Вступ
Розділ 1. Правове виховання як соціально-педагогічна проблема
1.1 Аналіз педагогічних праць з правового виховання
1.2 Форми правової свідомості
Розділ 2. Мета, необхідність та ефективність правового виховання
2.1 Головні цілі правового виховання школярів
2.2 Необхідність та ефективність правового виховання в сучасній загальноосвітній школі
Розділ 3. Шляхи формування правової свідомості учнів
3.1 Формування правосвідомості та культури особистості
3.2 Виховний захід "Закон і ми"
Висновки
Список використаних джерел
Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомості та правової культури населення. Великого значення у світлі цього набувають правове виховання і правова освіта. Без глибоких знань прав, свобод, чинного законодавства еволюційний розвиток жодного суспільства не відбувається.
Підвищення рівня правових знань у населення України, його правосвідомості та правової культури можливі лише за умови повсякденного, професійно організованого правового виховання, здійснюваного з використанням усіх його форм, у тому числі й за допомогою найновішої науково обґрунтованої юридичної літератури та нових технологій організації діяльності.
Особливої актуальності юридична освіта набуває з огляду на прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. нової Конституції та відповідно до неї багатьох законів України. Адже цим завершився багаторічний складний напружений конституційний процес у державі. Тепер головне вбачається в тому, щоб нова Конституція увійшла в наше життя як справжній і дійовий Основний Закон держави, що послугує правовим фундаментом для подальшого розвитку нашого суспільства.
Розуміння основ різних галузей права – необхідна умова життєдіяльності кожного громадянина України. Актуальність даного дослідження полягає у необхідності появи нових сучасних методик роботи з учнями в загальноосвітніх школах для вдосконалення їх знань та умінь щодо правознавчих дисциплін.
Об’єктом дослідження є правова свідомість учнів, що потребує постійного вдосконалення.
Предметом – навчально-пізнавальний процес формування правової свідомості.
Мета дослідження полягає у якомога ширшому розкритті проблем пов’язаних з удосконаленням правового виховання школярів та методик для їх вирішення.
Серед головних завдань даного дослідження виділяються такі:
- розкриття необхідності та ефективності правового виховання в сучасній загальноосвітній школі;
- охарактеризувати форми правової свідомості;
- проаналізувати необхідність та шляхи правового виховання.
Опрацювання літературних джерел дає змогу ознайомитися з матеріалами за темою дослідження; класифікувати їх і створити список використаних джерел; відібрати найцінніші дослідження, основні, фундаментальні роботи; скласти загальну характеристику галузі дослідження, його значення для розвитку науки і практики та актуальність теми; виявити основне коло науковців, які досліджували тему, вивчити їх внесок в розробку проблеми; виявити найцікавіші, але недостатньо висвітлені напрями досліджень, які могли б стати метою подальших досліджень.
Розвідки Євтушенко Р. [1], Зорніка Т. [3], Короткової Л. [7], Ляшенка І. [9], Марченка М. [10], Михальчука Т. [15], Савки М. [18] та інших дозволяють досконаліше вивчити поставлену проблему та правильно організувати процес навчання спираючись на новітні технології.
Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в Україні, несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунті внутрішньо-сімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і закриття позашкільних закладів — усе це призводить до збільшення кількості дітей і підлітків, поведінка яких не відповідає моральним і правовим нормам. Як свідчать дослідження, швидко збільшується кількість учнів, які не вчаться і не працюють [5]. Це призводить до поширення злочинності серед неповнолітніх, випереджає п загальне зростання.
Педагоги не приділяли належної уваги правовому вихованню, показником цього є те, що лише на початку 90-х років XXст. у шкільну програму почали вводити правознавство [12]. Однак воно не давало глибоких знань про право та закон, а іноді, зважаючи на некомпетентність вчителя, підмінювалися правові поняття.
На думку М. М. Фіцули, здатність людини розуміти норми моралі та законів й відповідним чином поводитися не є вродженою [11]. Ці властивості виникають під дією особливих (спеціальних) виховних заходів, у комунікації людини з іншими людьми, у процесі їх участі в різних видах діяльності.
У Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності написано, що "визначальною характеристикою громадянської зрілості та громадянського виховання є розвинена правосвідомість - усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків, ставлення до закону та державної влади" [4]. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості.
