Практична значимість зв'язана з можливістю використання результатів дослідження в розробці програми, спрямованої на оптимізацію процесу навчання в структурі дошкільної установи. Можливе застосування системи ігор і вправ при складанні психологічно обґрунтованої програми по розвитку і корекції регуляторної діяльності старших дошкільників. Результати дослідження можуть виявитися корисними при проведенні курсів підвищення кваліфікації педагогів дошкільних освітніх установ.
Курсова робота складається зі вступу, теоретичної частини, яка включає два розділи, практичної частини, висновків, списку використаної літератури.
1. Психологічні основи формування самомоніторингових процесів дошкільнят
Однією з найважливіших фундаментальних задач психології є вивчення закономірностей формування саморегуляції в довільній діяльності людини. Психологічна наука в даний час має значні відомості про сутність, природу і роль свідомої активності суб'єкта в інтелектуальній діяльності (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв і ін.), про складність структури саморегуляції, і ітеративності її механізмів (О.А. Конопкін, Б.Ф. Ломов і ін.), про специфіку формування її окремих компонентів у дітей дошкільного віку (Л. І. Божович, Л.А. Венгер, Д.Б. Ельконин і ін.). Ідея про самомоніторинг як основу діяльності затверджувалася давно і найбільш важливі риси самомоніторингу та саморегуляції, їх інтегративна сутність і універсальність структури у всіляких типах активності людини описані в дослідженнях різних авторів. Так, саморегуляція розумової діяльності вивчається в роботах Я.А. Пономарьова, механізми саморегуляції, її структура розкриваються в роботах О.А. Конопкіна, К.А. Абульханової – Славскої, вивченням стилів самомоніторингу та саморегуляції займається В.И. Моросанова. Для розуміння сутності самомоніторингових процесів та саморегуляції необхідно відповісти на наступні питання: які компоненти входять у структуру саморегуляції, які рівні саморегуляції, а також у чому складаються її психологічні механізми. Огляд літератури по досліджуваній проблемі ведеться з метою вивчення поняття, сутності і психологічних механізмів самомоніторингу та саморегуляції діяльності. Звернемося до аналізу концепцій, що розробляють проблему самомоніторингу та саморегуляції. Аналіз самомоніторингу та регуляції діяльності найбільше докладно представлений у дослідженнях О.А. Конопкіна [15, 23–25]. Автором виділені наступні структурні компоненти процесу саморегуляції та самомоніторингу:
1) як центральна ланка саморегуляції виділяється прийнята суб'єктом мета діяльності, що виконує системооутворюючу функцію, додаючи визначену спрямованість усьому процесу саморегуляції діяльності. Ціль завжди є постійно усвідомлюваною ланкою самомоніторингу та саморугляції;
2) суб'єктивна модель значимих умов діяльності, облік яких необхідний для успішного здійснення діяльності;
3) програма власне виконавських дій, функція яких складається у фіксації визначеної програми дій, спрямованих на досягнення прийнятої мети в даних умовах;
4) система критеріїв успішності діяльності. Критерії є еталоном успішного результату, вони тісно зв'язані з метою діяльності;
5) інформація про реально досягнуті результати, що необхідна для оцінки відповідності результатів поставленої мети;
6) рішення про корекції системи. Корекція може вироблятися в ході безупинної дії і після її здійснення. У будь-якому випадку корекція обраної програми є необхідною передумовою для ефективного регулювання своєї діяльності.
Ведучим механізмом самомоніторингу та саморегуляції вважається механізм контролю й оцінки дій по ходу їхнього здійснення. Інший механізм самомоніторингу та регуляції в даній концепції зв'язаний з доданням особистісного змісту цілям і умовам діяльності. Наявність мети припускає вибір засобів її здійснення. Добір інформації відбувається за критерієм її суб'єктивної значимості: із усієї доступної інформації виділяється та, котра має особистісний сенс, відповідає інтересам, потребам особистості. [15, 28] Концепція О.А. Конопкіна, на нашу думку, є глибоко розробленою в плані функціональної структури компонентів самомоніторингу та саморегуляції і їхнього взаємозв'язку. Виділені психологічні механізми забезпечують цілісність розробленої автором схеми процесу самомоніторингу та саморегуляції.
