Формування у молодших школярів організаційних умінь і навичок (стр. 6 из 9)

Облетіло літо листячком із клена,

Лиш ялинка в лісі сонячно-зелена.

Журавлі курличуть: «Летимо у вирій!»

Пропливає осінь на хмаринці сірій.

Вчителька Землянської ЗОШ Л.Д. Марушій [43, 4] (Запорізька обл.) стверджує, що складання плану прочитаного тісно пов’язане з умінням встановлювати послідовність подій та виділяти головну думку твору. Щоб сформувати у другокласників узагальнений підхід до з’ясування структури тексту (відношення «спочатку – потім»), вона радить звернути увагу учнів на такі взаємопов’язані моменти: про що йде мова на початку оповідання; що було потім; чим закінчується твір.

Для переказів, пов’язаних з перебудовою тексту, вчителька пропонує такі завдання: «Склади свою кінцівку (зачин) твору; склади діалог на основі прочитаної розповіді; перекажи твір від імені автора (дійової особи); склади оповідання (розповідь) за аналогією (чи протиставленням) до прочитаного; склади оповідання з використанням діалогів (без них); розкажи, які події могли б передувати зображеним».

Для керівництва самостійною роботою з підручником вчителька О.М.Лівшій [2, 28] (СШ №12 м. Донецька) пропонуємо такий алгоритм.

Щоб правильно виконати самостійну роботу, потрібно:

1) Підготуватися до неї: подумати, чого я буду навчатися, виконуючи самостійну роботу, і що потрібно знати та вміти, щоб її виконати.

2) Виконати роботу.

3) Перевірити виконане.

Даний алгоритм діти засвоюють колективно, з детальним роз’ясненням дій, які включає кожен пункт пам’ятки.

Вчитель Дрогочанської ЗОШ Р.К. Довгалюк [68, 4] (Дніпропетровська обл.) з першого класу привчає дітей працювати з книжкою, показує їм, як списувати з підручника, з дошки, як перевіряти за зразком, пропонує пояснити порядок виконання вправи. Часто він ставить запитання: «Як працюватимеш над вправою? Що робитимеш спочатку, а що потім? Як списуватимеш, перевірятимеш?» У таких умовах дітям легше побачити складність у роботі ще до початку її виконання.

Вчитель називає деякі види завдань на уроках мови, що сприяють розвитку організаційних умінь і навичок: розпізнавання орфограм на певне правило, знаходження розбіжностей у звучанні й написанні слів, пропуск учнями під час диктовки місця в слові, якщо є сумнів щодо його правопису, попереднє визначення труднощів написання, коментоване письмо, виправлення власних помилок за орієнтиром учителя, взаємоперевірка.

Заслуговує на увагу застосований у Павлиській школі В.О. Сухомлинським [62, 59] досвід формування уважності і спостережливості, що виявляється у таких вправах і завданнях:

1. Чутливе вухо – уміти точно відтворювати на слух, правильно почути вимовлене, охарактеризувати невідоме за його звучанням, правильно висловлюватися, виділяти в мовленні вчителя нове, незвичайне – усе це неповний перелік ситуацій, коли дитині треба слухати вибірково й зосереджено. Чутливим має бути вухо дитини до звуків природи, до звуків найближчого оточення і мовлення.

Радимо привчати школярів насамперед прислухатися й розрізняти найхарактерніші звуки природи. Скажімо, під час осінньої прогулянки пропонуємо послухати, як «співає» на вітрі тоненька берізка, тріпочуть листочки тополі, якимось металевим шерхотом озивається дуб…

Сонячним весняним днем слухаємо з учнями пісню струмочка. Якщо він біжить з гірки, чути веселу швидку пісню, а на рівному місці пісня струмочка стає спокійною й тихою. Чи прислухалися ваші учні до різноманітних звуків літнього й осіннього дощу, грайливого вітерця і пронизливого вітрюгана, шелесту великого кукурудзяного поля і дзвону липневої спеки, до гудіння стовбура високої сосни? Чи доводилося вам разом з дітьми стояти в лісі із заплющеними очима і «слухати» тишу?

Усе це море звуків незамінне для емоційної забарвленості дитячої думки, уяви, мовлення. А в класі хіба немає можливостей для розрізнення учнями найхарактерніших звуків оточення? Ось приклад. Учитель говорить: «Діти, заплющить очі, зараз я зроблю відому вам дію, а ви здогадайтеся за звуком, що це». Можна, наприклад, писати крейдою, розгорнути рулон із таблицею, відкрити шухлядку тощо.

На уроках фізичного виховання чи математики діти із заплющеними очима в грі-змаганні визначають напрям руху за певним звуком. Де б'є м'яч: зліва, справа, спереду чи позаду? Куди пішов учень: до дверей чи до столу? З якого ряду учениця пішла до дошки? До якої парти підійшов учитель? Скільки він зробив кроків? Звідки чути дзвіночок?

Корисне й цікаве для дітей тренування слухової чутливості в процесі ігор на розрізнювання звуків («Злови звук», «Який звук заблукав?»), імітацію («Чарівне дзеркальце», «Відлуння»), створення звукового мережива («Заспіваємо ляльці колискову: «Ааа-а…»).

