ДИПЛОМНА РОБОТА
Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів
План
Вступ
Розділ І. Культура мовлення учителя початкових класів як науково-методична проблема
1.1 Роль і значення культури мовлення вчителя початкових класів для його фахової діяльності
1.2 Комунікативні якості в усному і писемному мовленні студентів ПВПК
Розділ ІІ. Формування лексико-фразеологічних умінь і навичок у мовленнєвій діяльності майбутніх вчителів початкових класів
2.1 Способи збагачення лексичного запасу мовлення студентів
2.2 Робота вчителя початкових класів над збагаченням лексико-фразеологічного запасу в мовленні молодших школярів
Висновок
Список використаної літератури
Додаток
Культура мовлення, як складова шкільної культури, один ізнайважливіших чинників цивілізованості суспільства. Не володіючи досконало мовленням, громадянин нової держави не буде спроможний виконуватипокладені на нього суспільством різні функції. Тому одним із найголовнішихзавдань школи в галузі мовної освіти є завдання навчити майбутніх вчителів, а відтак школярів змістовно,граматично правильно та акустично вправно висловлювати свої думки. Тому вдосконалення культури усного мовлення - одне із істотних завдань підготовки майбутнього учителя початкових класів, класовода чи вихователя дошкільних установ. Їх усне мовлення має бути правильним і точним, дохідливим і логічно побудованим, виразним і захопливим. Досягти цього можна за умови уважного ставлення до власної мови і усвідомленого прагнення досягти наміченого - стати вчителем, вихователем.
Формування мовленнєвої культури - проблема не лише учителів-мовників, учитель початкових класів - також словесник, і його обов'язок - брати участь у вихованні особистості, наділеної "уміннями і навичками вільно, вправно, виправдано користуватися мовними засобами в сприйнятті (слуханні й читанні), у створенні (говорінні й письмі) висловлювань у різних сферах, формах, видах, жанрах мовлення, тобто в забезпеченні їх всебічної мовленнєвої компетенції" (Державна національна програма "Освіта").
Проблему культури мовлення вивчали українські мовознавці, методисти, педагоги: О. Синявський "Нариси української літературної мови", І. Чередниченко "Нариси із загальної стилістики сучасної української мови" (К., 1962), М. Пилинський "Мовна норма і стиль" (К., 1976), А. Коваль "Культура української мови" (К., 1976), С. Караванський "Секрети української мови" (К., 1994), Н. Бабич "Основи культури мовлення" (Львів.: 1990), Б. Антоненко-Давидович "Як ми говоримо" (К., 1991), О. Сербенська "Культура усного мовлення" (К.: 2004), О. Пономарів "Культура слова" (К., 2001) та багато інших.
Проте проблема культури мовлення майбутнього вчителя початкових класів, як передумова фахової діяльності,не була предметом спеціального дослідження. Цим визначається актуальність нашої дипломної роботи.
Об'єкт дослідження - усне і писемне мовлення майбутніх учителів початкових класів.
Предмет дослідження - процес формування лексико-фразеологічних норм у мовленні майбутніх учителів початкових класів.
Мета роботи - на основі аналізу курсових, дипломних робіт, а також усного і писемного мовлення студентів факультету ПВПК визначити основні шляхи і засоби покращення їхньої мовленнєвої культури.
Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:
З’ясувати основні аспекти і стан вивчення досліджуваної проблеми в науково педагогічній літературі.
Охарактеризувати комунікативні ознаки фахового мовлення вчителя початкової школи.
3. Визначити найважливіші мовні норми в усному і писемному мовленні.
4. Дослідити процес формування лексико-фразеологічних норм у мовленні майбутніх учителів початкових класів.
Методи дослідження: Описовий, порівняльний, аналітико-синтетичний.
Гіпотезою дипломної роботи є припущення, що на основі аналізу мовлення студентів, запропонованої методики і підібраних вправ і завдань можна підвищити мовленнєву культуру майбутніх учителів початкових класів.
Наша робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.
Загальний обсяг роботи становить 92 сторінки.
Культура мовлення учителя початкових класів ґрунтується на знаннях теоретичних основ, норм сучасної української літературної мови, що сприяє формуванню мовленнєвих умінь і навичок. Цей процес є довготривалим, оскільки починається з того часу, коли дитина починає навчатися в школі, тому надто важливо, щоб учитель початкових класів володів цими уміннями і навичками, а також умів, у міру викладання мовного матеріалу молодшим школярам, сформувати в дітей правильність мовлення, також інші комунікативні якості.
Засвоєння норм літературної мови - тривалий процес, який починається з дитинства, а вивчення й застосування функціональних можливостей мови триває впродовж усього свідомого життя. Адже того, що засвоєно з уст матері, в житті замало. Коли дитя йде до школи, критерієм істини для нього здебільшого стає слово учителя. І не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує юну особистість. Тому дуже прикро, коли цей рівень недосконалий, коли вчитель байдужий до свого мовлення і до мовлення учнів. З цього починаються "дивні", "несподівані" помилки дикторів, редакторів, авторів посібників, творчих і керівних працівників, інженерів, вихователів дитячих садків, молодих матерів та ін [2; 20].
