Позаурочна робота з патріотичного виховання допомагає учням свідомо включитись у громадянські справи, відчути себе громадянами України, виконувати свої обов’язки, виявляти наполегливість, працьовитість, толерантність тощо.
Закономірності виховного процесу будуть більш дієвими в позаурочній виховній роботі з патріотичного виховання, якщо дотримуватися певних вимог. П.Ігнатенко, Н. Косарєва, Л.Крицька, В.Поплужний виділяють такі вимоги:
-по-перше, позаурочна робота має спиратись на знання дітей, які вони здобули на уроках, розширювали та поглиблювали їх ; саме на ґрунті таких знань формуються стійкі патріотичні переконання, відповідна поведінка, а потім дії;
-по-друге, заходи громадянсько-патріотичного змісту повинні логічно продовжувати урок, мати певну систему, враховуючи принципи послідовності, наступності, зв’язку з життям, а також вікові та індивідуальні особливості школярів, їхні інтереси;
-по-третє, методи, форми позаурочної діяльності з патріотичного виховання мають бути цікавими, емоційними, доступними для дітей молодшого шкільного віку, щоб учні мали змогу виявити творчість, ініціативу, самостійність, відчували від участі насолоду, радість та задоволення (70,с.148-149).
Позаурочна робота принесе бажаний результат, якщо вчителі, вихователі, організатори виховної роботи будуть дотримуватись принципів сучасного національного виховання, які мають забезпечити належний виховний та освітній ефект, - народності, природо відповідності, гуманізму, демократизму, етнізації та історизму.
Уся позаурочна робота базується на певних принципах :
1.Принцип добровільності, свобода школярів у виборі різноманітних форм позаурочної роботи з метою реалізації своїх інтересів і захоплень.
2.Принцип особистого орієнтування, який передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня.
3.Принцип системності, тобто взаємозв’язок різноманітних форм позаурочної роботи з патріотичного виховання.
Позаурочна виховна робота має такі форми : масову, групову, індивідуальну. До масових форм роботи вчителі залучають широку аудиторію учнів, до групових – лише деякі групи дітей, індивідуальні форми передбачають спілкування з окремими учнями.
До масових форм виховної роботи належать вечори, конференції. Зустрічі з видатними людьми, з ветеранами війни та праці, конкурси та фестивалі, виставки, олімпіади, туризм, огляди тощо. До групових – гуртки, екскурсії, походи, виховні години, свята, інформаційні години, ігри. До індивідуальних форм – позашкільне читання, бесіди, доручення, колекціонування, гра на музичних інструментах, підготовка номерів художньої самодіяльності, громадські доручення, трудові завдання. Такі форми позаурочної роботи з патріотичного виховання розширюють потреби учнів у знаннях, у спілкуванні з однолітками та старшими, дозволяють знайти своє місце у спільній справі. Цілеспрямованість цих форм роботи допомагає розвивати патріотичні почуття, розкривати здібності, виявляти індивідуальність.
Вибираючи форми позаурочної виховної роботи, необхідно пам’ятати, що вони залежать від:
-поставленої мети;
-змісту матеріалу;
-виховних та розвиваючих задач;
-інтересів і потреб учнів;
-рівня вихованості;
- інтелектуального розвитку школярів
- традицій та звичаїв дитячого колективу;
-міста, регіону;
-професійної майстерності вчителя.
Виходячи з того, що головним завданням патріотичного виховання є формування світоглядної свідомості школяра, в позаурочній виховній діяльності виділяємо наступні напрями та методи.
1. Світоглядний: бесіди, розповіді, оповідання, повідомлення, читання. Характерною особливістю методів патріотичного виховання в початкових класах є їхня емоційність, яскравість і цікавість. Необхідно, щоб вони будувалися на життєвих прикладах, ілюструвалися піснями, віршами, загадками тощо. Важливо використовувати факти повсякденного життя учнів, суспільної, політичної, трудової діяльності видатних людей минулого та сучасників. Особливо впливають на почуття та свідомість учнів розповіді про життя і діяльність героїв, які жили, працювали в даній місцевості. За допомогою цих методів у дітей формується суспільна думка, досвід особистого відношення до своєї країни та свого народу.
2. Суспільно-корисний: охорона пам’яток історії та культури, догляд за могилами, екологічний рух, експедиції, походи, дослідження та облік історичних пам’яток, поховань предків; краєзнавчий пошук і, як результат, робота шкільних музеїв, вивчення історії свого міста, села, вулиці, школи, родини. Такі методи позаурочної роботи з дітьми треба всіляко поширювати. Вони мають велике значення для ідейно-патріотичного виховання школярів, формування їхнього морального обличчя.
3. Трудовий: свято першої борозни, обжинки, приліт птахів, освоєння традиційних ремесел, народних промислів, витоплення альбомів, газет, підготовка виставок, колекцій, гербаріїв. Використання методів трудового напрямку допомагає вчителю довести до свідомості учнів, що вони своєю участю в різноманітних справах допомагають країні й тим самим беруть посильну участь у розбудові української держави. «Золоте правило» народної педагогіки вчить: «Без праці людину не виховаєш, бо праця є метою та сутністю людського життя».