У роботах К.А. Абульханової-Славської розглядається рівень особистісної саморегуляції та самомоніторингу діяльності і рівень психічної саморегуляції (психічних процесів, властивостей), що тісно взаємозалежні. Ці рівні є компонентами процесу самомоніторингу та саморегуляції. Автором виділяється принцип значимості, що є сутністю процесу особистісної саморегуляції. На особистісному рівні відбувається постановка мети, а також збереження і підтримка відповідного рівня активності. [1, 58–60]
На думку М.К. Акимової основою інтелекту є саме активність, тим часом як самомоніторингу та саморегуляція відіграє допоміжну роль забезпечення необхідного для рішення задачі рівня активності. [2, 9–10] Цієї точки зору дотримується Е.А. Голубєва (1987), яка вважає, що активність і саморегуляція є базовими факторами, що забезпечують інтелектуальну продуктивність. [8, 32–35]
І.І. Чеснокова розглядає проблему самомоніторингу та саморегуляції в контексті самосвідомості людини. Вона вважає, що через процес самомоніторингу та саморегуляції виявляється емоційно – ціннісне відношення до себе, об¢єктивізуються знання людини про себе. Автор визначає саморегуляцію як процес організації свого поводження, що характеризується специфічною активністю, спрямованою на співвіднесення поводження з вимогами ситуації, очікуванням інших людей, на актуалізацію психологічних резервів відповідно ситуації. [33, 210–12]
Самомоніторинг та саморегуляція, на її думку, виявляється в безпосереднім здійсненні корекції дій і готовності змінювати власне поводження. Внутрішнім механізмом саморегуляції І. І. Чеснокова вважає механізм самоконтролю, який складається з оцінювання поводження, що співвідноситься з передбачуваним чи безпосереднім оцінюванням його оточуючими людьми. В будь-якому виді діяльності, у тому числі й інтелектуальній присутні функціональні частини, найбільш важливі з яких – це орієнтована, що дозволяє оцінити проблемну ситуацію, намітити план рішення проблеми, виробити стратегію рішення і т.д., а також регуляційна, що здійснює безупинний контроль за успішністю діяльності в ході її протікання і перевірку результатів. Діяльність і процеси результатів тісно взаємозалежні один з одним. Так, якщо довільна активність (діяльність) спрямована на досягнення результату, то процеси самомоніторингу та саморегуляції покликані забезпечити контроль самого процесу його отримання.
Розуміння діяльності як процесу регуляції, що відбувається на основі мети діяльності і передбачення майбутніх результатів діяльності дозволяє говорити про те, що в результаті програмування людина забезпечує собі можливість активного пристосування до середовища, створює умови для досягнення різноманітних цілей діяльності [38, 24–26]. Регуляторика являє собою внутрішню психічну активність, що здійснює процеси планування, моделювання, програмування, оцінки, корекції результатів. Функціональна структура регуляції універсальна для різних видів психічної активності і діяльності. Структурні компоненти регуляції – це процеси переробки інформації, що відповідають регуляторним функціям планування, програмування, оцінки і корекції різних форм психічної активності. Регулюючі процеси в кожної конкретної людини мають свою специфіку, свої регуляторні особливості, що у свою чергу залежать від психічних особливостей людини.
Сама діяльність розглядається як комплекс регуляторних актів, спрямованих на досягнення визначеної мети, вона містить у собі два етапи: етап створення направляючої моделі діяльності (образу), що передбачає і програмує майбутні результати й етап реалізації: здійснення цієї моделі за допомогою складного апарата коригування (на основі зворотного зв'язку). Будь-яка діяльність виявляється можливою завдяки безупинного саморегулювання.
Самомоніторинг та саморегуляція довільної активності людини – це системно організований психічний процес по ініціації, підтримці і керуванню усіма видами і формами зовнішньої і внутрішньої активності, що спрямовані на досягнення поставлених цілей.
Самомоніторинг та саморегуляція зв'язана з реалізацією різних видів зовнішньої діяльності, внутрішньої психічної активності, як би «супроводжуючи» процес її здійснення, а також починаючись в часі раніше, ніж сама діяльність (активність), наприклад, процеси моделювання і планування передбачають діяльність. Саморегуляція й активність є універсальними внутрішніми умовами здійснення діяльності. Саморегуляція впливає на розумову витривалість, швидкість і стійкість розумової роботи, на «стиль» діяльності. Причому успішність діяльності залежить від особливостей самомоніторингу та саморегуляції [19, 48]. Будь-який вид діяльності – це різноманітний набір ситуацій.
У процесі діяльності самомоніторинг та саморегуляція здійснюється різними формами активності. Тому можна говорити про те, що як і єдиного стилю діяльності, єдиного стилю самомоніторингу та саморегуляції в людини не існує. Особливості саморегуляції можуть бути віднесені до загальних передумов здібностей, а самомоніторинг та саморегуляція виступають як загальна здатність.