– зміна іменників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;
– крім відмінкових закінчень, для зв'язку слів використовуються прийменники;
– називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий – без прийменників;
– решта відмінків можуть уживатися з прийменниками і без них [28, 7–8].
Вивчення відмінків іменників за навчальною програмою передбачається в 4 класі. Однак ґрунт для формування цього поняття готується поступово ще з 1 класу. Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями.
Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться вичленовувати з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто словосполучення. Вже на початковому етапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах залежно від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні [48, 214].
Починати вивчення відмінювання іменників доцільно з аналізу записаного на дошці чи кодокарті тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.
Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, наприклад, бесіди:
Хліб – усьому голова, – так віддавна в народі казали,
Тож і не дивно, що люди без хліба вмирали.
Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали,
Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали,
З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали,
В хлібові силу й могутність народу вбачали.
– Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні. (Слово хліб.)
– На яке питання це слово відповідає? (Що?)
– Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)
– На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)
– Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення – а.)
– Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)
Аналогічно проводиться робота з наступними реченнями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)
Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і форми слова-відповіді [27].
На наступному етапі вивчення відмінювання іменників (4 клас), актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків.
Вивчення відмінювання іменника слід пов'язати з виробленням уміння розрізняти відмінки. При визначенні відмінків треба привчити учнів дотримуватися потрібної послідовності дій:
1) знайти слово, з яким пов'язаний іменник;
2) від цього слова поставити питання до іменника, відмінок якого визначається;
3) за питанням визначити відмінок [63, 135].
Так учні свідомо оволодівають умінням визначати відмінки. Однак навіть дотримання такої послідовності не застраховує школярів від помилок у визначенні окремих відмінкових форм.
Значні труднощі викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків іменників II відміни (назв істот). З метою попередження помилок у визначенні цих відмінків слід скористатися прийомом підстановки іменника жіночого роду з флексією – а(-я). Наприклад, для визначення відмінків іменників у словосполученнях зустрів учня (учнів), не бачив учня (учнів) слід підставити іменник учениця. Якщо підставлений іменник-жіночого роду матиме закінчення – у(-ю), то й аналізований іменник стоїть у знахідному відмінку, якщо закінчення – й, -і, то й аналізований іменник стоїть у родовому відмінку.
Давальний і місцевий відмінки діти не будуть плутати, якщо вчитель навчить їх, що у давальному відмінку іменники вживаються без прийменників, а в місцевому відмінку – з прийменниками. Домогтися цього вчитель може, організувавши спостереження за формами іменників у таких, наприклад, реченнях, як
Не радій чужій біді
Не кидай друга у біді та ін.
Подальше вивчення системи відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, які передбачають визначення відмінків іменників у поданому тексті, постановку іменників у відповідній відмінковій формі, змінювання іменників за відмінками.
У формуванні уявлень про відмінювання іменників діти можуть скористатися алгоритмами. Алгоритм міркувань молодші школярі можуть записати собі в зошити чи на окремі картки і користуватися ними стільки, скільки потрібно. Додатково пропонується учням виготовити сигнальні картки з умовними позначеннями:
а) д. о. – діюча особа,
б) д. п. – діючий предмет,
в) Н. в. – називний відмінок,
г) ______ – підмет,
д) ==== – присудок.
Кожна картка виготовляється на певному кольоровому тлі, яке і служить сигналом правильності чи неправильності виконання завдання.
Так створюється початкова, матеріалізована основа самостійних дій учнів. Молодші школярі навчаються міркувати за смисловими орієнтирами алгоритму [66]. Наведемо зразки міркувань учнів:
1. У реченні У небі вітер гонить хмару діючий предмет позначається іменником вітер. Цей іменник стоїть у формі називного відмінка, відповідає на питання що? Іменник вітер у реченні виконує роль головного члена – підмета. Підмет вітер у реченні пов'язаний з присудком гонить (складає з ним граматичну основу): вітер (що робить?) гонить.
2. У реченні На уроці учні слухали цікаву розповідь учителя діюча особа позначається іменником учні. Цей іменник стоїть у формі називного відмінка, відповідає на питання хто? Іменник учні в реченні виконує роль головного члена – підмета. Підмет учні пов'язаний у реченні з присудком (складає з ним граматичну основу): учні (що робили?) слухали.
Доцільно також показати і зворотний зв'язок між головними членами речення – між присудком і підметом: гонить (що?) вітер, слухали (хто?) учні.
Мовленнєва діяльність учнів уголос має підкріплюватися роботою з сигнальними картками, за допомогою яких забезпечується зворотний зв'язок між класом і вчителем. Такий вид роботи допоможе вчителеві оперативно контролювати процес розвитку в учнів умінь орієнтуватися в ході пояснення.
Доцільно виконувати з учнями й таке завдання: дібрати до поданих дієслів-присудків іменники, що позначають діючі особи чи діючі предмети. Наприклад: читає (хто?) – брат, товариш, учитель, учениця, учень; читає (що?) – журнал, газету, книгу, статтю. Такі завдання допоможуть учням глибше усвідомити зв'язки між підметом і присудком, між присудком і підметом, а поняття про діючу особу чи діючий предмет стануть конкретнішими.
Можна використовувати також, як вважають науковці, прийом пояснення помилок у визначенні підмета. З цією метою для розбору даються, наприклад, такі речення: Вчительці квіти подарували учні. Учням пояснили завдання вчителі. Повідомляється про помилку, що могли допустити учні під час визначення підмета або виконання попередніх завдань. Можлива помилка: роль підметів у реченнях виконують перші іменники на тій підставі, що вони позначають, про кого розповідається в реченні. Дітям легко виправити помилки, якщо вони засвоїли суб'єктне значення називного відмінка іменників [27, 160].
Наведемо приклади пояснень учнів під час виправлення можливих помилок у граматичному розборі речень. У першому роль підмета виконує іменник учні, а не іменник вчителька, тому що іменник учні позначає діючу особу, відповідає на питання хто?, стоїть у називному відмінку. Цей іменник є головним членом речення – підметом. Підмет учні у реченні пов'язаний з присудком подарували: учні (що зробили?) подарували. Іменник вчительці стоїть у давальному відмінку, відповідає на питання кому?, виконує роль другорядного члена речення. Важливо звернути увагу школярів на те, що другорядний член речення також поєднується з присудком, але вже у складі словосполучення (як залежний член словосполучення), наприклад: подарували (кому?) вчительці.
Таким чином, перед учнями розкривається різниця у функціонуванні в реченні іменників у називному відмінку, з одного боку, та у непрямих відмінках – з другого [27].
Отже, вивчення граматичних категорій іменника в початкових класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, забезпечує розуміння функції цієї частини мови, усвідомлення ряду граматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різних граматичних форм в усному й писемному мовленні школярів. А комплексний підхід до формування граматичного поняття «іменник» сприяє успішному виробленню свідомих граматичних умінь та навичок, поповненню словникового запасу учнів, умінню правильно писати й використовувати іменники у зв'язному мовленні. Завдяки такій роботі діти вчаться чітко мислити, оволодівати логічними відношеннями, сприймати знання у певній системі.
Висновки
Іменник є найбільш дослідженою частиною мови. Проте й досі на деякі питання мовознавча наука не дала остаточної відповіді. До них належить природа лінгвістичної категорії роду, числа і відмінка іменників.