Перспектива — розташування зображених предметів у просторі щодо ока людини. Залежно від віддаленості предметів змінюється сприйняття їхньої форми, обрисів, розмірів та забарвлення. Ці особливості зорового сприйняття використовують художники, щоб створити відчуття глибини.
У картині художника О. О. Дейнеки «Майбутні пілоти» немає ні докладної характеристики кожного героя, ні розгорнутої дії. Вона побудована зовсім інакше.
На набережній спиною до глядачів сидять три підлітки. Вони спостерігають за літаком, очевидно, обговорюють маневр пілота, захоплюються ним, мріють про подвиги. А перед ними — увесь світ: синє море з білими бурунами хвиль, катером, гідролітаком, величезне небо, свіжий вітер і неозора даль. Колорит картини побудовано на контрасті теплого з холодним (коричневі спини хлопчаків, біло-рожевий парапет і синє, немов у казці, море).
Колористична гама картини передає відчуття спокійної впевненості, душевної ясності, захопленості — внутрішнього світу юних мрійників. У цій картині дістали своє втілення важливі риси мистецтва: поєднання життєвої правди з романтикою, оптимістичне сприйняття світу, утвердження краси праці.
У будь-якій картині вибір моменту, миті, яку художник зупинив, композиція, колорит, характеристика персонажів, обстановки передають не тільки зміст зображуваного, а й ставлення до нього художника, його оцінку.
Картина А.П.Пластова «Сінокіс» написана в святково-піднесеному колориті. Серед строкатих польових квітів, високих, трохи не в зріст людини трав ми бачимо постаті чотирьох косарів. Вони йдуть щільно, зімкнуто, біч-о-біч одне коло одного. В одному ряду — чоловік і жінка, дід і підліток. Барвистий живопис передає силу сонячного блиску, гру світла на білих березах, яскравість квітучих луків, свіжий подих вітру. Картина не тільки відтворює красу природи, а й передає радість праці, відчуття свободи, щастя, повноти життя. Аби зрозуміти емоційну суть «Сінокосу», слід звернути увагу на таку важливу обставину. Косіння — важка робота, і, як правило, її виконують чоловіки. А на картині лише один «справжній» працівник...
Видатний французький живописець XIX ст. Г. Курбе, немовби відповідаючи на запитання про призначення живопису, писав: «...бути спроможним передавати звичаї, ідеї, суть своєї доби відповідно до своєї оцінки; бути не тільки живописцем, а ще й людиною; одним словом, створювати живе мистецтво — така моя мета».[64]
Живопис називають іноді «мовчазним мистецтвом». Проте його мовчання досить красномовне. Живописець не лише передає усю розмаїтість і барвистість світу в його зримих і чуттєвих формах. Він створює образ видимого, розкриває його зміст. Полотна І.Ю.Рєпіна, О.О.Дейнеки, А.О. Пластова за жанром належать до тематичних картин.
Тематичними картинами називають живописні твори, написані на тему, що має важливе суспільне значення.
Існують і інші жанри живопису: пейзаж, портрет, натюрморт та ін. Кожен живописний жанр має свої особливості.
" Пейзаж — це зображення природи, що дає змогу гостріше, зриміше відчути її красу, неповторну чарівність рідного краю чи незнайомих нам куточків землі."
Кожен пейзажист «відкриває» якийсь бік природи, бачить її по-своєму і в кожну епоху по-різному. І.І. Шишкін та І.І. Левітан розкрили красу й чарівність природи. Пейзаж дає художникові змогу висловити свою любов до рідної землі, показати її неповторність.
Портрет — це зображення конкретної людини. На портреті може бути зображена одна людина, група людей (груповий портрет) чи сам художник (автопортрет).
Робота ця надзвичайно складна, бо з усіх жестів, поворотів голови, виразів обличчя зображуваної людини художник обирає найхарактерніші. У цьому вмінні через зовнішнє, видиме передати внутрішній, прихований від сторонніх очей світ людини — дар портретиста, яким досконало володіли Х.Р. Рембрандт, Д. Веласкес, Ван-Дейк, О.А. Кіпренський, І.Ю. Рєпін, В.О. Сєров, М.В. Нестеров, П.Д. Корін та багато інших художників.
Художник може написати портрет відомої людини і зберегти таким чином його зовнішній вигляд для наступних поколінь. Так, портрети О. С. Пушкіна, написані О.А. Кіпренським та В.А. Тропініним, донесли до нас живі риси геніального поета.
Художник може написати портрет нічим не видатної людини і зробити створений ним образ безсмертним. «Така сила мистецтва: обличчя, нічим не примітне, дістає через мистецтво загальне значення, для всіх однаково цікаве, і на людину, яка за життя не привертала до себе уваги, дивляться віки з милості художника, що дав йому своїм пензлем нове життя»,— зазначав В.Г. Бєлінський. [49]
Картина В.Ю. Попкова «Батькова шинель» — автопортрет художника, де зображено немолодого вже чоловіка в шинелі і на другому плані жіночі постаті. Уже з першого погляду виникає відчуття тривожної напруженості, неспокою, навіяне загальним колористичним розв'язком. [58]
Натюрморт — зображення плодів, квітів, предметів мистецтва, домашнього вжитку, старовини тощо. Так само як і в інших жанрах живопису, в натюрморті художник передає своє сприйняття світу, ставлення до нього, відбиває свій час. Тому одні натюрморти вишукані й витончені, другі — чіткі, суворі, на третіх показано красу найелементарніших речей: кошиків, глечиків, тарілок, кухлів, тканин. Такі натюрморти немовби кажуть: «Дивись, які чудові найпростіші речі! Помилуйся ними, та іноді задумайся й над тим, як майстерно «зробила» все природа, який майстер сама людина, що створила й виростила на землі всі її багатства».