Аналіз педагогічних праць з правового виховання засвідчує, що дослідники, визначаючи його сутність, звертаються до таких категорій, як "правова свідомість" та "правова культура" (С. С. Алексєєв, М. М. Фіцула, Л. І.Белозерцева, Н. П. Вербицький, В. Г. Подзолков).
Більшість авторів до структури правової свідомості зачисляють правову психологію, яка досліджує емоції, почуття та ставлення людини до тих чи інших правових явищ; правову ідеологію, яка в своїй сукупності (принципи, теорії, ідеї) оцінює правову дійсність; правову поведінку, або втілення правових норм в реальне життя, їхнє застосування в будь-якому суспільному випадку [9].
Скакун О.Ф. визначає правову свідомість як одну з форм суспільної свідомості [10]. Свідомість людини, вважає він, відтворюючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини, які додають спрямованого характеру її діяльності.
Правосвідомість відтворює через систему своїх уявлень цінності та принципи правової дійсності, яка склалася у певних історичних, соціальних, політичних та економічних умовах. Право здійснює свій регулятивний влив на людей, впливаючи на їхню свідомість.
Цвік М.В. і Петришина В.Д. до правовової свідомості зачисляють ідеї, емоції, теорії, почуття та правові установки, за допомогою яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямів розвитку правової системи з погляду забезпечення гідного існування людини, справедливості у людських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства [3].
Узагальнивши дослідження, можна виділити такі форми правової свідомості, як індивідуальну, яка виражає ставлення конкретної людини до тих чи інших соціальних явищ, системи її поглядів, уявлень та переконань з основ права; групову, що формується в різних соціальних групах па засадах спільних інтересів та певних спільних потреб для досягнення мети, яка є однією для всієї групи; суспільну (відрізняється від двох попередніх тим, що притаманна великій кількості людей (народу, окремому регіону).
Ефективним чинником правового виховання є групова свідомість, яка визначається стійкістю інтересів колективу. Таке виховання є можливим з групами неповнолітніх правопорушників. Воно набагато ефективніше, ніж індивідуальне, бо в групах відбувається не лише навчання, а й передача позитивного досвіду від одних членів групи іншим. Такий досвід широко описано у творах А.С. Макаренка, де колектив є основним регулятором та інструментом правового виховання.
Суспільна правосвідомість, на нашу думку, формується лише тоді, коли повною мірою людина усвідомлює себе членом суспільства, живе за його законами, традиціями та звичаями, які не суперечать моральним нормам. Тому для формування суспільної свідомості важливе значення мас групова правосвідомість та індивідуальна, які є первинними ланками суспільної свідомості. Суспільна правосвідомість пов'язана також з правовими переконаннями кожної конкретної людини, визначаючи певний стан готовності до правомірної діяльності.
М.М. Фіцула зазначає, що "з віком у міру розширення кола спілкування, ускладнення діяльності й виконання ролей, сфера свідомості особистості інтенсивно збагачується і розвивається. Правова свідомість школяра, вважає автор, формується на засадах правових знань, уявлень поглядів, переконань, почуттів, які склалися в нашому суспільстві і становлять суспільну свідомість, що має вирішальний вплив на формування правосвідомості особистості, тобто індивідуальної свідомості" [11, с.8].
Велике значення має не лише суспільна свідомість, але й правова культура, яка тісно пов'язана із загальною культурою суспільства. Культура визначає загальний спосіб існування людини та тісно пов'язана з правовою свідомістю. Правова культура є якісною характеристикою правової системи країни. Однак у педагогіці немає єдиного підходу до визначення правової культури. Більшість дослідників правову культуру розглядають як якісний стан правового життя суспільства, який визначається досягнутим рівнем розвитку правової системи, законності та правопорядку, правової освіти й обізнаності різних верств населення з правом, а також ступенем гарантованості державою основних прав і свобод людини. На нашу думку, рівень загальної культури залежить від рівня правової культури особи.
Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури — політичної, моральної, естетичної. Це комплексний процес, оскільки всі правові явища оцінюються свідомістю не лише правовою, але й моральною, будь-які порушення законних приписів розглядають як аморальні. Правова культура впливає на моральну культуру, слугуючи необхідною умовою формування високих моральних якостей громадянина. Ми поділяємо погляди О. Ф. Скакуна про те, що знання і розуміння сутності й соціального призначення правових явищ (права, правосуддя, законності, правової відповідальності) сприяє формуванню моральної культури [10, с. 469].