4. Пізнавально-розвиваючий: бесіди, вікторини, олімпіади, турніри, клуби народної творчості, інформації, усні журнали, конференції, диспути, години запитань і відповідей, аналіз різноманітних ситуацій, заочні подорожі, зустрічі з видатними людьми. Велике значення для патріотичного виховання мають ці методи. Вони спрямовані на виховання в школярів пізнавальної активності, розвиток творчих здібностей, уміння відстоювати власну точку зору, розкривають перед учнями справжню красу життя в нашій країні.
5. Художньо-естетичний: вечори народної пісні та танцю, свята рідної мови, виставки народних промислів, конкурси дитячої творчості, свята з використанням українських традицій, обрядів, звичаїв, етюди з натури. Опора на ці методи сприяє формуванню у вихованців високих громадських якостей, патріотичних почуттів, любові до рідної землі, шануванню рідної мови, дбайливому ставленню до природи, усвідомленню належності до українського народу, виховує честь, гідність, мужність, відвагу, прагнення пізнавати, зберігати й передавати у спадок надбання народу.
6. Військово-спортивний: змагання з народних видів спорту, козацькі змагання та забави, народні ігри, туристичні змагання. Ці методи сприяють вихованню у дітей стійких моральних якостей(поваги до Збройних Сил України, любові до Батьківщини, бажання стати на захист Вітчизни); психологічних якостей (мужності, ініціативності, відваги тощо), фізичних якостей (витривалості, швидкості, спритності та ін.0; духовних якостей (доброти, товариськості, честі, громадянського обов’язку, справедливості, історичної пам’яті).
Організовуючи позаурочну діяльність з патріотичного виховання з використанням розглянутих принципів, форм, напрямів, методів виховної роботи, ми вчимо дітей жити, вчитися та працювати для народу, для його щастя, для Батьківщини.
Отже, патріотичні почуття молодших школярів будуть виховані в результаті цілеспрямованого впливу на дитину сім’ї, школи та позашкільних закладів. Але найбільший вплив на навчання та виховання дітей, на їх розвиток, на формування національного світогляду має виховна робота в школі.
У системі виховної роботи з підростаючим поколінням велике місце займають різні види й форми позаурочної роботи з учнями. Позаурочна виховна робота охоплює різноманітні види розумової, трудової, фізичної та ігрової діяльності, сприяє поглибленню й закріпленню знань, яких діти набувають на уроках, розвиткові якостей, що допомагають учням міцно засвоювати знання, застосовувати їх на практиці, в житті, набувати досвіду. Позаурочна робота, зазначають О.Кобрій та М.Чепіль, не епізодична діяльність з «виховними моментами», це стан життя, постійна турбота один про одного, про близьких та друзів, про поліпшення життя (83,с.11).
Висновки до розділу І
Аналіз становлення та розвитку ідей патріотичного виховання свідчить, що ця проблема завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній думці різних часів. Упродовж багатьох століть до неї зверталися видатні вчені, педагоги, психологи, філософи, політичні діячі.
У ІХ-ХІІІ столітті роздуми авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича та ін.) спрямовані на звеличення Батьківщини, виховання любові до неї, захист рідної землі, пробудження гордості за неї. У цей період виховання людини ґрунтувалося на нормах християнської моралі. Виховували особистість мислячу, милосердну, мужню, працьовиту, якій притаманні віра в краще майбутнє світу.
Не менш актуальним патріотичне виховання було в XIV-XVIIIстоліттях. Братські, козацькі школи приділяли значну увагу вихованню в підростаючого покоління любові до рідної землі, поваги до героїчних подвигів українців, готовності захищати свій народ і Вітчизну. Патріотичне виховання було спрямоване на формування особистості, для якої боротьба за благо та процвітання рідної землі співпадала з прагненням до праведного життя.
У ХІХ-на поч.. ХХ століття до ідей патріотизму зверталися К.Ушинський, І.Огієнко, С.Русова, Я.Чепіга, Г.Ващенко. головною у виховній системі стала ідея виховання людини як громадянина і свідомого патріота, на основі загальнолюдських і національних цінностей, ідеї народності, державності, людяності.
Велику роль у розвитку патріотичного виховання у ХХ столітті відіграли видатні педагоги А.Макаренко та В.Сухомлинський. В основу виховного ідеалу вони покладали загальнолюдські та національні цінності.
Ми простежили, як з кожним історичним періодом ідеї патріотичного виховання наповнюються новими відтінками, але його головні риси залишаються незмінними: любов до Батьківщини, відстоювання її інтересів; боротьба за волю, честь, славу України; любов до народу, родини, сім’ї, служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості; обстоювання та відродження рідної мови, науки, освіти, культури, мистецтва, духовних традицій народу;зміцнення дружби між народами.