На початку нового навчального року відповіді школярів на запитання: «Навіщо я вивчаю історію?», «Чому я саме у гуманітарному класі?», «Чого я очікую від уроків історії цього року?» і т. п. демонструють певний характер їхнього ставлення до предмета. Про це ж яскраво свідчить якість оформлення учнями своїх робочих зошитів, підбір афоризмів про історію, створення каталогу «Моя історична бібліотека», виконані як перше домашнє завдання.
Завдання на асоціації: «історія - це...», «історія - знати, розуміти і...» - показують, наскільки близьким чи далеким для школярів представляється зміст навчального предмета.
Наприкінці шкільних чвертей і півріч діти можуть відповідати на запитання нової анкети, що допомагає вчителю об'єктивно оцінювати ситуацію в класі, корегувати свою роботу з поглиблення пізнавального інтересу учнів до предмета:
1)Яке місце серед предметів, що вивчаються в цьому навчальному році, у тебе посідає історія?
2)Які уроки / теми цієї чверті/півріччя тобі особливо запам'яталися? Чому?
3)Які пізнавальні /домашні завдання з історії ти виконував з особливим бажанням? Чому?
4)Які книжки (фільми, спектаклі, телепередачі) на історичну тему ти прочитав (подивився) за цей час?
5)Що ти пропонуєш, щоб у новій чверті зробити уроки історії більш цікавими?
2.2 Визначення рівня розвитку пізнавальних здібностей школярів до вивчення історії
Індивідуальні особливості пізнавальних процесів, вікові зміни і цілеспрямоване досягнення результатів навчання яскраво діагностують спеціальні історичні диктанти, які можна проводити на початку і наприкінці навчального року. Для них підбираються оригінальні тексті: з історії досліджуваної країни (періоду), що відрізняються своєрідністю авторського стилю. Історична інформація повинна бути викладена цілісно, але компактно; співвідношення фактичних і теоретичних положень у змісті диктанту залежить від віку школярів. Обсяг тексту відповідає обсягу письмових робіт з мови в цих класах (у межах 110-150 слів).
Наприклад, учням 7 класу як діагностуючий диктант був запропонований текст з підручника В. Власова «Історія України».
Данило Романович, який князював у XIIIст., із когорти тих славних синів України, над якими не владний час. Мудрий політик, талановитий дипломат, блискучий полководець, Данило Галицький зажив заслуженої шани… Літописець повідомляє про нього таке: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами...».
З ініціативи Данила було закладено кілька нових міст, у тому числі Львів, названий так на честь Лева - старшого сипа князя, розбудована нова столиця - Холм. Данило всіляко дбав про будівництво фортець та оборонних споруд по всій території держави, закладав замки, церкви та монастирі, сприяв розвиткові культури.
Літописець питається також бойовими подвигами князя, високо цінує галицький книжник полководницький хист Данила. В літописі переказані звернення князя до війська, в яких він закликав воїнів дбати про свою гідність та честь батьківщини. Данило докладав чимало зусиль, аби згуртувати руські землі для відсічі іноземним поневолювачам, демонструючи сусідам можливість успішної боротьби з монголами.
Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність, спрямована на посилення єдності Галицько-Волинської держави, піднесення її міжнародного авторитету. Історик Наталія Полонська-Василенко писала: «... Галицько-Волинська держава зайняла почесне місце серед європейських держав, її міста викликали здивування, її армія доходила до Каліша та Оломунця, її військова тактика здобула славу. Незважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, закони, релігія Галицько-Волинського князівства залишилися українськими».
Спочатку учні прослухали увесь текст і поставили уточнюючі запитання (незнайомі слова, імена, цифри при цьому не записувалися). Потім учитель повторно читав розповідь по абзацах, а школярі намагалися по пам'яті відтворити її максимально близько до оригіналу.
В ідеалі вони повинні були назвати: 3 власних імені (Данило Галицький, Лев, Наталія Полонська-Василенко); 7 географічних назв (Галицько-Волинська держава, Україна, Львів, Холм, Каліш, Оломунець, Західна Європа); 1 хронологічне повідомлення (XIII ст.); 2 слова-архаїзми (хоробрий, городи). Разом 13 одиниць історичної інформації, що характеризують глибину і міцність слухової і смислової пам'яті, вербального сприйняття, образного мислення, репродуктивної уяви, довільної уваги.
Чутливе вухо вловило б у цьому тексті особливу яскравість, образність, виразність авторського оповідання, досягнуті за допомогою метафор, порівнянь, прямої мови, дієслів недоконаного виду, підсилювальних конструкцій. Більш-менш повне відтворення цієї інформації свідчить про визначений рівень розвитку в школярів образно сприйняття й уяви, а також образної пам'яті.
