Тематику розповідей намічають з огляду на те, якими інтересами живуть діти в дитячому садочку й дома, які події відбулися в їхньому житті. Вчитель має спілкуватися з батьками, щоб дізнаватися про нове й цікаве про життя дітей удома.
Методика рекомендує такі теми висловлень дітей: як відбувалося новорічне свято; про свою кішку, песика (хом'ячка, морську свинку); як працювали на городі; що бачили на кухні; як святкували; що бачили під час екскурсії (до бібліотеки, зоопарку, музею); як відпочили влітку; наше місто; мій найкращий друг (подруга) тощо.
У методичних посібниках наводиться багато цікавих тем, але вихователь не може взяти будь-яку з них і запропонувати дітям для розповідання. Він повинен бути впевненим, що дошкільники мають запас знань і уявлень з тієї чи тієї теми.
Розповіді з досвіду поділяють на два види: 1) розповіді, що відображають колективний досвід дітей (екскурсія на пошту, завод, фабрику, до музею); 2) розповіді, що відображають індивідуальний досвід дітей («Як ти провів вихідний день», «Розкажи про свій дім», «Розкажи про свою улюблену іграшку»).
Перший вид розповіді є для педагога психологічно простішим, сам був учасником подій, про які розповідатимуть діти, і в нього більше можливостей допомогти їм. Другий вид психологічно складніший, оскільки ніхто не спостерігав того, про що розповідатиме дитина. Керувати розповідями в цьому випадку складніше, і діти потребують допомоги дорослого.
Вид розповіді зазвичай визначає прийом навчання. Найбільш ефективні додаткові запитання, зразок розповіді вихователя, план розповіді. Як додаткові можна назвати такі: вказівки, аналіз і оцінка дитячих розповідей, підказування потрібного слова, спільна розповідь вихователя і дитини.
Творча мовленнєва діяльність (творчі розповіді) розвивається у старшому дошкільному віці, коли в дітей нагромаджується достатньо великий обсяг знань про навколишній світ, що є змістом словесної творчості. Діти засвоюють складні форми зв'язного мовлення, лексику. У них з'являється можливість діяти за задумом. Уява з репродуктивної, механічно відтворювальної дійсності перетворюється у творчу (Л.С. Виготський).
Питання щодо формування дитячої словесної творчості досліджували Л.М. Ворошніна, Н.В. Гавриш, М.М. Коніна, Є.П. Короткова, Н.О. Орланова, Л.О. Пеньєвська, Є.І. Тихеєва, О.С. Ушакова, Є.О. Фльоріна, А.Є. Шибицька, та ін. Вони розробили тематику й види творчого розповідання, прийоми й послідовність навчання. Творче розповідання дітей розглядається як вид діяльності, що охоплює особистість дитини в цілому: вимагає активної роботи уяви, мислення, мовлення, прояву спостережливості, вольових зусиль, участі позитивних емоцій.
Словесна творчість — найскладніший вид творчої діяльності дитини. Особливості творчого розповідання полягають у тому, що дитина має самостійно придумати зміст (сюжет, уявлювані діючі особи), спираючись на тему і власний досвід, висловлюючись у формі зв'язної розповіді. Потрібне також уміння придумувати зачин, хід подій, кульмінацію і розв'язку. Не менш складне завдання — точно, виразно й цікаво передати свій задум.
Педагогічними умовами навчання дітей творчо розповідати є наступні:
1. Постійне збагачення досвіду дітей життєвими враженнями екскурсії, спостереження за працею дорослих, розгляд картин, альбомів, ілюстрацій у книгах і журналах, читання книжок).
2. Збагачення й активізація у дітей словника і граматичних форм, які найкраще передають часову послідовність.
3. Вправляння дітей зв'язно розповідати при дотриманні структури зв'язного висловлювання, композиції розповіді. Цих навичок діти навчаються на попередніх вікових етапах, відтворюючи літературні тексти, особливо близькі до словесної творчості (типу розповіді) народні казки, розповіді про іграшку, придумування кінцівки й початку зображеного на картинці епізоду.
4. Правильне розуміння дітьми завдання «придумати», тобто створити дещо нове, розповісти про те, чого не було, або чого дитина сама не бачила.
Теми для творчої розповіді можуть бути з конкретним змістом: «Як хлопчик знайшов котика», «Подарунок мамі», «Як Дід Мороз прийшов на Новий рік у дитячий садок», «Як я гуляла в зоопарку». Коли діти навчаться придумувати розповіді з конкретним змістом, можна ускладнити завдання — запропонувати розповідь на загальну тему «Про веселий випадок», «Про цікавий випадок».
У методиці розвитку мовлення не існує сталої класифікації творчих розповідей, але умовно виділяють такі види: розповіді реалістичного характеру; казки.
