С.Ф.Русова висловила думку про те, що найкращий метод той, який викликає інтерес дитини, враховує місцеві умови. Знайомство з природними об'єктами, вивчення їх повинно проводитись на справжніх об'єктах і явищах. Ніякий малюнок і ніяка модель не може дати кращого початкового знайомства з природою ніж сама природа.
Важливе місце Софія Федорівна відводила праці, яка сприяє фізичному здоров'ю, задовольняє інтереси дітей. Праця - основний засіб, завдяки якому знання фіксуються у свідомості, оскільки вони поступають через руки в розум. Для організації праці С.Ф.Русова радила створити город чи садок, де діти мали б змогу спостерігати, піклуватися про рослини. їхня праця повинна бути приємною, не одноманітною, викликати якнайбільше творчих сил і бажань. У школах мають бути сворені умови для спостережень за тваринами. Перебування звірят у товаристві дітей викликають в останніх активну симпатію, бажання допомогти, захистити. Щоб піклуватися про рослин і тварин, їх треба знати і вивчати. С.Ф.Русова вважала, що знання дітей будуть міцними за умови використання різних методів. Наприклад, для ознайомлення з овочами вона рекомендувала почати з екскурсії на город, вивчити загадки про овочі, провести гру, намалювати овочі, прочитати оповідання про шкідників і друзів рослин, вирізати з паперу різні овочі. "Таким чином, - говорила Софія Федорівна, - на чолі початкової науки повинно стати природознавство, як джерело найпотрібнішого наукового знання, як найкраща дисципліна розуму, що привчає дитину до пильних спостережень, до послідовних висновків, як предмет, що має найкращий моральний і естетичний вплив на виховання дитини".1
Видатний український педагог В.О.Сухомлинський залишив цікаву спадщину в області екологічного виховання.
Для організації виховного потенціалу природного оточення педагог організував "школу під голубим небом".
Особливу роль Василь Олександрович відводив природі, спілкуванню з нею як фактору розумового розвитку. В книзі "Серце віддаю дітям" він писав, що прагнув до того, щоб перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше в житті слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги - книги природи.
Кожного тижня присвячував він кілька уроків подорожам на лоно природи - "до витоків думок й рідного слова: так склалися 300 сторінок "Книги природи"". Він ставив за мету закарбувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, навчити їх бачити навколишню красу, стати допитливими дослідниками природи, її охоронцями. Заняття серед природи педагог називав "уроками мислення і уроками розвитку розуму".
Сприйняття, осмислення природи - основа формування екологічної культури у дитини. Тому в системі екологічного виховання, що розробив В,О,Сухомлинський, важливу роль відіграють подорожі, екскурсії, спостереження і аналіз явищ природи. Педагог вважав, що необхідно лише розкрити перед дитиною красу природи і пробудити в неї почуття бережливого відношення до неї.
В працях В.О.Сухомлинського показано, що турботливе відношення до природи формується тільки тоді, коли дитина покращує навколишнє середовище своєю працею.
Розвиток почуття краси природи невіддільний від гуманізму. Добрі почуття - це серцевина людяності, вони своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжується в праці, турботах про красу навколишнього світу. В дитинстві людина повинна пройти емоційну школу виховання добрих почуттів. Коли дитина сприймає красу, творить її для щастя інших, вона не здатна на зло, підлість.
"Якщо добрі почуття ми не виховали в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що істинно людське ствердження в душі одночасно з пізнанням перших і найважливіших істин".
Виходячи з вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що В.О.Сухомлинський вважав природу невід'ємним компонентом у системі навчання й виховання дошкільників і молодших школярів.
Гострота сучасних екологічних проблем поставила перед педагогам задачу великого значення: виховання молодого покоління в дусі бережливого відповідального ставлення до природи, захисту, її оновлення природних багатств. Тому сучасні педагоги поставили мету: сформувати високу екологічну культуру підростаючого покоління.
А починати слід з формування у дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини.
Педагог Лисенко Н.В.2 зазначає, що у процесу усвідомленого, дійового ставлення дітей до природи керівна і спрямовуюча роль належить педагогу, який виступає для дітей не тільки як носій знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. До завдання педагога входить так організувати діяльність дітей, щоб шляхом самостійних відкриттів, розв'язуванням проблемних завдань, наочно перетворюючих дій вони одночасно оволодівали як новими знаннями, так і вміннями та навичками їх самостійного набуття.
В експериментуванні для дошкільнят слід брати до уваги дону з найважливіших умов його ефективності: нові знання як результат "відкриттів" кожної дитини мають формуватися на знаннях, раніше нею засвоєних, лише за цієї умови задовольняється природна допитливість дитини, її інтерес до навколишнього, а розвиваюча функція навчання і виховання вимальовується через сутність принципу наступності.