Наприклад, учителі-методисти А.А. Огійчук [17, 72] (середня школа №11 м. Сміли) і В.Н. Синиця [68, 4] (середня школа №15 м. Чернігова) нерідко пропонують на уроках читання знайти рядки, які можна заспівати, вдома спробувати придумати мелодію до поезії. Якщо вірш треба завчити напам'ять, учитель спочатку сам, а за ним діти по-різному проспівають рядки; нерідко учні цих класів пишуть на уроках розвитку мовлення твір «Що я почув у музиці».

Для тренування слухової пам'яті в третіх-четвертих класах корисним є диктант-гра «Будь точним» Його методика: учитель читає ланцюжок із 2–3 слів і вимовляє його лише раз, потім робить паузу, під час якої діти записують те, що запам'ятали. Кількість слів поступово нарощується до 10–12, змінюється і принцип добору слів. За умов систематичної роботи цей підхід тренує не тільки слухову пам'ять, а й увагу і швидкість письма.

2. Гостре спостережливе око.На уроках на учнів діє багато подразників. Залежно від спрямованості уваги, уміння зосередитися центром уваги стає той чи інший предмет. Найважливіша умова виразного зорового сприймання – уміння виділити предмет на загальному фоні на основі чіткого розпізнавання контуру. Цьому сприяють різні види завдань.

1) Знаходження добре відомих предметів в умовах, що відволікають. Приклад завдань для індивідуальної і колективної роботи:

а) скільки предметів зображено на кожному малюнку?

б) розпізнавання предмета за істотними ознаками контуру:

в) знаходження однакових предметів зоровим зіставленням їх форми – розташуванням, розміром, кольором.

Скільки однакових фігур на двох малюнках?

2) Вибір маршруту на основі зорового зіставлення різних напрямів руху.

Яка дорога приведе ведмедика до дому?

Якою дорогою дівчинці найшвидше дібратися додому?

Де живе зайчик, а де – білочка? Якою дорогою вони бігли?

Яким способом найшвидше можна знайти відповідь? Чому?

4) Пошук виходу з лабіринтів.

Покажіть лінією шлях, яким кішка може вибратися з лабіринту.

4) Тренування зорової пам'яті відтворенням образу сприйнятого об'єкта:

а) ігрові завдання типу «Що змінилось?». Їх можна використовувати на різних уроках, причому до одного набору предметів чи окремого об'єкта ставити запитання, що потребують дедалі гострішого сприймання. Наприклад, на крилі дошки 6–7 малюнків овочів і фруктів. Після короткочасного розгляду вчитель непомітно для класу додає ще один малюнок. Цю зміну учням визначити найлегше. А потім зміни ускладнюються: замість жовтого яблука з'являється червоне, фрукти, що були зверху, пересуваються вниз, змінюється їх взаєморозташування;

б) гра «Фотограф». Через невеликий отвір у картонній планці кожна дитина уважно вдивляється в якийсь куточок лісу, шкільного двору тощо. Те, що їй вдається помітити, вона потім відтворює в словесному опису чи малюнку;

в) гра-вправа «Що я помітив, йдучи до школи?» на спостережливість і подальше відтворювання;

г) складання такого самого візерунка з пам'яті; відтворення розташування фігур;

д) вправи на розрізнювання кольорів та їх відтінків в ускладнених умовах сприймання.

3. Умілі руки. В.О. Сухомлинський [62, 189] підкреслював, що розвиток дитини – у кінчиках її пальців. Отже, щоб праця приносила дітям задоволення, їхні руки мають бути вправними, натренованими в швидкому, точному, координованому виконанні багатьох рухів, що потрібні в різних навчальних діях.

З досвіду передових учителів, які спеціально тренують дитячу руку, радимо якомога ширше застосовувати такі види завдань:

а) різноманітні графічні диктанти, які проводять на уроках математики, малювання, письма. Крім м'язів пальців, тренуються довільна увага, зосередженість, орієнтація в просторі. Добре, щоб графічний диктант набув в остаточному підсумку вид привабливого для дітей візерунка, орнаменту тощо;

б) вправи на розфарбовування, домальовування, штриховку, доповнення, з'єднування. (Якщо школа передплачує дитячі журнали, то виконувати вправи можна на їх основі та в книжках «Розфарбуй».);

в) «сліпе» ліплення – дитина із заплющеними очима ліпить за зразком;

г) складання індивідуально або в групі композицій з різноманітних природних та інших матеріалів;

д) ігри з «Чарівним мішечком», мета яких – розпізнавання відомих предметів навпомацки;

е) ігри-змагання на швидкість зав'язування і розв'язування вузлів із товстих різноколірних шнурів;

є) виконання ігрових завдань, що потребують узгоджених дій правої і лівої рук, узгоджених дій у роботі в парі;

ж) ігрові форми фізкультурних хвилинок на уроках: впізнавання задуманого через рухи («що ми бачили – не скажемо, подивіться – ми покажемо»);