Знайомство дітей з мистецтвом живого художнього слова започатковується здебільшого сприйняттям казки. Діяння позитивних героїв казки викликають і в дошкільнят, і в школярів, і навіть (що зовсім не дивно) у дорослих почуття замилування і захоплення [73,42].
Казка - фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події.
При підготовці читця настає такий період, коли він починає відчувати смак звичного слова, прагне виконувати твори. Саме у цей період їхнього творчого саморозкриття доцільно перейти до казки [26, 30].
Герої казок приваблюють спостережливістю, кмітливістю, вірою в себе, довір’ям до інших, щирим прагненням допомогти нещасним, гнобленим та голодним; вірою в торжество правди, добра й справедливості, а також готовністю жертвувати собою заради торжества гуманістичних ідеалів. І молодим батькам, і вчителям, що готуються до читання дітям казок, слід би вдумливо прочитати той невеличкий підрозділ в книжці В. Сухомлинського "Серце віддаю дітям", який називається "Кімната казки". На основі свого багатого досвіду видатний педагог дійшов таких найважливіших висновків:
"Казка, гра, фантазія - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень".
"Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками... ",
"Без казки - живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, - неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови, як повного ступеня людського мислення і мови".
"Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе в світі казкових образів. П'ять, десять разів дитина може переказувати одну й ту саму казку і щоразу відкриває в ній щось нове".
"Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань".
"Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем".
"З казки бере дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість".
"Казка - благодатне джерело виховання любові до Батьківщини..."
Вчителеві варто скористатися також спостереженнями і висновками К. Чуковського, який підкреслював, що, по-перше, пісні і казки з сумним фіналом не приваблюють дитину, по-друге, виконавцеві казки для дітей треба перенестись в дитячий світ, зануритись почуттями своїми в стихію напливу дитячої радості.
Казка найчастіше також є прозою; в ній є персонажі, дія, діалоги. Проте текст за характером зовсім інший, що змушує вчителя більше уваги приділяти вивченню її особливостей. Може здатися, ніби легко розібратися в усьому, що стосується прози, але у процесі роботи над казкою розкриваються і пізнаються нові її грані.
З цим жанром ще студенти займаються ще під час вивчення курсу "Дитяча література з основами літературознавства". Увага вчителів зосереджується на деталях казки, які більшою чи меншою мірою впливають на манеру її виконання. Зокрема, виконавець казки має врахувати і те, що душевні порухи казкових героїв зображаються через фізичні діяння.
Читаючи казки, доводиться змінювати пози, промовляючи репліки різних дійових осіб, враховувати зміни адресата, не забувати про загальний, романтично піднесений тон, що відтворює незвичайні, дивовижні картини та ситуації, не збитися на побутово-інформативне читання.
Жанр казки близький до оповідання, проте має свої специфічні особливості, які відрізняють його від оповідання.
За змістом і формою казки неодноманітні. Вони умовно поділяються на три групи:
Казки про тварин, у яких головними дійовими особами виступають звірі або птахи - "Лисичка та журавель", "Вовк та козенята", "Рукавичка", "Дружні звірі" (українські народні), "Біда навчить" Лесі Українки.
Чарівні казки (фантастично-пригодницькі та героїчні), в яких провідними героями виступають могутні воїни-визволителі чи інші особи, що втілюють у собі найкращі позитивні якості людини - "Кирило кожум’яка", "Івашко", "Дивна сопілка" (українські народні), "Снігуронька" (російська народна).
3. Соціально-побутові та побутові казки. У них позитивними героями виступають прості люди, наділені високими моральними якостями - "Як брати батьківський скарб знайшли" (болгарська народна), "Багатий брат і бідний брат" (естонська народна), "Сім лозин" (азербайджанська народна), "Про злидні" (українська народна).
Кожна група таких казок відрізняється своїми художніми особливостями, що вказують на специфіку їх читання. Всі вони мають велику силу впливу на розум, волю і почуття дітей.
Специфіка читання казки зумовлюється, з одного боку, тими ж вимогами, що й оповідання (це - глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування), з другого - глибоким осмисленням творчої манери розповіді. Яка характеризує даний жанр та його емоційність.
Для читця важливо простежити за компонентами казки, за кульмінацією (вона може повторюватися тричі і дати найбільше напруження в кінці казки), за характерами персонажів, які розкриваються в діях, вчинках. Необхідно враховувати і таку особливість, як відсутність великих описів, коментарів, чітке розмежування позитивного і негативного початку в діях персонажів.
Та найголовніше і найскладніше - це знайти потрібний для казки тон: простоти, щирості, безпосередності, довір'я і захоплення тими "чудесами", про які розказуєш слухачам. Термін "розказати",, а не читати, поступово стає звичним у практичній розмові школярів. А коли вже всі звикають до цього терміна, то, природно, відпадає мова про те, чи можна перевтілюватися, коли розказуєш казку. Адже казка розповідає про те, що відбувалося "давним-давно, десь, колись..."
