2. Зоря, зоряниця, (вдих)
По землі ходила, (вдих)
Ключі загубила, (вдих)
А сонце зійшло, (вдих)
Ключі знайшло. (Роса)
3. Рукавом махнув — дерева нагнув.(Вітер)
4. Йшла зоряниця,
Красна дівиця,
Через покоси,
Гублячи сльози...
Сонечко встало —
Слізки зібрало.(Роса)
IV. Прочитати цілу фразу на одному видиху. Секундний видих, пауза, вдих. Цезурою (V) вказано, де слід зробити зупинку і набирати повітря.
На рідній землі
Журавлі-журавлики
Крила натомили,
V Бо довго над морем
З вирію летіли. V
А коли на рідну землю
В чистім полі сіли,V
Їм росиночка маленька
Повернула сили. V (Василь Грінчак).
V. Прочитати прислів'я на одному мовному видиху. Після короткого видиху, паузи і вдиху прочитати прислів'я, повністю, повторюючи 2—3 рази:
1. За праве діло стій сміло.
2. Малі тілом, та великі духом.
3. Не спіши язиком, квапся ділом.
4. Про добре діло говори сміло.
5. З добрим дружись, а лихих стережись!
6. Краше на волі на вітці, ніж у неволі в клітці.
VI. Прочитати віршовий рядок на одному видиху. Після секундного видиху, паузи набрати повітря і читати рядок, далі вдихнути повітря і читати другий рядок. Після двох рядків робити більшу паузу, повніший вдих і прочитати всю строфу.
А скільки в нас багатства V і щастя золотого! / Бери його рукою — V Не вибереш до дна. // (П. Тичина. «Живи, живи, красуйся»).
Також ми пропонували молодшим школярам вправи на інтонаційне мовлення. Ми враховували, що якщо голос учня відзначається особливою рухливістю, то можна говорити і про хороше інтонаційне звучання тексту. Ми вчили дітей виразного читання, спираючись на їх природні голосові дані і поліпшуючи їх.
У процесі виконання вправ розвивалися властивості голосу, зокрема сила, висота, тембр, темп, діапазон, політ і рухливість. Окремі з цих властивостей змінювалися у зв'язку з віковим розвитком дітей, а деякі лише після копіткої роботи в класі чи індивідуально.
Відповідно до вікових особливостей учнів найбільша увага приділялася розвитку таких властивостей голосу, як сила, темп, політ. Навчити дітей відчувати різницю в силі голосу, допомогти оволодіти навичками читати і говорити, де це необхідно, тихо, голосно, зовсім тихо і дуже голосно, було важливим завданням вчителя. Для цього ми використовували ряд тренувальних вправ:
I. Прочитати пошепки текст першої строфи, стежачи за артикуляцією звуків. Другу строфу кілька учнів читають разом з наростанням сили голосу, а третю — хором (усім класом). Учитель стежить, щоб не було голосового напруження, великої сили звучання тексту.
II. Прочитати написаний на дошці чи спроектований через кодоскоп або епідіаскоп текст, дотримуючись поданих поруч вказівок:
Білі мухи налетіли,— — голосно
Все подвір'я стало біле, — голосніше -
не злічити білих мух, — спокійно (звичайне звучання голосу)
Що летять неначе пух. — тихіше
— Галю, Петрику, Кіндрате, — дуже голосно, протяжно
Годі, ледарі, вам спати! — голосно
І побігли до санчат — голосно, але тихіше від попередніх
Галя, Петрик і Кіндрат... — звичайне звучання голосу
(М. Рильський, «Білі мухи»).
Ш. Прочитати прислів'я і лічилку, змінюючи темп від повільного до дуже швидкого. Лічилку, прислів'я промовляли «по ланцюжку» кілька учнів,
1.Як у травні хліб надворі, то восени хліб у коморі.
2.Хто землю удобряє, тому земля й повертає.
3.Лічилка:
Летіла лелека,
Летіла здалека
Та й сіла на хаті
Зірки рахувати.
Не їла, не спала,
Всю ніч рахувала.
А вдосвіта збилась. -—
Зоря покотилась,
Упала додолу
Та піжмурці в полу. (Д. Чередниченко).
IV. Прочитати текст, визначити темп кожного речення відповідно до змісту і дії та передати його під час читання.
Нічний гість
Хтось постукав уночі.
Швидко я знайшла ключі,
Відчинила, і до хати зайченя зайшло вухате.
Стало в кутику сумне, каже: «Заночуй мене,
бо надворі завірюха і мороз хапа за вуха!» (Д. Павличко).
V. Прочитати уривок з казки, посилюючи голос на 1, 2 і 3 рядках і стишуючи на 4 і 5 (передати звучання голосу на відстані).
Котику-братику, несе мене лиска по камінному мосту на своєму хвосту. Поря-ту-у-уй мене! (Українська народна казка).
VІ. Учні читають текст про себе. Малюють в уяві те, про що розповідається в тексті. Передати при читанні інтонацією «мову» їжачихи і їжака, автора. Вчителеві варто записати на магнітофонну стрічку читання учнів, прослухати класом і визначити рухливість голосу: чи відповідає зміна сили голосу, висоти, темпу .характеру вірша?
...Все ожило, усе загомоніло,— зелений шум, веселая луна! Співпало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала, дарунки всім несе вона, ясна, для мене тільки дару не придбала, мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене заглянули від яблуні гілки, замиготіло листячко зелене, посипались білесенькі квітки...
