Смекни!
smekni.com

Формування у молодших школярів комунікативних умінь і навичок на уроках рідної мови (стр. 5 из 11)

Спираючись на теорію зв’язного мовлення (М.І. Жинкін, Т. Ладижинська) необхідно виділяти ті спеціальні уміння які спрямовані не лише на розвиток комунікативних навичок учнів, а які допоможуть і тому хто говорить, і тому хто слухає або читає:

1. Уміння розкривати тему висловлювання.

2. Уміння пов’язані з накопиченням і обробкою матеріалу для написання твору.

3. Уміння композиційного характеру.

4. Мовна підготовка до написання твору.

5. Уміння писати текст або розповідати усно.

6. Уміння реалізувати ідею свого тексту.

7. Уміння удосконалювати написане.

Формувати комунікативні уміння і навички учнів - це означає працювати над цими уміннями школярів.

Практична робота над текстом починається з першого року навчання дитини у школі. З того часу, як дитина навчиться читати, їй доводиться мати справу не тільки з окремими словами, словосполученнями чи реченнями, але й зі зв’язним текстом. Тому в початкових класах проводиться спеціальна робота спрямована на наліз і осмислення текстів.

Як і кожна інша, робота над усвідомленням закономірностей зв’язного мовлення має бути органічним поєднанням аналізу і синтезу - спостереження готових текстів і створення власних висловлювань.

Першим поняттям, яке має бути сформоване в дітей на початковому етапі їх перебування у школі, є розуміння того, що будь-яке зв’язне висловлювання повинно бути логічним і послідовним. Проте формуванню уміння зв’язно висловлюватись у початкових класах не надається достатньої уваги. Та все ж саме в початкових класах закладаються основи всіх необхідних практичних умінь і навичок, як до речі, і вкорінюються найхарактерніші недоліки мовлення.

Формувати уміння зв’язно висловлюватись необхідно починати на перших же етапах шкільного навчання. Першокласники повинні навчитися складати речення, переказувати текст або розповідати про щось кількома послідовними, зв’язними між собою реченнями. Одночасно ведеться робота і в другому напрямку - на матеріалі готових текстів, які у навчальному процесі служать зразком логічної, послідовної розповіді.

Робота над зв’язним мовленням здійснюється поступово, протягом усіх років навчання. Але на кожному етапі має бути забезпеченою єдність двох спрямувань, що вимагають протилежних логічних операцій - аналізу і синтезу.

На перших порах робота над зв’язністю мовлення зводиться до розуміння суті плану.

Фактично робота над планом починається зі спостережень над логічною зв’язністю речень у тексті. Передусім треба, щоб діти твердо усвідомили, що кожна розповідь, якою обширною вона б не була, складається з окремих речень, що в кожному з них доловлюється якась думка. З цією метою доречно пропонувати ґавити запитання до усіх речень нескладного тексту. Після цього доречною виявиться зворотна операція: наводити речення, які відповідали б на поставлені запитання. До такої роботи можна даватись після переказування нескладних текстів із підручника мови. Як правило, діти переказують зміст стисло, відповідаючи на кожне з поставлених запитань одним реченням.

Наступний етап у роботі - переказ за колективно, а потім і самостійно поставленими запитаннями. Спершу варто добирати такі тексти, що дозволили б ставити запитання, відповіді на які вимагали б лише заміни одного - двох слів : замість питального слова поставити слово - відповідь:

Що було навколо нової школи? Навколо нової школи був пустир.

Що тут посадили діти? Діти посадили тут фруктові дерева.

Що тепер росте біля школи? Біля школи тепер росте гарний сад.

Коли працюють учні в саду? У саду учні працюють після уроків.

Вже на цьому етапі роботи з’являється можливість вести найелементарніші спостереження над засобами зв’язності. У реченні

Діти посадили тут фруктові дерева вжито слово тут, щоб не повторювати слова, що було в попередньому реченні - на пустирі.

У кінці речення стоять слова пустир, фруктові дерева, сад, після уроків, бо саме вони містять відповіді на питальні слова що? де? коли ? Добре, якщо діти відчувають що, наприклад, на запитання Коли працюють учні в саду? не можна відповісти У саду учні працюють після уроків. Такі спостереження пригодяться їм у подальшому.

Потім ставитимуться запитання, відповіді вимагають значної зміни лексичного складу речення:

Які фруктові дерева ростуть у саду? - У саду ростуть яблуні,груші, сливи.

Як доглядають діти свій сад? Діти обкопують і поливають деревця.

Яку користь приносить сад? У саду восени збирають багатий врожай фруктів.

Виконуючи такі завдання учні бачать, що речення у тексті логічно пов’язані між собою, що вони поступово передають певний зміст.

Пізніше можна запропонувати ряд вправ, які дозволили б усвідомити цю закономірність зв’язного тексту:

1. Записати речення так, щоб було видно, що відбулося раніше, а що пізніше :

Дуже гарна виросла картопля.

Діти старанно обробляли ділянку.

На шкільній ділянці посадили картоплю.

Восени учні зібрали багатий урожай.

