитивних моментів. Такий аналіз сприяємо формуванню адекватної самооцінки, учить самоконтролю, формує розумне відношення до оцінки, як до важливої, але не найістотнішої цінності в діяльності [42].
Мотивація учбово-фізкультурної діяльності
Мотивація учбово-фізкультурної діяльностівитікає з різних потреб, які А.Ц. Пуні (1984) розділив на три групи: потреба в русі, потреба виконання обов'язків учнів і потреба в спортивній діяльності [29].
Потреба в русі є базовою, вродженою потребою людини і тварин. У різних індивідів ця потреба виражена по-різному, що залежить як від генетичних, так і соціальних чинників. З віком потреба в руховій активності змінюється.
Звичайно, ці дані вельми приблизні, оскільки рухова активність людини визначається багатьма кліматичними і соціальними чинниками. Проте, не дивлячись на це, можна констатувати, що найбільша потреба в руховій активності – у молодших школярів і що у чоловіків ця потреба виражена більше, ніж у жінок.
Абсолютна більшість школярів заявляють, що їх цікавить фізична культура. Навіть в старших класах число таких учнів досягає 80-90%. Більшість старшокласників систематично дивиться телепередачі на спортивні теми, багато хто регулярно відвідує спортивні змагання. Проте інтерес цей пасивний, оскільки більшість цих школярів самі фізкультурою не займаються. Таким чином, мотив, що сформувався під впливом батьків і засобів масової інформації, не став переконанням, не перетворився на дієвий мотив.
За даними І.Г. Келишева (1978), в початкових класах інтерес до занять фізкультурою у школярів, як правило, недиференційований: їм подобається все; чим старше вони, тим частіше починає виявлятися інтерес до якогось одного розділу учбової програми (в середніх класах – до спортивних ігор, в старших класах – до легкої атлетики, лижного спорту, спортивних ігор). Поступово інтереси школярів починають вступати в суперечність з учбовою програмою, згідно якої вони повинні займатися і тим, що їм не завжди подобається. Це є однією з причин охолодженнябагатьох школярів середніх і особливо старших класів до занять фізкультурою в школі [16]. За даними Е.Г. Еделевої (1989), тільки 50% хлопців і 40% дівчат старших класів позитивно відносяться до уроків фізкультури. Причинами негативного відношення до цих уроків є: нецікавий їх зміст і проведення, недостатня фізична підготовка, втрата упевненості в собі. У більшості учнів старших класів мета відвідин уроків фізкультури не має нічого спільного із задачами фізичного виховання. Частина з них приходить, щоб поспілкуватися з товаришами, частина – щоб не мати неприємностей через пропуски уроків або низьких оцінок з цього предмету, частина – просто „потусуватися”. І лише біля 40% школярів займаються на уроках фізкультури цілеспрямовано, бажаючи одержати хороший фізичний розвиток. При цьому хлопчики розуміють його як розвиток рухових якостей, а дівчатка – як поліпшення свого естетичного вигляду: фігури, ходи і т.д. [13]. Недостатній інтерес дівчаток до фізкультури обумовлений, зокрема, тим, що спрямованість і вимоги цих занять більшою мірою відповідають ціннісним орієнтаціям хлопчиків.
Особливістю мотивації більшості школярів молодших класів є беззаперечне виконання вимог вчителя. Соціальна мотивація учбової діяльності настільки сильна, що вони навіть не завжди прагнуть зрозуміти, для чого потрібно робити те, що їм наказує вчитель: раз наказує, значить, потрібне. Навіть нецікаву роботу вони виконують ретельно, оскільки одержані завдання здаються важливими. Це, безумовно, має позитивну сторону, оскільки вчителю було б важко кожен раз пояснювати школярам значення того або іншого виду роботи для їх освіти.
Мотиваційну роль відіграють одержувані школярами оцінки.
Оцінка як провідний мотив навчання виступає у більшоїполовини молодших школярів. У третини переважає престижний мотив, апізнавальний інтерес називається дуже рідко. Така ситуація не дуже сприятлива для процесу навчання, оскільки відповідальність і працьовитість школярів слабо пов'язані з мотивом оцінки в порівнянні з пізнавальним інтересом.
Проте таке відношення до оцінки швидко зникає. Школярі 3-4-х класів починають обтяжуватися своїми обов'язками, їх старанність зменшується.
Такі зсуви в мотиваційній сфері відбуваються, як припускає Л.І. Божовіч, тому, що не задовольняється пізнавальна потреба учнів, а це пов'язано з методикою їх навчання, зокрема із зайвою кількістю вправ, спрямованих на вироблення умінь. В результаті надмірно завантажується пам'ять і недостатньо використовується інтелект.
Таким чином, можна підсумувати, що, не дивлячись на велике число наукових і методичних робіт в області фізичної культури і спорту, резерви пошуку шляхів підвищення потреби і мотивації інтересу населення до занять і формування здорового способу життя далеко не вичерпані. В даний час оптимізація педагогічних умов навчання у фізичній культурі може виявитися найвагомішим резервом в справі залучення і формування стійкого інтересу до занять фізичною культурою. Це у свою чергу приведе до зміцнення здоров'я дітей і підлітків, поліпшить їх фізичний розвиток, підготує до трудової діяльності і виховає здорову звичку до самостійних занять фізичною культурою на протязі всього життя.
Звідси слідує висновок про необхідність дослідження педагогічних умов навчання у фізичній культурі учнів початкових класів:
- здійснення роботи по формуванню у молодших школярів позитивного відношення до занять фізичною культурою;
- посилення уваги теоретичного компоненту змісту фізичної освіти;
- використовування активних організаційних форм і методів навчання;
- розробка моделі процесу формування у молодших школярів індивідуальних і вікових особливостей;
- забезпечення відповідним навчально-методичним і матеріально-технічним оснащенням для занять фізичною культурою.
Розділ II. Організація, методика та контингент дослідження
2.1 Задачі дослідження
Відповідно до мети дослідження і висунутої гіпотези необхідно було вирішити наступні задачі:
1. Вивчити проблему освіти і виховання молоді в області фізичної культури;
2. Визначити структуру і зміст потреб в регулярних заняттях фізичною культурою.
3. Розробити теоретичну модель процесу формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
4. Виявити і експериментально обґрунтувати педагогічні умови формування у молодших школярів потреби в регулярних заняттях фізичною культурою.
2.2 Методологічна основа дослідження
Для вирішення поставлених задач був використаний комплекс методів: аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; анкетування; педагогічне тестування (тестування фізичної підготовленості); педагогічний експеримент; методи математичної обробки даних.