У канву оповідання вплетене і деякі теоретичні відомості: про значення діяльності Данила Галицького, про збереження самобутності держави, про міжнародний авторитет Галицько-Волинського князівства. Дитина, здатна до логічного осмислення навчальної інформації, не пропустить цю інформацію.
У цілому текст містив 23 інформаційні діагностуючі одиниці.
Аналіз робіт показав індивідуальний ступінь готовності кожного учня до сприйняття й осмислення історії. В учнівських диктантах було відтворено від 8 до 21 інформаційних одиниць. Учні погано запам'ятовували однорідні відомості, викладені простим перерахуванням; спотворювали географічні назви, спрощували мову викладу,довгі складні речення розбивали на короткі частини; опускали художні прийоми оповідання, не звертали уваги на визначення теоретичних одиниць змісту.
Залежно від мети, яку ставить учитель перед учнями в ін. може запропонувати диктант з будь-яким потенціалом для перевірки (кількістю і якістю одиниць змісту). Діагностуючий диктант допомагає вчителю вчасно звернути увагу на труднощі в сприйнятті й осмисленні історичного матеріалу, що є в учнів даного класу (віку), свідомо уникати таких моментів у своєму викладі і відборі навчальних текстів, застосовувати спеціальні завдання на розвиток пізнавальних процесів, диференціювати навчання історії, зацікавлювати кожного учня можливістю поліпшити свої результати.
Висновки
Роль пізнавальних умінь у сучасному процесі навчання багатогранна. По-перше, їх формування є одним із важливих завдань шкільної історичної освіти, оскільки на цій основі відбувається розвиток і удосконалення пізнавальних можливостей учнів, їх компетентності, розкривається їхня індивідуальність. По-друге, пізнавальні вміння – органічна частина змісту історичної освіти, які опановують учні для самостійного і критичного сприйняття історичного матеріалу. По-третє, пізнавальні вміння – це засіб формування історичних знань, особистісних суджень і мотивованого відношення до минулого. По-четверте, вони є прогнозованим результатом цілеспрямованого навчання історії. Нарешті, по-п’яте, пізнавальні вміння можуть виступати і як вагомий критерій успішності навчання і викладання. Уміння, використані учнем для організації своєї відповіді, можуть і повинні виступати як показник, вимірювач результатів навчання.
Істина, як завжди, лежить між двома крайніми полюсами, і сьогодні, як нам здається, в теорію і практику навчання історії повертаються «кращі голи» для пізнавальних умінь. Про це свідчить, насамперед, звернення різних авторів – як вчених, так і вчителів до цієї проблеми на сторінках історико-методичної преси і методичної літератури.
Отож, пізнавальні здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення певної діяльності і сталої позитивної динаміки оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Процес реалізації здібностей передбачає прояв людиною особистісно значущої активності, зумовленої, з одного боку, характером та цілями тієї чи іншої діяльності, а з іншого, такими утвореннями її внутрішнього світу, як мотивація, схильності, інтереси. У діяльності особистості здібності не тільки проявляються, а й формуються, розвиваються. Для цього потрібно конструювання педагогом у процесі навчальної діяльності спеціальних ситуацій, які потребують творчого вирішення.
Розмаїття інтересів, нахилів, темпераментів, видів і рівнів пізнавальних процесів, інших можливостей учнів у навчанні і діяльності дає підставу перефразувати А. Екзюпері, стверджувати: «Я не знаю, що таке учні, я знаю багато різних учнів». У шкільному житті учнівське різноманіття насамперед визначається предметно-пізнавальними здібностями.
Список використаної літератури
1. Бочковський В. Розвиток пізнавальних процесів// Початкова школа. – 1997. - №12. – С. 23-24
2. Вишковський І. Методи пізнавальної діяльності// Психолог. – 2004. - №21-22. – С. 100-114
3. Головань Т. Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання// Рідна школа. – 2004. - №6. – С. 15-18
4. Готра Н. Розвиток пізнавальної активності учнів// Рідна школа. – 1999. - №4. – С. 45-46
5. Гордієнко С. Деякі методичні поради щодо активізації пізнавальної діяльності учнів під час навчання// Початкова освіта. – 2004. -№37. – С. 8-9
6. Долбенко Т. Технологія активізації пізнавальної діяльності підлітків 14-ти років// Рідна школа. – 2004. - №9. – С. 37-41
7. Долбенко Т. Активізація пізнавальної діяльності підлітків: ігрові технології// Рідна школа. – 2004. - №10. – С. 36-39
8. Жорник О. Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності// Рідна школа. – 2000. - №3. – С.37-38
9. Крупеніна Н. Комплексний аналіз формування пізнавальної діяльності школярів на уроці: Методичний посібник для керівників шкіл// Директор школи. – 2003. - №38. – С. 7-8
10. Карасик А. Активізація пізнавальних процесів// Початкова освіта. – 2002. - №14., квітень, С. 6