Прийоми навчання творчої розповіді залежать від умінь дітей, навчальних завдань і виду розповіді. В методиці роботи варто застосувати такі прийоми: спільне розповідання дітей з вихователем за запитаннями; придумування вихованцями продовження авторського тексту; придумування дітьми початку й закінчення розповіді; складання казки на самостійно обрану тему; складання розповіді на самостійно обрану тему (за попередньо продуманим планом).
Чинні програми навчання і виховання дітей орієнтують вчителів, навчати дітей п`ятьма-десятьма реченнями описувати іграшку, картинку, реальних осіб.
У психолінгвістиці встановлено, що дитина в процесі мислення може фіксувати об'єктивно існуючі логічні зв'язки, зокрема темпоральні (часові) зв'язки між явищами дійсності, та виражати їх у мові у вигляді особливого функціонально-смислового типу мовлення — опису.
Одночасні зв'язки, що реалізуються в описах, безпосередньо підлягають спостереженню, але й вони, як і різночасні (різновид темпоральних), що виражають послідовність у розповіді, та каузальні (причинно-наслідкові, абстрактні, приховані зв'язки) в міркуванні, потребують логічного осмислення.
Логічною основою опису є розумові процеси, завдяки яким формується судження, що є поняттям логіки. У мові йому відповідає речення як мовна одиниця. Судження у процесі мислення поєднуються між собою у синхронні логеми — мислительні форми для сприйняття, відображення, вираження різноманітних ознак, виявлених у статиці або в динаміці.
Синхронні логеми пов'язані з простором, що виражає порядок розміщення існуючих об'єктів. У процесі такої розумової діяльності утворюються ланцюги логічних суджень, які відображають зв'язки одночасного вияву ознак в об'єкті. Наприклад: «У Катрусі була висока температура. її морозило».
Кожна логема, реалізуючись мовними засобами, має внутрішні зв'язки, основою яких є об'єктивно існуючі відношення між самими явищами дійсності, що відображаються в свідомості мовця за допомогою типових мовних структурних моделей у вигляді опису.
Опис має значення повідомлення і є сталою мовленнєвою структурою надфразової єдності (більшою, ніж одне речення). Його функція — описувати предмети, явища, події, дії тощо. Лише перелік ознак предмета чи дії ще не є описом, а тільки способом, що використовується у ньому.
Опис як різновид усного та писемного мовлення — це поєднання предметного значення об'єкта думки з його способом мовного вираження (висловлення у вигляді переліку одночасних ознак цього предмета, тобто описовий спосіб).
Для реалізації мовного змісту навчання опису з метою розвитку монологічного мовлення дошкільників доцільно використовувати такі різновиди методів: 1. Методи первинного введення граматичних форм — сприйняття й осмислення значення змісту словосполучень і речень. 2. Методи активізації описових синтаксичних конструкцій у говорінні дітей та збагачення усного мовлення дитини різноманіттям словосполучень і речень. 3. Методи активізації побудови дитячих висловлювань (описів).
1. Методи введення граматичних форм — сприйняття й осмислення значення змісту словосполучень і речень
Це взаємопов'язані дії вихователя і дітей, спрямовані на усвідомлення наявного в реченні повідомлення, на осмислення логічних зв'язків реальності, виражених за допомогою словосполучення. До них можна віднести мовні вправи, дидактичні ігри на осмислення значення фразеологізмів, метафор, синонімів, антонімів; спостереження над різними видами описових текстів, читання художніх текстів з наступним виокремленням у них описів.
2. Методи активізації описових синтаксичних конструкцій та збагачення усного мовлення (говоріння) дитини словосполученнями і реченнями
У дітей уже сформувалося мовне чуття описових граматичних форм, вони запам'ятали модель описових синтаксичних конструкцій. Отож, потрібно, щоб діти збагачували своє усне мовлення (говоріння) різноманітними описовими конструкціями, необхідними в майбутньому для складання описів. До названих методів доцільно віднести такі: 1. Дидактичні ігри. 2. Метод аналогії. 3. Мовні вправи.
3. Методи активізації побудови дитячих висловлювань. Це методи активного вправляння дитини в побудові описових контекстів, що сприяють розвиткові опису як функціонально-смислового типу мовлення, активізують розумову діяльність і творчість дошкільника. Вони поділяються на дві групи: репродуктивні та творчі.
В процесі вивчення питання якості формування навичок дітей 2 класу щодо розуміння та розрізнення типів текстів, була проведена робота на підсумковому уроці.
Під час уроку дітям були роздані листочки з елементами різних видів текстів (в друкованому вигляді по три приклади текстів). Під час проведення педагогічного було перевірено 30 учнів.
Учні досліджуваного класу мають середній та високий рівень розвитку (за даними психологічних досліджень).
12 балів дитина отримує в тому випадку, якщо вона визначила правильно всі види текстів.
В 9 балів – якщо два види тексту.
6 балів – якщо один вид тексту.
Висновки про рівень формування мовленнєвих вмінь та навичок дитини молодшого шкільного віку робиться на основі аналізу й узагальнення даних, що отримані в результаті дослідження.