Усі розглянуті нами твори належать до станкового живопису. Станковими називають твори, що мають самостійне значення, не пов'язані з архітектурою чи якимось практичним призначенням. Назва ця походить від «станка» (мольберта), за яким художник працює.
Одні картини привертають увагу своєю яскравістю й розкриваються швидше, інші — тільки після тривалого розгляду.
І ми бачимо, яке різне мистецтво різних епох чи в різних художників однієї епохи. У нашому розпорядженні художньо відтворена історія, минуле й сучасне. Ми можемо піти від картини й знову повернутися, порівнювати їх одну з одною. Зупинена на картині миттєвість змушує і нас зупинитися, замислитися. Нині, коли ритм життя вимагає прискорення, можливість зупинитися й подумати, побути на самоті з прекрасним особливо цінна.
Крім станкового існує ще й монументальний живопис. Монументальними називаються твори живопису, пов'язані з архітектурою. Монументальний живопис розрізнюють за технікою виконання. Найпоширенішими є розпис, фреска, мозаїка, панно, зграфіто, вітраж.
Розпис — це твір, виконаний безпосередньо на стіні, для якої його призначено, або на полотні, який потім наклеюють на стіну.
Розпис, зроблений прямо на стіні по мокрій штукатурці, називають фрескою. Фресками розписано стелю і стіни Сикстинської капели в Римі. Виконав їх відомий художник доби Відродження Мікеланджело. Чудові в своїй неповторності фрески Софійського собору в Києві, які відтворюють історію давнього Києва. [20]
Мозаїка — це картина, виконана з шматочків кольорових камінців, емалі, скла та інших твердих матеріалів.
Панно — живописний твір, вставлений у стіну будинку. На відміну від монументального розпису, панно виконують, як правило, на полотні живописною технікою.
Вітраж — картина з кольорового скла.
Графіто — картина, намальована (продряпана спеціальним інструментом) на стіні.
У наш час завдання монументального живопису змінилося: йдеться тепер не про художнє оформлення окремих архітектурних споруд, а про формування усього довколишнього середовища. У такому комплексному розв'язку важливі не тільки всі види монументального, монументально-декоративного живопису та скульптури, а й усі види образотворчого мистецтва. [63]
Більшість наших знань про довколишній світ ми набуваємо завдяки зору. «Краще один раз побачити, ніж сто раз почути»,— у цьому прислів'ї точно підкреслено значення зорового сприйняття світу. Чи думаємо ми про щось важливе для нас, чи намагаємося пригадати що-небудь з минулого — в нашій уяві мимоволі постають зорові образи. [17]
У повсякденному житті зір часто притуплюється, ніби звикає до того, що ми бачимо щодня. Око бачить тільки найнеобхідніше, допомагаючи нам орієнтуватися в довколишній обстановці. Звичайно, щоб упізнати знайому людину чи відрізнити яблуко від груші, досить просто мати зір. Проте можна дивитися й мало бачити. Живопис допомагає людині розвинути здатність помічати й вирізняти розмаїтість, барвистість явищ природи довкола нас. Живопис не просто розвиває фізичну зіркість ока, а відточує здатність швидко й точно виділяти головне, оцінювати багатство відтінків та переливів світла й тіні, відчути красу кольорових поєднань. Пляма сонячного світла, бліде мерехтіння похмурого дня, випадковий кольоровий контраст, фактура дерева, відтінки тканини — усе це, побачене зірким оком живописця, набуває в картині особливого значення, пробуджуючи в нас почуття подиву, радості, захоплення розмаїттям світу, відкриває красу в повсякденному житті.
Живопис допомагає у всьому нашому житті. Навіть в опануванні професії. Не можна стати умільцем і майстром своєї справи без розвинутого зору, гострого й точного ока, обійтись без зорово-образного бачення, просторового мислення, колористичної грамоти. Ткачі не зможуть створювати тканини, не розвинувши уміння розрізняти тонкі кольорові відтінки, поєднання кольорів. Майбутнім поліграфістам важливо опанувати колористичну грамоту, щоб виготовляти добрі книжки. Чуття кольору необхідне будівельникам, особливо малярам: адже від них багато в чому залежить кольоровий клімат будованого чи ремонтованого приміщення. Лекальникам і гравірувальникам необхідне розвинуте просторове мислення.
Більшість з нас уміє бачити й розрізняти тільки найзагальніші кольори та лише деякі відтінки їх. Мистецтво живопису здатне відкрити людині те, чого вона раніше не помічала, не розрізняла. Проте живопис — це не тільки свято для ока, а й робота для розуму та для душі.