(Леся Українка, «Давня весна»).
Особлива увага приділялася розвитку у дітей навичок вимовляти всі звуки і слова правильно і чітко, тобто оволодіти хорошою дикцією.
Чітке і виразне читання учнів потребує активної роботи всіх мовних органів, які творять звуки. Тому робота над дикцією велася переважно індивідуально і обов'язково із залученням до цієї справи батьків, які мали контролювати мову дітей вдома. Дикція вчителя, зрозуміло, була бездоганною і зразком для учнів.
Важливою була робота вчителя початкових класів над поліпшенням дикції учнів. Вправи, які використовувалися, допомагали перевірити і закріпити навички правильної вимови як при індивідуальній, так і колективній роботі. Якщо учень читав нечітко, неясно вимовляв окремі звуки чи звукосполучення, вчитель звертав на це увагу класу і міг на окремих частинах тексту попрацювати колективно. До того ж дітям ми постійно нагадували про контроль за диханням, оскільки вони часто «ковтали» закінчення при неправильному видиху.
Ми практикували повільне поскладове читання важких чи великих слів (наприклад: карпатські, електрика, корабельники, громадянин, демонстрація та ін.), доки учні змогли вимовляти їх вільно. При цьому використовувалися чотирирядкові вірші, скоромовки, пісні, загадки. Завжди першим прочитував вчитель — давав зразок вимови важких звуків чи звукосполучень.
У процесі формування дикції в учнів експериментального класу використовувалися наступні вправи:
I. Вимовити чітко всі голосні звуки, активно працюючи мовним апаратом: а, о, у, є, и.
Вимовити йотовані, зливаючи у вимові и і голосний звук: я, ю, є, ї.
II. Повільно вимовляти слова. При вимові сполучень з приголосними с, ш стежити за їх звучанням.
1.Сонце сяє, а місяць світить.
2.Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув на нас...(Леся Українка, «Колискова»).
3. Була сижуха в семи кожухах...
Сидить сижуха, за вухом чуха. (Загадка)
4.У Петрика рушничок, на рушничку колосок.
6. Пиши, та не спіши.
Ш. Аналогічно до другої вправи.
1.Трава-плава, дринь-бринь, брід-глід, лід-рід.
2.В полі я стрибав,
Серед квітів, серед трав.
3.Летіла лебідонька, летіла, пір'ячко біле губила. (Загадка)
5.У вирій полетіли журавлі, вони курликали: кру-кру.
6.Дорога весела пливе повз оселі, і осінь рум'яна заходить у села. (М.Стельмах, «Дорога весела»)
7.Срібні дерева, срібне гілля, сріблом пухнастим вкрита земля. (Леонід Первомайський, «Срібні дерева»).
8. Прийшла пора — піднялась гора, сорока летіла, на гору сіла.
Над кожним звуком ми працювали доти, доки він не звучав чітко, без напруження навіть при швидкій вимові у сполученні з іншими звуками.
Зважаючи на індивідуальні порушення дикції в дитини, ми добирали відповідний тренувальний матеріал. Речення, вірші, скоромовки вимовлятися не механічно, а з певною метою. Наприклад, вимовляючи строфу «Дорога весела пливе повз оселі і осінь рум'яна заходить у села», ми ставили завдання перед учнями: повідомте, що ви захоплені цим явищем, що ви здивовані красою цього явища, що бачили це раніше тощо. Так, заняття з техніки мови, на яких виконувалися подібні емоційні завдання, проводилися щоденно (не менше 10-15 хв.). Вчителю зручно було це робити на різних етапах уроку.
Якщо в учня спостерігали порушення вимови певного звуку, педагог деякий час працював з ним індивідуально (щодня). Було важливо не поспішати з ускладненням вправ, але не варто затримувати дитину на окремих видах роботи, щоб у неї не зникло бажання працювати.
Робота вчителя над технікою мовлення учнів зводилася не лише до виправлення «звукових» помилок, а й спрямовувалася на постійне активне підвищення їхньої розмовної культури, підготовки до виразного читання. Бо «кожний із звуків, який складає слово, кожний голосний і приголосний є свого роду нотою, яка займає своє місце в звуковому акорді слова і виражає, ту чи іншу частину душі, що пробивається через це слово. Ось чому й робота над удосконаленням фонетичного боку мови не може обмежуватися механічними вправами мовного апарату, але повинна спрямовуватися так, щоб навчити відчувати кожний окремий звук слова, як зброю художньої виразності»
Нами було визначено такі типи практичних умінь, сформованих у процесі формуючого експерименту:
1) Уміння керувати роботою дихального апарату.
2) Уміння використовувати можливості голосу у виразному читанні.
3) Уміння чітко і правильно вимовляти звуки.
4) Уміння правильно вимовляти звуки в словах, словосполученнях і реченнях.
За сформованістю даних умінь визначено три рівні оволодіння першокласниками навичками літературної вимови.
1. Високий– учень керує роботою власного дихального апарату, чітко і правильно вимовляє усі звуки і звукосполучення, без помилок вимовляє слова з дзвінкими і глухими приголосними, правильно наголошує слова, адекватно вимовляє лексичні одиниці і граматичні конструкції, у його мовленні відсутні сленгові і жаргонні вислови.
2. Середній – учень керує роботою власного дихального апарату, інколи припускається помилок у вимові звуків чи наголошуванні слів, неточно вживає деякі слова чи робить помилки у граматичних конструкціях, проте знає альтернативні варіанти, які й вживає після зауваження вчителя.