У дослідженнях Н.А. Бєляєвої за основний показник інтересу до навчання була прийнята активність учнів (кількість заданих питань, реплік і інших дій, що мають цілеспрямований пізнавальний характер), а також їх відволікання (кількість будь-яких дій, не пов’язаних з навчанням) [4; 11].
Всі ці зовнішні прояви чуттєвих і чуттєво-мислительних процесів ясно виступають перед учителем тоді, коли учні захоплені процесом учіння.
Інтереси молодших школярів відзначаються такими характерними особливостями:
наслідуваністю (випадковістю виникнення);
непостійністю (цікаві лише зовнішні фактори, особливо яскраві, незвичайні, заглиблюватися в суть — непривабливо);
близкістю власного життєвого досвіду;
розкиданістю (учень цікавиться багатьма зовсім різними галузями знань, без усякого їх зв'язку; діти ставлять безліч запитань, далеко виходячи за межі навчального матеріалу);
спрямованістю на найближчий результат.
Дослідження Г.І. Щукіної, Н.Г. Морозової, П.І. Размислова та ін. показали, що пізнавальні інтереси у школярів виникають і закріплюються за таких умов:
Правильне співвідношення нового і вже відомого є істотною умовою виникнення пізнавального інтересу в дітей. Так, наприклад, щоб викликати в дітей інтерес до читання книг, діти повинні вже мати певні уявлення про книгу. Те, що зовсім невідоме дітям, не може спричинити в них запитально-пошукового ставлення.
Можливість використати свою ініціативу, свою творчу активність.
Інтерес до навчального предмета зростає тоді, коли діти бачать, що вчитель-людина, захоплена своєю роботою і володіє майстерністю передавання знань дітям, вміє цікаво, повно і яскраво викладати навчальний матеріал, використовує різні методи, засоби, прийоми роботи, способи заохочення учнів до навчальної діяльності, створює проблемні ситуації на уроці, в результаті яких виникає певна суперечливість між знаннями учнів і явищем, яке не зразу — повністю або частково усвідомлюється ними, використовує кросворди, загадки, прислів’я, що викликають в учнів позитивні емоції [ 30; 326-330].
Організація навчальної діяльності, де переважає праця високого творчого рівня, — є однією з основних умов формування стійкого пізнавального інтересу, бо саме в процесі такої роботи молодший школяр має змогу найповніше виявити самостійність та ініціативу [ 20; 55 ].
Сьогодні педагогічні дослідження, оперуючи психологічною закономірністю про перехід зовнішніх впливів у внутрішній план особистості, в її свідомість, переживання, приводять до пошуку таких шляхів навчання і виховання, які б з великим ефектом трансформувались в ці внутрішні процеси. Мова йде не тільки про те, щоб в процесі навчання відбулося засвоєння знань, умінь і навичок, хоча і це вкрай необхідно. Все це сьогодні, як ніколи, повинно бути націлено на створення такого внутрішнього середовища школяра, яке б забезпечувало йому; самостійно здійснюючий зустрічний процес до діяльності вчителя і тим самим збільшувала б ефект розвитку і виховання.
Розділ II. Формування читацьких інтересів в умовах всеобучу
2.1 Виховання читацьких інтересів молодших школярів у процесі оволодіння рідною мовою і читанням
Як свідчать результати психолого-педагогічних досліджень, найбільш продуктивним для залучення дітей до книг і читання являється дошкільне дитинство і молодший шкільний вік: 3-5 років при індивідуальних заняттях в сім’ї, 6-7р. в системі всеобучу. Це період так званого дитячого читання. Він завершується до 9-10 р. життя дитини.
Однією із основних закономірностей, які регулюють включення молодших школярів в читання як мовну комунікативну діяльність, є пряма залежність дитячого читання від забезпечення і дотримання в процесі навчання одночасності і органічної єдності трьох аспектів комплексно-системної підготовки учнів до читання книг як творчо-художньої діяльності:
аспекту розкодування тексту;
аспекту осмислення юним читачем змісту прочитаного;
аспекту усвідомлення ним особистісного і суспільного значення книги в його житті і доцільності звернення до самостійного вибору і читання книг.
Завдання школи сьогодні полягає у вихованні кваліфікованого читача, який, читаючи книги, «дивиться, як в дзеркало, в іншу людину» і таким чином усвідомлює дійсну цінність інших людей і самого себе. В такої людини сформований тип правильної читацької діяльності, самостійне читання такого читача — це трьохступінчатий процес цілеспрямованого індивідуального осмислення і засвоєння змісту книг (до читання, по мірі читання і після читання) — для усвідомлення з допомогою книги своїх особистісних особливостей, запитів, можливостей.
