Активність тих, яких навчають, – це їхня інтенсивна діяльність і практична підготовка в процесі навчання й застосування знань, сформованих навичок й умінь. Активність у навчанні є умовою свідомого засвоєння знань, умінь і навичок.
Пізнавальна активність – це прагнення самостійно мислити, знаходити свій підхід до рішення завдання (проблеми), бажання самостійно одержати знання, формувати критичний підхід до судження інших і незалежність власних суджень. Активність студентів пропадає, якщо відсутні необхідні для цієї умови.
Активні методи навчання припускають використання такої системи методів, що спрямована головним чином не на виклад викладачем готових знань і їхнє відтворення, а на самостійне оволодіння студентами знань у процесі активної пізнавальної діяльності. Метою застосування активних методів навчання є творче засвоєння навчального матеріалу, умінь, навичок.
Адже оволодіння навчальним матеріалом, розвиток і виховання особистості в процесі навчання відбувається лише за умови прояву її високої активності у навчально-пізнавальній діяльності. Організована діяльність, у якій людина бере участь без бажання, практично не розвиває її.
Таким чином, активні методи навчання - це навчання діяльністю. Саме в активній діяльності, що направляється викладачем, студенти опановують необхідні для їхньої професійної діяльності знання, уміння, навички, розвиваються творчі здатності. В основі активних методів лежить діалогічне спілкування як між викладачем і студентами, так і між самими студентами. А в процесі діалогу розвиваються комунікативні здатності, уміння вирішувати проблеми колективно, і головне - розвивається мова студентів. Активні методи навчання спрямовані на залучення студентів до самостійної пізнавальної діяльності, викликати особистісний інтерес до рішення яких-небудь пізнавальних завдань, можливість застосування студентами отриманих знань. Викладач у своїй професійній діяльності використає ту класифікацію й групу методів, які найбільше повно допомагають здійсненню тих дидактичних завдань, які він ставить перед заняттям. І активні методи навчання є одним з найбільш ефективних засобів залучення студентів в учбово-пізнавальну діяльність. У той же час, називати ці методи активними не зовсім коректно й досить умовно, оскільки пасивних методів навчання в принципі не існує. Будь-яке навчання припускає певний ступінь активності з боку суб'єкта, і без її навчання взагалі неможливе. Але ступінь цієї активності дійсно неоднакова (тобто набагато вище при використанні активних методів).
Завданням викладача при цьому є вміння проаналізувати наявні знання та досвід, порівняти їх із новими, свідомо визначити корисність нових і умови їх застосування. Використання активних методів навчання передбачає індивідуалізацію як активний пошук викладачем різних варіантів та шляхів досягнення студентом з різноманітними індивідуальними особливостями навчальної мети.
Визнання викладачем необхідності індивідуалізації дає йому змогу видозмінювати навчальну систему таким чином, щоб допомогти кожному студентові долати навчальну програму в особистому темпі. Викладач при цьому застосовує різні засоби, здатні спричинити однакові результати, тоді як диференціація навчання передбачає різні завдання і різні результати. Індивідуалізація навчання торкається не тільки характеру навчання, а й його освітнього результату. Так індивідуалізація навчання здатна перерости у від початку незаплановану диференціацію. Тут обидві ці категорії виступають як парні.[13]*
Активне навчання передбачає використання такої системи методів і прийомів, що спрямовані головним чином не на повідомлення студентам готових знань, їх запам’ятовування та відтворення, а на організацію студентів для самостійного одержання знань, засвоєння вмінь і навичок у процесі активної пізнавальної і практичної діяльності.
Порівняно з традиційними методи активного навчання мають ряд особливостей:
1. «Примусова» активізація мислення, суть якої полягає в тому, що студент змушений бути активним незалежно від того, бажає він цього чи ні.
2. Самостійне творче вироблення рішень студентами, підвищений ступінь мотивації.
3. Постійна взаємодія викладача або навчальної машини з допомогою прямих чи зворотних зв’язків.[9]
Методи активного навчання залежно від формування системи знань, умінь і навичок поділяють на дві групи: [9]
· Неімітаційні;
· Імітаційні.
Кожній з груп притаманні свої типи.
Імітаційні методи передбачають, як правило, навчання професійних умінь і навичок і пов’язані з моделюванням ігрової ситуації. МАН можуть використовуватися на різних етапах навчання: під час первинного оволодіння знаннями, їх закріплення й удосконалення, формування вмінь і навичок.