Це була незвичайна подія, іноді таємнича, іноді навіть смішна, але обов'язково незвична. Водночас виконавець не може бути безстороннім повідомлювачем тих давніх, фантастичних подій. Адже він сам живе тими подіями, уявляє той світ і "заражається" ними.
Казка, на відміну від оповідання, твір більш динамічний і мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: "Була собі коза" (Вовк та козенята"), "Жили собі дід та баба" ("Лисичка" - російська народна), "Було це чи не було, а зустрілися колись пес та кіт" ("Дід і пес" - українська народна"), "Колись давно-давно, в одному селі жила привітна і ласкава дівчинка" ("Калинка" - Г. Демченко), Колись був у Києві якийсь князь ("Кирило Кожум'яка"), "Усяке в світі буває, про всяке й казка розповідає" ("Снігуронька"), "Жив колись на світі один чоловік і мав три сини" ("Як брати батьківський скарб ділили" - молдавська народна казка).
Такі зачини мають вироблену давню традицію, і вона не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом в народній педагогіці. Вона розширює кругозір людини, сприяє розвиткові уяви й уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти й абстрагувати: сприяє набуттю певних життєвих навичок. Тому мета таких зачинів - заінтригувати слухачів, викликати в них інтерес до слухання. Завдання читця знайти для цього відповідні інтонації.
Зміст казок оптимістичний. Виражається він в основному через позитивних героїв, які борються з негативними і завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.
Події в казках розгортаються динамічно. Де також дія розпочинається з перших рядків: "їжак і лисиця впали у довгу яму. Два дні якось терпіли, а тоді і почав доткати їм голод" ("Лисиця та їжак" - українська народна). Кожна картина в казці змінюється іншою і в кожній з них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь сторону їх характеру, ті чи інші моральні якості. Це змушує читця після кожної чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам усвідомити й пережити зміст прочитаного [68, 8].
Дійові особи казок, як ужезазначалося, переважно поділяються на позитивних і негативних. Ця протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, їх вчинки, обставини, в яких вони живуть і діють, через ставлення до них на роду чи автора (якщо казка літературного походження). В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування і манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово - все, що вказує на особливість його характеру, повинно відбиватися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темперальних змінах. Так, малюючи картину зустрічі Кирила Кожум'яка зі змієм, особливу увагу приділяємо їх мові, з настороженістю й прихованістю лукавістю в голосі передаємо слова змія; "- А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?", а відповідь Кожум'яки - гордовито з роздратуванням; "Де вже миритися? Битися з тобою з іродом проклятим". Правильне відтворення характерних особливостей дійових осіб казки підсилює зорове сприймання слухачів, зосереджує їх увагу на головному. Діалог у казці є одним із важливих засобів типізації дійових осіб. Слухаючи висловлювання персонажів твору, діти повинні їм свою характеристику, визначати своє ставлення до них: схвалювати чи засуджувати [7, 55].
Для багатьох казок властиве багаторазове повторення одних і тих самих композиційних і мовностилістичних компонентів. Це теж важливий художній засіб посилення емоційності казки, характеристики дійових осіб, їх вчинків, обставин, у яких вони живуть і діють, розкриття ідейного спрямування ("Вовк та козенята", "Рукавичка", "Дружні звірі", "Кривенька качечка" та інші). У казці "Рукавичка", наприклад, питальна фраза "А хто в тій рукавичці?" повторюється шість разів і кожний раз іншою дійовою особою: жабкою, зайчиком, лисичкою, вовчиком, кабанчиком і ведмедиком.
Казковій розповіді властиве широке використання: стійких і влучних епітетів: "Іде, солодкими оченятами позирає" ("Півень, собака і лисиця" - литовська народна), "Підійшла Снігуронька до вогнища, стоїть - тремтить, в лиці ні кровинки нема, руса коса розсипається" ("Снігуронька"); протиставлень, порівнянь: "Забігла вона вперед, лягла на дорозі і лежить, як мертва" ("Лисичка"), "От і почали вони битися - аж земля гуде", "Аж пирхає, аж захлинається проклятий" (, Кирило Кожум'яка"); тавтологічних повторів: "Ходім та ходім, снігуронько!", "Іди, іди, Снігуронько! Іди, іди, дитинонько..." ("Снігуронька"), "Та як так, то так..." ("Казка про липку й зажерливу бабку" - українська народна); стійких виразів: "Думали-думали і нарешті придумали" ("Бременські музиканти" - німецька народна); прикладок - характеристик (мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, старик-роковик) тощо. Все це надає казці мальовничості, чарівності, принадності. Читець повинен добре усвідомлювати суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності. Читець повинен добре усвідомити суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності [10, 18].