Смекни!
smekni.com

Формування читацьких інтересів молодшого школяра на основі використання ілюстрованого матеріалу (стр. 7 из 14)

Слід відзначити й те, що серед інших жанрів байка більше дає можливість читцеві розкрити ідейний зміст. Тому потребує особливої роботи над текстом, незалежно від того, чи вона з мораллю, чи без неї. І в першому, і в другому випадках читець повинен яскраво бачити своє творче завдання, прагнути якомога ближче донести до слухачів ідейну спрямованість, справити на них відповідний естетичний вплив.

"Те, що ідея байки часто виявляється сформульованою самим автором, аж ніяк не звільнює виконавця від необхідності і підкорити своє виконання розповідної частини розкриттю і донесенню цієї ідеї. Мораль байки підведе підсумок, а розповідна частина повинна цей підсумок підготувати, зробити його максимально переконливим, наочним" - писала Т.Ф. Заводська. [14, 173]

Олександр Потебня пояснював живучість байки тим, що вона постійно знаходить усе нові й нові застосування. Отже, написана століття або й тисячоліття, тому вона може викликати асоціації з живим оточенням, у якому знаходяться виконавець та його слухачі.

І саме тому Осел, який критикує Солов'я, не є алегорією якоїсь абсолютно абстрактної глупоти. У кожній конкретній обстановці виконавець може, проголошуючи слова Осла, малювати і тяжкодумного "чинушу від мистецтва", легковажно-недоумкуватого "жовторотого" критика і т.д.

Отже, уява читця буде дещо домальовувати до зображеного в байці, а цим визначатиметься загальний характер тону байки в конкретному виконанні.

По-різному висвітлювалось питання про те, викривальною чи не викривальною мусить бути інтонація читця у виголошенні реплік негативних персонажів. Одні стверджували, що, відтворюючи слова такого ж Осла, виконавець має промовляти їх так, щоб його інтонація лукаво "підморгувала" слухачеві: "не вір дурницям". Інші, навпаки, наполягали на необхідності надати "дурницям" переконливого і серйозного звучання, що створює ефективний контраст між змістом висловленого і характером вимови.

У першому випадку виконавець відверто глумиться з Осла, вип’ячує своє ставлення до нього, дивиться на нього збоку. У другому - виконавець немовби зливається з персонажем. Щоб краще це зрозуміти, подумайте і пригадайте, чи не доводилось вам зустрічатися з людиною, яка часом говорить дурниці таким серйозним і переконливим тоном, що поки її не знаєш, важко збагнути, тупа вона чи прикидається недоумкуватою, щоб розіграти вас.

Застосування того чи іншого методу інтонування не може регламентуватися завчасно, а визначається трактуванням твору.

Особливу увагу приділяють дослідники баєчного жанру байки образові автора-оповідача, байкаря. Більшість із них підкреслювали, що байкарі не хизувалися власною уявою і не схильні були потішати своїми дотепами; вони невдавано і щиро намагалися змалювати подію настільки яскраво, немовби самі були при тому.

У зв'язку з усім цим розглядається манера виконання байки.

Байка виконується в оповідній манері. Виконавець байки безпосередньо звертається до слухачів, але уже не від імені автора, а від свого власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання "зіграти" роль простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про характер якого читець може скласти уяву з критичної літератури. [18, 12-13]

Виконавець байки впадатиме в банальність, коли силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку персонажів збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець - не байдужий спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця від елементів інтонації тону чи копіювання міміки і жестів уявного персонажа. І саме в такій мірі, в якій цього вимагає стримана побутова імітація, реалізується вимога дотримуватися "звукових масок". Тому грубо і неприродно звучить, наприклад, байка "Вовк та Ягня", коли тиради Вовка вимовляються на низьких, а репліки Ягняти на високих регістрах.

Ритміка байки також вимагає пильної уяви. І треба запам'ятати, що у тих випадках, де наголос у слові, визначений розміром вірша, не збігається з граматичним, граматика має поступитися перед ритмікою художнього твору.

Рима в байці буває дуже виразною, і її також треба зберігати, а не замазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разі простота вироджується у спрощенство. [60, 26-27]

Байка є чудовим матеріалом для формування вміння передавати виконавське ставлення буквально з першої фрази тексту. Наприклад, якщо сказати лише два рядки з байки Л. Глібова "Вовк і Кіт":

В село із лісу Вовк забіг... Не думайте, що в гості, братця!

то вже в них слухачі повинні відчути, як ви оцінюєте цей факт, як ставитися до цього персонажа.

Цікавим моментом у роботі над байкою є створення образу розповідача. Хто він? Що це за людина?

На мою думку, немає потреби дотримуватись традиційного типу розповідача - мудрого, з лукавинкою чоловіка. Читець повинен залишатися самим собою і саме з позиції сучасної людини пропагувати певні ідеї, засуджувати чи висміювати недоліки, пороки людського суспільства. Єдине, що обов'язково необхідно витримати у створенні характеру розповідача, - це відчуття гумору: доброзичливого, сердитого чи злого.

Байка цікава для роботи ще й тим, що під час її виконання студенти, виступаючи у ролі оповідача безпосередньо спілкуються з аудиторією. Вони то коментують подію, то прямо висловлюють своє ставлення, то закликають слухачівоцінити вчинки, факти, то роблять висновки для всіх та ін. Цей вид спілкування найближчий їм за своєю природою і завдяки йому читцям легше тримати себе перед слухачами.

Звичайно, робота над байкою потребує знання всіх її жанрових особливостей, усвідомлення всіх етапів роботи над твором і врахування творчого рівня кожного виконавця байки. Одному може бути під силу байка з кількома яскравими характерами, іншому - невелика за розміром, де все навантаження бере на себе оповідач і розкриває в основному один характер - самого оповідача, його позицію, його оцінку подій.

Для того, щоб було цікаво працювати і сильним і слабшим студентам, спочатку варто провести колективну роботу.

Щоб полегшити попередню роботу над текстом байки, варто взяти до уваги К. Пархоменка - розчленувати її за композиційною побудовою: експозиція, зав'язка дії, розвиток дії, розв'язка. Від того, настільки чітко уявляє собі читець план байки і її поділ на частини, залежить композиційна чіткість виконання. Частини твору, що виконуються, - це ніби сходини, і перехід від однієї до другої супроводжується змінами тону, відтінюється паузами, переломом темпу й ритму мови та іншими засобами, вибір і застосування яких випливає з конкретного змісту твору [2, 8-9].

Щоб не порушити під час читання байки специфіки її як жанру, слід, по-перше, не забувати, що байка - це так званий вільний вірш, тобто з різною кількістю стоп у віршованих рядках і астрофічною будовою, і потребує дотримування в кінці кожного віршованого рядка відповідних пауз; по-друге, основний тон виконання повинен бути природний, переконливий і не сумний оскільки зображення в байці подається у формі розповіді з наявністю розгорнутого діалогу. Крім цього, байці властиві ще елементи комізму. Отже, читець повинен виступати перед слухачами як співбесідник, який емоційно розповідає їм про цікавий повчальний випадок, з якого вони повинні взяти той чи інший урок практичної моралі. По-третє, обов'язково треба врахувати мову автора і мову алегоричних образів. Правильність читання авторської мови залежить від того, наскільки читець визначить ставлення автора до зображуваних ним подій, їх оцінку, його думки, почуття, наміри у зв'язку з цими подіями. Так, розповідаючи про Чижика, з яким трапилося нещастя ("Чиж та Голуб" Л. Глібова), автор ставиться зі співчуттям до нього: називає його сердегою ("Сердега в клітці рветься, б'ється... ").

Мова персонажів передається з обов’язковим урахуванням їх індивідуальних особливостей, зовнішності, характеру, дій, поведінки, вчинків, оскільки під тваринами, рослинами чи речами ми розуміємо людей з різними рисами - не тільки психологічними, а й соціальними, професіональними, віковими тощо.

Отже, головним у читанні мови персонажів є передача характерних рис людей, а не тварин. Характер передачі мови алегоричних персонажів, залежить не від тих чи інших звірячих масок, а від конкретних людей, що за ними ховаються, від тієї соціально-побутової обстановки, в якій вони діють, і від цілого ряду інших обставин: цільової настанови, завдань виховання, а найголовніше - від ідеї твору.

Тому будь-яке силкування перевтілитися в образ персонажа, грати його перед слухачами може призвести до руйнування змісту твору.

2.2 Використання малюнків та ілюстрацій під час вивчення творів для дітей

Перед тим, як починати роботу над творами цього жанру, формувати інтереси до них, дітей, учитель сам повинен знати їх специфіку, особливості, щоб не втратити того духовного заряду, яким вони сповнені, якнайяскравіше показати ідейне спрямування, багатство мови, різноманітність образів. Як відомо, дітей у казці захоплює, насамперед, незвичайність подій, сміливі, сильні, винахідливі герої, перемога добра над злом, правди над кривдою [30].

Виховне значення казок величезне. Вони завжди педагогічні в кращому розумінні цього слова: вчать скромності, безкорисливості, висміюють якісь людські вади. Казки висловлюють народну мудрість, накопичену століттями. Повчальність казки не здається нав'язливою, штучною, оскільки її замисел виражається через захоплюючий сюжет, у витонченій композиції, в яскравих, чітких образах. Драматичність дії казки і живописність персонажів сприяє образному баченню світу, розвиває увагу, але й, за висловлюваннями К. Ушинського, вводить читача у володіння народними скарбами, залучає до духу народу [19].