3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення – у (-ю). Іменникам із суфіксом – к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення – ові і – у: ягнятк-ові (-у), пташенятк-ові (-у), хлоп 'ятк-ові (-у), немовлятк-ові (-у); Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: сонц-ю (-еві), серц-ю (-еві), лих-у (-ові), міст-у (-ові). У формах із закінченнями – еві, – ові ці іменники вживаються переважно у фольклорі (особливо при персоніфікації, коли можливе вживання форм кличного відмінка).
II. Знахідний відмінок однини іменників II відміни.
1. У іменників чоловічого роду II відміни, що означають істот, форма знахідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка: розпитати секретаря, поважати друга, викликати слюсаря. Іменники чоловічого роду – назви неістот мають у знахідному відмінку однини форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися телевізор, читати журнал.
2. Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах – спільних із формами називного і родового відмінків: заточив олівець/олівця, написати лист / листа, перев'язати палець / пальця, купити ніж/ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера використання форм із закінченням – а (-я) – розмовна мова і мова художньої літератури.
Таке ж стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим найменуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять від назв істот. Літературними є форми, спільні із називним відмінком: купити «Запорожець», з'їсти наполеон, передплатити «Юний технік». Конструкції купити «Москвича», читати «Юного натураліста» належать до стилістично знижених.
III. Місцевий відмінок однини іменників II відміни.
1. Іменникам середнього роду із суфіксами – к-, – ечк-, – ячк-, – еньк; – иськ-, що називають неістот, у місцевому відмінку властиве закінчення – у: на ліжк-у, у військ-у, на віконечк-у, на подвір'ячк-у, у серденьк-у, на пасовиськ-у.
Іменники середнього роду з суфіксом – к-, що називають істот, мають варіантні закінчення – ові і – у: на малятк-ові (-у), на немовлят-к-ові (-у), на козенятк-ові (-у), на телятк-ові (-у). У всіх інших іменників середнього роду в місцевому відмінку виступає закінчення -і (-і), однак з приймен-ником по вони мають закінчення – у (-ю): на вікні – по вікну, на морі – по морю, у селищі – по селищу, на подвір’ї – по подвір'ю. Деякі іменники вживаються з прийменником по у двох варіантах: по селу – по селі, по місту – по місті, по тілу – по тілі.
2. Для іменників чоловічого роду – назв істот у місцевому відмінку характерні закінчення – ові, – еві (-єві) як варіанти виступають закінчення – у (-ю), -і (-і), на тесляр-еві (-і), на учител-еві (-і, – ю), при товариш-еві (-у, -і).
Іменники чоловічого роду із суфіксами – ак-, – як-, – ик-, – ок-, що означають неістот, мають закінчення – у (-ю): на держаку, на вітряку, у вулику, у ставку. Деякі іменники цього типу утворюють паралельні форми: на літак-у (-ові), у вогник-у (-ові), на будинк-у (-ові).
Односкладові іменники чоловічого роду мають закінчення – у, якщо на нього падає наголос: в степу, у соку, у диму, на шляху. Для частини односкладових іменників характерні варіантні закінчення – залежно від наголосу: на боку – на боці, у глеку – у глеці, у клею – у клеї, у краю – у краї, на мосту – на мості, на лугу – на лузі, у раю – у раї, на стогу – на стозі. Більшість безсуфіксних іменників, що означають неістот, набувають у місцевому відмінку закінчення -і, але з прийменником по набирають форми на – у: на конвеєрі – по конвеєру, у каналі – по каналу, на кордоні – по кордону. Іноді з прийменником по вживаються дві варіантні форми: по лісу – по лісі, по столу – по столі.
IV. Відмінювання іменника III відміни мати.
У непрямих відмінках однини і в усіх формах множини цей іменник має суфікс – ер– Потрібно запам'ятати форму знахідного відмінка однини, а також родового і знахідного відмінків множини, при утворенні яких іноді трапляються помилки: побачити матір, тривоги матерів, привітати матерів.
V. Родовий і орудний відмінки однини іменників IV відміни.
Іменники IV відміни із суфіксом -єн – виступають у двох формах в родовому і в орудному відмінках однини: імені й ім'я, іменем і ім'ям, тімені і тім'я, тіменем і тім'ям, племені і плем'я, племенем і плем'ям. Усі паралельні форми належать до стилістично нейтральних.
VI. Називний відмінок множини іменників II відміни.
1. Іменники чоловічого роду твердої групи мають у називному відмінку множини закінчення – и, в іменниках м'якої та змішаної групи виступає закінчення -і: професори, директори, вечори, ордени, цехи, паспорти, вчителі, слюсарі, лікарі, товариші, м'ячі. Окремим іменникам властиві варіанти: вуси – вуса, рукави – рукава, хліби – хліба (збірне), ґрунти – ґрунта (збірне), очерети – очерета.
2. Іменники чоловічого роду – назви осіб із суфіксами – анин – (-янин-), – ин – при творенні називного відмінка множини втрачають – ин: киянин – кияни, львів'янин – львів'яни, волинянин – волиняни, селянин – селяни, болгарин – болгари, вінничанин – вінничани, але грузини, лезгини, осетини, русини.
