Жаргонізми і вульгаризми. Потяг до оригінальності, особливо у молоді, приводить до засмічення мови різними "модними" словами, запозиченими часто з інших мов або властивих певним соціальним чи професійним групам. Вирази і слова ловити кайф, домашка (домашня робота), енка (пропуск), відик (відео), універ (університет), фак (факультет), маг (магнітофон), старі (батьки), подруга (звернення до товаришки замість імені) та інші створюють враження недбалості, фамільярності, хоча деякі з них мають просто розмовний відтінок. Якщо окремі елементи жаргону можуть бути допущені в товариській бесіді однолітків або людей одного кола, то вживання вульгарної лексики ні в якому разі не може бути виправдане, навіть якби до цього спонукав гнів, несподівана образа тощо. Лихе слово ще нікого не прикрашало, а відсутність контролю за своєю мовою поступово стає другою натурою. Не можна уявити таку людину на місці вчителя: адже лайливі, згрубілі слова в устах учителя принижують гідність учня, а це неприпустимо.
Недоцільне вживання канцелярських і книжних слів та виразів. Загальновживана літературна мова, незалежно від форми її існування - усної чи писемної, стає сухою, недостатньо ясною внаслідок перенесення в неї елементів офіційно-ділового стилю - так званих канцеляризмів. Багато хто з мовців навіть не помічає, як недоречно звучить в усному мовленні проживати замість жити, мешкати, зачитати замість прочитати, сухофрукти, склотара, рибо - чи м'ясопродукти замість конкретних видових назв. Декому може здатися, що якщо ці слова вживають в оголошеннях, на вивісках, то в них немає нічого забороненого. Так, але вся справа в тому, де доречно вживати подібні слова і вирази. Одна справа - накладна на товар, у якій, можливо, й зручно використовувати згадані назви, інша - усне мовлення. Цю різницю слід чітко усвідомлювати. Елементи офіційно-ділового та наукового стилів - це і значна частина віддієслівних іменників з суфіксами - нн (я), - тт (я), - аці (я), накопичення яких заважає швидко схоплювати зміст. Візьмімо для прикладу такий текст: "З метою прищеплення студентам - майбутнім філологам - усвідомлення важливості й необхідності реалізації на уроках української мови загально-дидактичного принципу зв'язку навчання з вихованням, ми пропонуємо їм, починаючи з першого курсу, добирати до практичних занять такий дидактичний текстовий матеріал, який відображає загальнолюдські цінності..." Тут досить близько стоять віддієслівні іменники прищеплення, усвідомлення, далі - реалізація, що робить усе речення громіздким та малозрозумілим. У таких випадках віддієслівні іменники краще заміняти дієсловами та дієприслівниками, а зайві слід вилучати. Слід вилучати і сполучник з метою, який належить до канцелярських штампів. Наведений вище текст можна виправити так: "Щоб студенти - майбутні учителі - усвідомили важливість і необхідність здійснювати на уроках української мови загально-дидактичний принцип зв'язку навчання з вихованням, ми пропонуємо їм, починаючи з першого курсу, добирати до практичних занять такий текстовий матеріал, який відображає загальнолюдські цінності..."
Уживання без потреби іншомовних слів і термінів. Ясність мови, її легке розуміння може забезпечити тільки загальновживана мова, якою спілкуються широкі кола населення. Однак жодна мова не обходиться без запозиченої лексики, яка відбиває культурні, економічні та політичні контакти народів між собою. Питання про межі вживання чужомовних слів завжди хвилювало мовознавців і всіх не байдужих до долі рідної мови. Справді, якщо мова насичена іншомовними словами, то людині доводиться робити додаткові розумові зусилля для її сприймання. Звичайно, є багато слів іншомовного походження, які вже повністю засвоєні нашою мовою і не сприймаються як чужі. Хто буде здогадуватися про іншомовне походження слів крейда, барвінок, левада, дах? Мовиться, отже, про вживання таких слів, чужомовність яких відчувається. В усному мовленні іншомовні слова справляють враження претензійності, особливо коли до них е відповідники в рідній мові. Та і в мові спеціальній, виробничій чи науковій, краще обходитися власними термінами, ніж удаватися без потреби до чужомовних. Чи варто, наприклад, уживати термін темпоральний, коли є відповідник часовий, локальний, коли є місцевий, користуватись словами дайджест, рефері, моніторинг, коли можна вживати українські огляд, суддя, стеження! Список подібних слів, до яких в українській мові є різнозначні відповідники, можна було б продовжити. Дехто намагається свідомо вживати якомога більше іншомовних слів, мовляв, так звучить по-науковому. Даремні намагання прикрити іншомовними словами відсутність глибокого змісту й оригінальних думок! Це завжди дуже легко розпізнати. Отже, можна подати такі рекомендації щодо вживання іншомовних слів:
Уникайте в усному мовленні і в писемному тексті накопичення іншомовних слів, заміняйте їх існуючими в українській мові відповідниками. Наприклад, у газетній статті читаємо: Практика економічного розвитку європейських країн свідчить, що з метою захисту власного товаровиробника вони оголошували ембарго на імпорт продуктів харчування, незважаючи на те, що імпортні продукти дешевші за вітчизняні". Звичайно, людині з економічною освітою, та й просто освіченій людині відомі значення термінів ембарго, імпорт, імпортний. Але газету читають і люди без вищої освіти. Тому краще зазначені слова замінити українськими відповідниками заборона, ввезення. Зміст речення значно полегшується для сприймання.
Якщо без іншомовного слова обійтися не можна, його слід обов'язково пояснити. Для вчителя таке ставлення до іншомовних слів має стати законом.
Не вживайте іншомовних слів, значення яких вам не відоме!
Прислухаючись до мови учнів, студентської молоді і помічаючи зловживання іншомовними (сьогодні це переважно англіцизми) словами, що перетворює мову на сленг, не лінуйтеся тактовно зробити зауваження, пояснити хибність подібного слововживання.
Обговорюючи проблему використання слів іншомовного походження, не можна не торкнутися і стосунків української мови з російською - мовою, що була до недавнього часу офіційно прийнятим засобом спілкування в межах СРСР, обов'язковою для вивчення в школах України та й мовою навчання для багатьох українців. Двомовність, як відомо, рідко коли буває рівноцінною, оскільки мовець якоюсь однією мовою володіє краще, ніж іншою. Рідна мова для українців виявилася непрестижною, такою, що перебуває на периферії спілкування. До того ж вона зазнала сильного впливу російської мови, що виявилося і в лексиці, і в фразеології, звуковому складі, в побудові словосполучень та окремих синтаксичних конструкцій. Щоб підняти престиж української мови, особливо в її усній формі, слід пильно стежити за дотриманням мовних норм, не допускаючи вживання русизмів типу бумага, пуговички, полоска, воротнік, часи, нравиться, сміятися над ним і под. Допомогти в цьому може зокрема книга за загальною редакцією О. