Граматично відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр. вікно – вікна, англ. Mary «Марія» – Mary's «Марійчин, Марі (чий?)», лат. Schola «школа» – scholam «школу») або спеціального афікса (в аглютинативних мовах) (напр. фін. Soumi «Фінляндія», Suomelle «до Фін-ляндії», Suometta «без Фінляндії», тат. Татарстан «Татарстан», Татарстанга «до Татарстану», Татарстанда «у Татарстані») [28, 6].
Кількість відмінків у різних мовах неоднакова – від 2 (мова маратхі в Індії») до 48 (в табасаранській мові Дагестану). Українська мова має сім відмінків, інші слов'янські мови мають або сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська, словацька), або ж не мають їх зовсім (болгарська). Відмінки відсутні у більшості європейських мов (окрім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та родовий відмінки. У німців і французів таку роль виконують артиклі. Отже, кожна мова використовує ті засоби, які наявні в її розпорядженні, але всі ці засоби придатні для висловлення думки [39].
У вживанні з прийменниками відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінка: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав гроші у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».
В українській мові відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджується з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зі своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).
Категорія відмінка іменника служить для вираження відношень іменника до інших слів у реченні. Ця категорія є суто граматичною (відмінкові форми виступають засобами зв'язку іменників з іншими словами) [60, 143].
У сучасній українській мові категорію відмінка іменника складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Відмінок – граматична форма іменника, якою виражається те чи інше відношення (суб'єктне, об'єктне, означальне, обставинне) іменника до інших слів у словосполученні і реченні. Кожне з цих відношень і становить граматичне значення відмінкової форми.
Називний відмінок називається прямим, усі інші – непрямими. Усі відмінки, окрім називного та кличного, можуть вживатися з прийменником. Місцевий відмінок вживається тільки з прийменником.
№ п/п | Назва | Питання | Приклад |
1 | Називний | Хто? Що? | ластівк-а |
2 | Родовий | Кого? Чого? | ластівк-и |
3 | Давальний | Кому? Чому? | ластівц-і |
4 | Знахідний | Кого? Що? | ластівк-у |
5 | Орудний | Ким? Чим? | ластівк-ою |
6 | Місцевий | На кому? На чому? | на ластівц-і |
7 | Кличний | Хто? Що? | ластівк-о |
Не змінюються за відмінками:
- іншомовні слова з кінцевим голосним: Декларуа, меню, кіно, але пальто, пальта;
- жіночі прізвища на приголосний та – о: Ковальчук, Шевченко;
- російські прізвища на – ово, – аго, – их: Дурново, Живаго, Черних;
- абревіатури: НТР, але ЛАЗом;
- складноскорочені слова типу завскладу, замдекана [64, 76].
Відмінкові форми виражаються за допомогою:
· закінчень (ластівк-а, ластівк-у);
· закінчень і прийменників (до ластівк-и, на ластівц-і);
· синтаксичних зв'язків з іншими словами (чисте купе – бачу купе – милуюся купе) [68, 247].
Основні значення відмінків
Назва відмінка | Значення | Приклади |
Називний | 1) суб'єкта, виконавця дії | 1) Віє вітер з-під воріт. |
2) об'єкта (у пасивних конструкціях) | 2) Туман розгонився вітрами по долині. | |
Родовий | 1) суб'єкта | 1) виступ академіка |
2) об'єкта | 2) не боятися дощу | |
3) ознаки | 3) хатина зайчика | |
4) обставини (час, місце, причина, спосіб дії) | 4) кататися протягом дня, стати біля столу, замовкнути від несподіванки, сміятися до сліз | |
Давальний | 1) суб'єкта (у безособових реченнях) | 1) наснилося матері |
2) об'єкта | 2) подарувати сестричці | |
3) обставини (якщо вживається з похідними прийменниками) | 3) змінився всупереч прогнозам | |
Знахідний | 1) об'єкта | 1) передплатити газету |
2) обставини | 2) прийти на заняття | |
3) ознаки | 3) зошит у клітинку | |
Орудний | 1) суб'єкта | 1) мати з дочкою, затверджений радою план |
2) об'єкта | 2) копати лопатою | |
3) ознаки | 3) ніс картоплею | |
4) обставини (час, місце, спосіб дії) | 4) працює ночами, лежить під столом, дивиться вовком | |
Місцевий | 1) обставини (час, місце дії) | 1) стоїть при дорозі, прийти о восьмій годині |
2) об'єкта | 2) грати на скрипці | |
3) ознаки | 3) баба по матері | |
Кличний | 1) суб'єкта | 1) Маріє, іди сюди. |
2) об'єкта | 2) Я піймаю тебе, лисичко! |
У сучасній українській мові категорія відмінка об'єднує сім повноправних відмінків, у тому числі й кличний, який чи не найбільше передає специфіку української мови, але довгий час вважався лише кличною формою [59, 369–372].