Виховання культури мовлення - справа не лише учителя-словесника. Його правильний наголос, точно вжите слово, чітка побудова фрази будуть безслідно зруйновані, якщо фізик, математик, біолог чи історик це ж слово наголосять неправильно або невдало введуть у контекст. І даремні будуть намагання мовника - він не має академічного часу для загострення уваги на всіх можливих помилках акцентуації, слововжитку, вимови.
Кожен учитель повинен володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови (без архаїзаторства, примітивізму, ультрапуризму), постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання у зв'язку з глибшим вивченням загальнонародної мови, тенденцією до взаємозбагачення національних мов, вирівнюванням діалектів. Треба вміти самому і навчити учнів уважно (інколи з олівцем) читати наукову, технічну, публіцистичну, художню літературу. Неможливо весь педагогічний шлях пройти тільки з багажем, набутим у стінах вузу [6; 28].
Труднощі починаються з першої хвилини перебування в класі. Потрібно підготувати учнів до роботи. І як запитати: "хто чергóвий чи хто черговий?" (черговий!), "яке було домашнє завдання чи завдáння?" (завдання!), або: "Що було дано, завдано чи задано додому?" (задано!). А як правильно сказати: "розкрийте, розгорніть чи відкрийте зошити (книжки)?" (відкрийте); "покладіть, положіть чи поставте ручки?" (положіть, краще - покладіть); "витріть, стеріть чи зітріть дошку, чи з дошки" (витріть дошку, але зітріть з дошки!); "підніміть, підійміть, здійміть чи піднесіть руку?" (піднесіть!); "слідкуйте чи стежте по тексту чи за текстом?" (слідкуйте за текстом!)"слухайте перше питання чи запитання?" (запитання!); "переверніть чи перегорніть сторінку?" (перегорніть!) і багато ін. [4, 7]. Потрібно зробити зауваження - і чуємо: "не мішай!" (не заважай!); "не списуй у товариша" (від товариша); "у тебе нечітка уява про події" (уявлення); "відповідь невірна" (неправильна); "тихше!" (тихо!); "замовчіть" (замовкніть!) та ін. А ось підсумовують і дають домашнє завдання: "коротше кажучи" (коротко кажучи), "другим разом" (іншим разом), "це підготує хтось другий" (інший), "слідуючий урок" (наступний), "на домашнє читання" (читання) і т.д. Стереотипів у учительській мовній практиці є чимало, але вони повинні бути точними, відповідати сучасним нормам [19].
Трапляються труднощі не лише у застосуванні стереотипів, а й у використанні специфічної лексики, професіоналізмів, термінів (загальнонаукових і спеціальних). Адже багато слів змінило наголос за час, відколи їх засвоїли вчителі старшого покоління: родовий відмíнок, простé речення, дефíс, вчéння, генéзис, догмáт, епілóг, живóпис, знáхідка, зубожíлий, буржуазíя, éкскурс, катáлог, індустрія, компромíс, металургія, повстáння, пóзначка, пóміщиця, рáкурс, сегмéнт, центнéр, цемéнт, áдресний (від адрес) і адрéсний (від адреса), безпредмéтний, єретик, вигнáнець, експéрт і т.д. Близькозвучні слова (напр., професійний і професіональний, диференційний і диференціальний, пропорційний і пропорціональний, гармонійний і гармонічний, декораційний і декоративний, ситуаційний і ситуативний) можуть бути термінами різних галузей знань, і "довільність" їх використання неприпустима, а можуть бути тотожними за семантикою, але відмінними за активністю функціонування (порівн. застарілі: офіціальний, емоціональний, диференціональний, нормативні: офіційний, емоційний, диференційний тощо). Мовний режим повинен бути єдиним для всіх шкільних підручників, усіх педагогів (і адміністраторів), мовним етикетом повинні володіти учні й учителі [24, 33].
У наш час говорять не лише про мовний етикет, а й про мовний стиль учителя. Його визначальними рисами є відповідність сучасним мовним нормам, бездоганне володіння позамовними засобами (мімікою, жестом, правилами членування мовленнєвого потоку, темпом мовлення, тембром звука), "таємницями" виразного читання. Важливо, щоб у вчительському колективі панувала атмосфера доброзичливої уваги і до мовлення колег, і до мовлення учнів. Треба боротися зі шкільним юнацьким жаргоном, викорінювати слова типу "законно, сила, класна, супер, залізна, цвайка, зрізатись, зарізати та ін. (порівн. учительські жаргонізми: запаритись (втомитись), зірватись (втратити контроль над собою), врізати (виставити) двійку, туберкульозна (слабка) трійка, деша (директор школи) тощо; студентські жаргонізми: хвіст (двійка), общага (гуртожиток), стипуха (стипендія), завал (не скласти іспиту), зредукувати (втекти) і т.д.)." Учнів потрібно навчати долати труднощі, які виникають у процесі мовного спілкування, а не уникати їх.