VII. Родовий відмінок множини.
1. У родовому відмінку відзначаються варіанти:
а) у іменників І відміни: бритв і бритов, воєн і війн, баб і бабів, губ і губів, легень і легенів, лук і луків, сосон і сосен, крихт, крихот і крихіт. Розрізняються значеннями форми старост і старостів: перша належить до іменника старости (керівна особа в окрузі, громаді, колективі), друга – до іменника старости (обрядове);
б) у іменників II відміни: пара валянок і валянків, десять раз і разів, вісім днів і (рідше) день, татів і тат, ватів і ват, кіловатів і кіловат, партизанів і партизан. Розрізняються значеннями форми чоловік, тобто «осіб», і чоловіків – «осіб чоловічої статі»;
в) у іменників III відміни: серць і сердець, плечей і пліч, вух і (зрідка) ушей, весіль і весіллів, відкрить і відкриттів;
г) у іменників, що мають тільки форму множини: граблів і грабель, ночов і (рідше) ноче, рейтузів і рейтуз, шароварів і шаровар.
2. Різні форми родового відмінка множини деяких іменників пов'язані з наявністю родових варіантів: бакенбардів (від бакенбард) і бакенбард (від бакенбарда), вольєрів (від вольєр) і вольєр (від вольєра),
кужелів (від кужіль – ч. р.) і кужелей (від кужіль – ж. p.), мозолів (від мозоль – ч. р.) і мозоль (від мозоля) і т. ін.
3. Потрібно запам'ятати іменникові форми родового відмінка множини, при утворенні яких трапляються помилки: ампери, -ів; апель-сини, -ів; баклажани, -ів; болгари, – ар; брелоки, -ів; бутси, -ів; валянки, -ів; вільхи, вільх; вірмени, – ен; вольти, -ів; галичани, – ан; гальма, гальм; гастролі, – лей; гланди, гланд; городяни, – ян; грами, -ів; гривні, – ень; джинси, -ів; жита, -ів; житла, – тел; калоші, калош; канікули, – кул; кеди, кед; кілограми, -ів; консерви, -ів; корективи, -ів; кримчани, – ан; лазні, – зень; ласти, -ів; мандарини, -ів; мокасини, -ів; молдавани, – ан; пантофлі, -ів; панчохи, – чіх; підошва, – шов; плаття, -ів; помідори, -ів; сандалі, – аль; солдати, -ів; томати, -ів; туфлі, – фель; центнери, -ів; шати, шат; шорти, -ів; шпроти, -ів.
Варіанти наведених форм іменників з іншими закінченнями є позанормативними.
VIII. Знахідний відмінок множини.
У знахідному відмінку множини вживаються паралельні форми іменників – назв тварин (переважно свійських), як-от: пасти овець і вівці, корів і корови, коней і коні; доглядати свиней і свині, волів і воли, каченят і каченята, ягнят і ягнята; годувати зайченят і зайченята.
IX. Орудний відмінок множини.
Паралельні форми орудного відмінка утворюють:
а) іменники І відміни: сльозами і слізьми, свинями і свиньми;
б) іменники II відміни: гостями і (рідше) гістьми, конями і кіньми, колінами і коліньми, колесами і (рідше) колісьми, крилами і крильми;
в) іменник III відміни: костями і кістьми;
г) іменники, що мають тільки форму множини: воротами і ворітьми, грошима і грішми, дверима і дверми, санями і саньми, штанами, штаньми і (рідше) штанями.
X. Місцевий відмінок множини.
У цьому відмінку іменники всіх відмін мають закінчення – ах (-ях) незалежно від прийменника, з яким вони вживаються: у мріях, на машинах, при сусідах, у доповідях, на вікнах, по вікнах, на полях, по полях, в областях, по областях.
Окремі іменники, що мають тільки форму множини, виступають у місцевому відмінку в двох варіантах: на воротах і на воротях, на штанах і на штанях. Більш уживаними є перші з наведених форм.
XI. Порушення норм відмінювання іменників у художній мові.
У художній літературі можна зустріти відмінкові форми іменників, які не відповідають сучасним нормам української мови, наприклад: Цього питання вона остаточно розв'язати не змогла, та й рядки одноманітних цифер, які вона звіряла, чимало заважали їй (В. Підмогильний); Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків (М. Коцюбинський); Не чути було ні грохоту підвід колгоспівських биндюжників, ні гулу вантаж-них авт (М. Хвильовий); А запоріжбудівці якраз і люблять, щоб їм сопра-ном заспівали (О. Вишня).
Стилістичне призначення неправильних форм – відтворення просторічних або діалектних особливостей мови героїв. У письменників-класиків такі форми не виконують стилістичної функції, якщо відповідають мовним нормам періоду написання твору.
2. Методика вивчення граматичних понять іменника у початкових класах
2.1 Зміст та етапи формування граматичних понять іменника у 1–4 класах
У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основними частинами мови.
Вивчення частин мови в початкових класах має на меті: ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і прийменник (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови); усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? і под.; засвоєння форм словозміни тих частин мови, які передбачені програмою; засвоєння орфографічних правил, зокрема таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо; розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок; з'ясування синтаксичної функції певного слова (частини мови) [27, 113].