Незабаром картопля зійшла і зазеленіла.

2. Вставити речення, потрібне для послідовності викладу: Закінчився останній урок. Черговий прибрав клас і також пішов.

Значну користь дають і тренувальні вправи з використанням ілюстративного матеріалу. Демонструючи доступні за змістом картини і малюнки, можна запропонувати учням такі завдання:

1. Відповісти на поставленні запитання.

2.Скласти запитання за картиною. Дати відповіді на них.

З цією метою можна використати і сюжети серій малюнків - до кожного малюнка діти колективно підбирають запитання, а потім дають відповіді на поставлені запитання.

Можна зробити й по-іншому - придумати до кожного малюнка підписи у вигляді розповідних речень. Таким чином, діти складають простенький зв’язний текст.

Після цього можна перейти і до складніших запитань, відповідь на які вимагає уже не одного, а кількох речень. Спершу такі запитання будуть траплятись нечасто поряд із звичними, що вимагають відповіді одним реченням.

Запитання, що вимагають відповіді неоднаковою кількістю речень, можна ставити і при підготовці до написання творів:

Знову у школі.

1.Яка пора року настала?Настала осінь

2.Що змінилось у вашому житті?Почався новий навчальний рік.

3. Що ви робите у школі? Ми знову сидимо за партами, старанно вчимося. А після уроків усі граємось на шкільному подвір’ї.

4. Чи подобається вам школа?Нам дуже подобається школа.

Такі ж плани у вигляді питальних речень учні складатимуть і під час підготовки до інших переказів та творів, обґрунтовуючи потрібну кількість пунктів та кількість речень у кожному з них:

Наш їжачок.

1.Де діти знайшли їжачка? 1 речення

2.Куди його принесли? 2 речення

3.Як діти доглядали їжачка? 2-3 речення

4.. Як ставиться їжачок до дітей? 4 речення

Подібна робота може проводитись і за малюнками.

Поступово діти перейдуть до таких планів у вигляді питальних речень, що для відповіді на кожне з них необхідно буде вжити декілька речень.

Прагнучи, щоб у дітей складалось правильне уявлення про текст як одиницю зв’язного мовлення, вчитель повинен при кожній нагоді з'ясовувати, що використано у вправі - окремі речення чи текст.

У методичних посібниках рекомендується зіставляти текст не тільки з різними за змістом реченнями, але і з реченнями, у яких спільність змісту є, але немає послідовності.

У першому випадку наголошується, що всі речення в тексті служать висвітленню одного питання. Найзручніший і тому найбільш поширений прийом для того, щоб діти усвідомили цю закономірність - придумувати до тексту заголовок, який відповідав би його змісту. В другому в центрі уваги потрапляє питання про те, що зміст має бути викладено послідовно.

У процесі підготовки до написання твору перед учнем завжди повинна стояти проблема - що ж він хоче сказати, створюючи текст. Щоб закріпити питання про головну думку тексту, треба якнайчастіше ставити перед дітьми запитання: Яку думку висловив автор? Чого вчить нас це оповідання? Який висновок можемо зробити з прочитаного?

Складовою частиною роботи над текстом є ознайомлення учнів з абзацом, з принципами виділення абзаців у тексті, (формування у них відповідних умінь і навичок.

Практично цим питанням можна і треба займатися вже на початковому етапі навчання. Передусім потрібно ввести в навчальний процес самий термін.

Доброю нагодою для вживання терміна "абзац" є написання диктантів. Диктуючи зв’язний текст, вчитель при потребі попереджає: "Абзац". Вживати термін можна під час перевірки текстових вправ із підручників української мови.

Разом з тим учні помічають і особливості структури тексту: відповідь на кожне запитання починається з нового рядка і становить окремий абзац.

Систематичне вживання терміна дає учням змогу усвідомити, щоабзац - це частина друкованого або рукописного тексту від одного відступу до іншого, що складається з одного чи кількох речень і характеризується єдністю і відносною закінченістю змісту. Більш складне ознайомлення з особливостями абзацу відбувається на уроках читання.

Як правило, перші письмові твори учнів абзацного поділу не вимагають: зміст їх розкривається схематично, в загальних рисах. Наведемо приклад:

Мій котик.

Мій котик зветься Мурчик. Він весь чорний, тільки лапки білі. Ходить Мурчик дуже тихо. Мій котик ловить мишей.

Такі твори складаються із речень, кожне з яких, як правило, становить певну мікротему. Це видно з того, що кожне з них дає відповідь на конкретне питання.

У процесі навчальної роботи над текстом діти неодноразово бачили, що не завжди на запитання можна відповісти одним реченням. Часто для цього потрібно кілька речень. Так, на запитання: „Як виглядає котик?” - відповісти одним реченням неможливо. Тут можна говорити і про величину котика, і про форму вух чи хвостика, і про колір очей чи шерсті, і про те, яка шерсть на дотик. Очевидно, для кожного з цих повідомлень потрібно буде окреме речення. Ось тоді усі ці речення, які в сукупності відповідають на одне запитання, тобто розкривають одну підтему, слід оформляти як один абзац.