Називний – називає предмети. Він є початковою формою кожного іменника, його «прямою формою» (тому його ще називають «прямим» відмінком, а всі інші відмінки – «непрямі»). Це «гордий» відмінок, який зі словом справляється сам і не потребує допомоги прийменників.
Родовий – означає «одержаний з народження». Таку назву цей відмінок одержав тому, що вжитий з іменником без прийменника він означає особу, яка є творцем, господарем, власником (син Івана, плаття сестри, дім батька). Родовий відмінок є чемпіоном за кількістю вживаних з ним прийменників. Він може поєднуватись аж із 150 прийменниками (а в мові всього прийменників близько двохсот).
Давальний – назва походить від слова «давати». Найтиповіше його значення – назва адресата, тобто особи, якій щось дають. Давальний відмінок довго утримувався без прийменників, а сьогодні вживається в поєднанні з 7 прийменниками.
Знахідний – від слова «знаходити» когось або щось. Із знахідним відмінком вживається 28 прийменників.
Орудний – споріднений зі словом «орудувати», найчастіше називає знаряддя дії (малювати олівцем, різати ножем). Орудний відмінок поєднується з 23 прийменниками.
Місцевий – вказує на місце і вживається усього з п'ятьма прийменниками: в, на, о, по, при (колись місцевий відмінок вживався без прийменників).
Кличний – від слова «кликати», виражає звертання до когось і, як і називний, вживається без прийменників.
Лише місцевий відмінок у сучасній українській мові не може вживатися без прийменників. Інші відмінки, крім називного і кличного, можуть поєднуватися з прийменниками, а можуть вживатися і самостійно.
За частотою вживання перше місце належить називному відмінкові, після нього йде родовий, а на третьому місці – знахідний.
Серед відмінків визначається центр, або ядро (називний і знахідний відмінки), напівпериферія (давальний відмінок) і периферія (родовий, орудний, місцевий і кличний відмінки). Кваліфікація відмінка як центрального, напівпериферійного та периферійного відбувається за його первинними семантико- і формально-граматичними функціями [46].
Відмінювання іменників, звичайно, не становить проблеми для мовців. Для переважної більшості слів будь-яка відмінкова форма відшукується автоматично. Ми розглянемо ті форми, при творенні і вживанні яких все ж таки трапляються помилки, а також варіантні форми, які потребують свідомого відбору у певних ситуаціях спілкування [42].
І. Давальний відмінок однини іменників II відміни.
1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення – ові, – еві (-єві) і – у, – ю: писати дядькові (дядьку), рекомендувати видавцеві (видавцю), порадити водієві (водію), надіслати комітетові (комітету), допомагати талантові (таланту). Для назв істот закінчення – ові, – еві (-єві) є найуживанішими.
В окремих випадках єдино можливими є форми на – ові, – еві. Це стосується використання іменників, які в родовому або кличному відмінку мають закінчення – у, – ю. Омонімія форм родового або кличного і давального відмінків спричиняє змістову неясність. Наприклад, словосполучення подяка майстру сприймається однозначно, тому що у родовому відмінку іменника майстер виступає закінчення – а. У словосполученні побажання (чиє? кому?) відділу другий іменник може означати і адресата, і суб'єкта дії (форми родового і давального відмінків цього слова збігаються), отже тут потрібно використати форму із закінченням – ові (-еві). Так само форми батьку, Шевченку можуть означати і адресата (давальний відмінок) і звертання (кличний відмінок), отже в таких випадках у давальному відмінку слід вживати виключно форму із закінченням – ові (-еві).
2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: За таку помірковану ставку Марта мусила б подякувати сусідові своєму кооператору Іванчукові, що виговорив для неї цю ціну в орендаря… (В.Підмогильний); Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п'ятдесят (О.Мірошниченко).