Сучасне життя вимагає, щоб таким кваліфікованим читачем ставала кожна дитина, яка закінчила школу. З приходом дитини до школи в її життя входить книга, з якою вона знайомиться на уроках навчання грамоти, класного читання, уроках вивчення мови, на інших предметах, на уроках позакласного читання. За три роки навчання в школі в дитини повинні сформуватись основи необхідної читачу особистісної властивості — читацької самостійності.
Читацька самостійність характеризується наявністю у читача мотивів, які спонукають його звертатись до книг, і системи знань, умінь, навичок, що дають йому можливість з найменшою затратою часу і сил реалізувати свої прагнення у відповідності з суспільною і особистісною необхідністю.
Об’єктивним показником читацької самостійності у дитини і у дорослого слід вважати стійку потребу і здатність читати книги по свідомому вибору, застосовуючи в процесі читання всі знання, уміння, навички з читання. Саме самостійне читання і є проявом любові до читання і до книг [29; 161].
Зовнішнім проявом мінімального рівня сформованості у читача основ читацької самостійності є знання широкого кола доступних книг і — як наслідок — інтерес до книг, здатність вибрати для себе книгу по душі і прочитати її з максимально можливим для неї освітньо-виховним ефектом. [ 58, 9 ].
Таким чином, це є практична діяльність, а будь-якій практичній діяльності можна навчити тільки в одному випадку: організовуючи практичні дії учнів з об’єктами, з якими потрібно діяти, і серед цих об’єктів, починаючи із найпростіших і закінчуючи найскладнішими (з голками, нитками, тканинами — якщо вчимо шити; з книгами різного змісту, видів і структур — якщо вчимо читати).
Таким чином, практична діяльність з книгами із доступного кола читання — це перша умова ефективності і інтенсивності формування у дітей читацьких інтересів. На будь-якому уроці, де це тільки можливо, знайомити дитину з новою книгою, дати можливість її розглянути.
Значну роль у розвитку читацьких інтересів молодших школярів мають відігравати початкові курси української мови і читання. Вони покликані навчити дітей свідомо читати, розмовляти, писати, розвивати і збагачувати їх уявлення про навколишній світ, сприяти розвитку усного і писемного мовлення, виховувати любов до книги.
У практиці роботи вчителів початкових класів особлива увага приділяється початковому періоду навчання грамоти, який, як правило, триває до кінця листопада. За цей період першокласники навчаються читати і писати, вправляються у поділі речень на слова, слів — на склади і звуки, а також в утворенні слів із складів та речень із слів.
Учні поступово оволодівають поскладовим читанням, засвоюють навички правильного написання слів, вчаться відповідати на запитання, висловлювати свої враження і думки. Навчання письма і читання здійснюється у тісному взаємозв’язку.
Найважливіше завдання предмета читання в 1-3 класах — озброїти учнів елементарними знаннями, закріплювати і вдосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, формувати і розвивати вміння працювати з текстом твору, самостійно читати книги. Успішне розв’язання цих складних завдань є запорукою розвитку читацьких інтересів у школярів.
На уроках читання, як і на уроках навчання грамоти, де діти оволодівають механізмом, а потім і технікою відтворення і розуміння мови через її письмову форму, головним напрямком в навчанні стає робота з текстами творів, спеціально підібраних методистами в книзі для читання. Адже читання — це важлива умова залучення дитини до книги, формування її мислительських здібностей. В.А. Сухомлинський, коли досліджував причини розумової відсталості школярів, правильно відмітив: «Якщо в початковій школі діти мало читали, мало мислили, у них складалась структура малодіяльного мозку». Експерименти, що проводились в останні роки, показали, що швидке читання активізує процеси мислення і є одним із засобів удосконалення навчального процесу для різних рівнів навчання, від початкової до середньої школи [ 73; 28 ].
Читання і розвиток мовлення учнів здійснюється у певній послідовності, у процесі всієї навчально-виховної роботи з дітьми. Програму з читання складено за ідейно-тематичним принципом, що дає можливість розв'язувати завдання всебічного розвитку школярів.
Між навчанням читання і розвитком мовлення існує тісний взаємозв'язок; читання сприяє збагаченню словникового запасу учнів, розвитку у них вміння виражати думки в усній і писемній формі.
Відповідно до програми з української мови 1-3 класів в учнів першого класу виробляють уміння правильно, свідомо читати цілими словами (з елементами поскладового читання важких слів), чітко вимовляти слова, дотримуватися відповідного темпу й інтонації. Одночасно починається робота над текстом: учні відповідають на питання щодо прочитаного, стисло передають зміст твору, знаходять в тексті слова і вирази, які характеризують дійових осіб, картини природи.