Зміст методів активного навчання, спрямованих на формування вмінь і навичок, полягає в тому, щоб забезпечити виконання студентами таких завдань, у процесі виконання яких вони опановували б способи діяльності. Для того щоб розвивати у студентів мислення та організаторські вміння, необхідно систематично ставити їх у такі умови, які дозволили б їм вправлятися в тому чи іншому виді професійної діяльності. Цим цілям і служать методи активного навчання. Активні методи навчання спрямовані на заохочення студентів до самостійного здобуття знань, оволодіння вміннями та навичками в процесі активної пізнавальної та практичної діяльності.
Методи активного навчання: [9]
· Неімітаційні
1. Проблемна лекція.
2. Евристична бесіда.
3. Пошукова лабораторна робота, частковопошуковий демонстраційний метод.
4. Дослідний метод.
5. Самостійна робота з навчальною програмою, книгою, дидактичним матеріалом.
6. Самостійна робота з книгою.
7. Дискусії
8. Проблемний виклад.
9. Самостійне розв’язування розрахункових і логічних задач
· Імітаційні
неігрові та ігрові:
1. Аналіз конкретних виробничих ситуацій.
2. Розв’язування ситуаційних задач.
3. Вправи-дії за інструкціями (лабораторна робота, практична робота, екскурсія).
4. Виконання індивідуальних завдань.
Розглянемо класифікацію методів активного навчання для ВУЗу запропоновану А.М. Смолкіним. [1]** Він розрізняє імітаційні методи активного навчання, тобто форми проведення занять, у яких учбово-пізнавальна діяльність побудована на імітації професійної діяльності.
Імітаційні методи діляться на ігрові й неігрові. До ігрового ставляться проведення ділових ігор, ігрового проектування й т.п., а до неігрових - аналіз конкретних ситуацій, рішення ситуаційних завдань й інших.
Схематично дану класифікацію можна представити в такий спосіб.
Активні методи навчання | ||
неімітаційні | Імітаційні | |
ігрові | Неігрові | |
проблемна лекція, лекція вдвох, лекція із заздалегідь запланованими помилками, лекція прес-конференція;евристична бесіда; навчальна дискусія; самостійна робота з літературою; семінари; дискусії | ділова гра; педагогічні ситуації;педагогічні завдання;ситуація інсценування різної діяльності | колективна розумова діяльність;ТРИЗ робота; |
Також існують і інші класифікації активних методів навчання.
Так, Павленко О.О. поділяє активні методи навчання на: [7]*
1. Проблемний метод, який реалізується в:
· Проблемній лекції;
· Проблемному семінарі;
2. Змагальні методи:
· Оціни рішення;
· Захист теми;
· На індивідуального переможця;
· Реклама;
· Економічний КВК;
· Економічний Брейн-рінг.
3. Імітація майбутньої виробничої індивідуальної діяльності:
· Аналіз конкретної економічної ситуації;
· Метод інциденту;
· Імітаційні вправи.
4. Колективна імітація майбутньої виробничої діяльності:
· Ділові ігри;
· Рольові ігри;
· Метод «мозкової атаки»;
· Метод Case Studies.
Отже, мотивація навчальної діяльності студентів неможлива без застосування активних методів навчання, оскільки знання, дійсно, потрібно вміти здобувати. Знання – це скарб, а вміння вчитися – ключ до нього. Якщо викладачі навчать своїх студентів самостійно здобувати знання, аналізувати набутий досвід, результативно ним користуватися, то в результаті суспільство отримає висококваліфікованих спеціалістів.
1.2 Місце та сутність змагальних методів у системі активних методів
До активних методів, що пов’язані зі стимулюванням і мотивацією навчально-пізнавальної діяльності належать методи, спрямовані на формування позитивних методів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією.
До них належать методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій-образність, цікавість, здивування, моральні переживання. Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників.
Найпоширенішими серед даної групи є:
· Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу;
· Метод опори на життєвий досвід учнів або студентів;
· Метод пізнавальних ігор. [2]
Стимулом до навчання є цікавість, евристичність, яскравість подачі вчителем матеріалу. Тому можливий варіант пропускати через практику те, що вивчили. Навіть якщо тема є суто теоретичною, її можна опрактикувати через, скажімо, гру в цілій аудиторії, в групах, парах. Це можна легко реалізувати через імітаційні ігрові методи навчання.
Через ігри взагалі й рольові ігри зокрема проходять практично всі люди. Важко знайти дівчинку, яка хоч раз у житті не грала в «дочки-матері», «школу» чи «лікарню», хлопчика, що не був ані доблесним воїном, ані відважним індіанцем, ані хоча б просто водієм чи льотчиком. Гра для дітей — це спосіб пізнання світу і свого місця в ньому, і тому вона необхідна для розвитку їхньої особистості. Однак поширена думка, що потреба в грі у людини, коли вона дорослішає, зменшується, помилкова. Ця помилкова думка набуває свого апогею, якщо ми визначимо гру як будь-яку діяльність, мета якої — сама ця діяльність.