Вихователю слід пам'ятати, що в його діяльності необхідно постійно посилатися на моральну та інтелектуальну сприйнятливість дошкільника, яка характеризується в цьому віці активністю таких розумових операцій, як аналіз, синтез, зіставлення, порівняння, а також високим емоційним ставленням до пізнаваного об'єкта, явища. Ці риси домінують у дошкільному віці і виступають у роботі педагога як необхідна передумова у формуванні основ, елементів понять, а в майбутньому - і поглядів дітей.
Педагог Іванова О. зазначає, що "екологічна культура дитини має розвиватися на раціональному та емоційно-чуттєвому рівнях. Саме тому важливого значення набуває естетичний фактор. Естетичне ставлення до довкілля зміцнює знання про нього, стимулює процес усвідомлення необхідності його збереження і збагачення, спонукає до активної діяльності. Естетична і екологічна культура взаємодіють у структурі особистості, впливають одна на одну."1
Суспільний досвід показує: якщо дітей виховують чутливими до краси, збагачують враженнями, захоплюють художньою діяльністю, тоді їхні соціальні якості розвиваються позитивно. Естетичне сприймання природного середовища можна формувати у дітей дошкільного віку двома шляхами: забезпечувати емоційно-чуттєвий контакт з його об'єктами, проводячи спеціальні спостереження-милування, а також створенням художнього пізнання природи на заняттях музики, зображувальної діяльності, літературного читання, в іграх та художній праці. Навчити дитину споглядати навколишню красу й відчувати її нелегке завдання. Вихователеві необхідно серйозно готуватися до цього. Тут перевіряється найголовніша функція - виховна, оскільки вплив на естетичну свідомість дитини потребує зваженого добору "інструментів дотику" до її особистості.
Пам'ятаючи про те, що діти найкраще засвоюють навчання у процесі конкретної діяльності завжди треба шукати цікаві форми подання знань, добирати запитання поцінувального характеру, обмірковувати творчі завдання, віднаходити відповідний художній матеріал для активізації емоційно-образної уяви дошкільнят - вірші, казки, загадки, пісні, прислів'я, приказки, скоромовки.
Серед об'єктів милування на чільному місці так звані "знаки рідної природи", наприклад, рослини, що набули символічного значення у світовідчутті українців й оспівані народом (верба, калина, тополя, дуб, барвінок, чорнобривці). Це наближує дітей до розуміння естетичної своєрідності українського краєвиду, поглиблює й зміцнює зв'язок з рідним краєм.
Усик В.В. зазначає: "Формувати екологічну культуру треба починати у дитини саме в дошкільному віці, коли закладаються основи її подальшого розвитку. Адже в дошкільному віці починається тривалий процес пізнання навколишнього світу - пізнання розумом і серцем".1
Вона радить вихователям при організації спостережень за явищами живої і неживої природи враховувати такі основні моменти:
- природні явища постійно розвиваються і змінюються;
- вони взаємозв'язані і взаємозумовлені;
- їхній розвиток відбувається внаслідок ряду кількісних і якісних змін;
- кожне явище, набуваючи розвитку, не втрачає своєї сутності;
- у процесі пізнання явищ природи удосконалюється особистість дитини.
Сформовані інтелектуальні та практичні вміння і навички визначають сутність різних видів діяльності, які в екологічному вихованні дітей виконують різні функції, доповнюють одна одну і взаємозбагачуються. Навчаючись, граючи й посильно працюючи, дитина власне готується до участі в поліпшенні стану довкілля.
А.Ашиков стверджує, що екологічне виховання без виховання серця неможливе. І часу для цього відведено небагато - сім років, далі це робити буде надзвичайно важко.
"Що ж сприяє вихованню серця перш за все? Любов і краса! В них є той живий вогонь, від якого запалюються вогники сердець. Де ж можемо знайти красу, в чому вона? Без сумніву можемо сказати: в природі. Люблячи природу, спілкуючись з нею, людина збагачується духовно, заряджається енергією добра. Без спілкування з природою важко уявити виховання серця. Необхідно дати дітям цю можливість, зробити все необхідне, щоб вони хоча б періодично занурювались у світ Природи, при цьому даючи їм певну свободу, можливість злитися, ввійти з нею в контакт. Пам'ять серця надовго збереже це спілкування. І нехай вони не все запам'ятають з того, що хотілося нам, вихователям, - головне не в цьому. Якщо у їх маленькі сердечка ввійдуть радість, любов, співпереживання - це буде самим великим знанням".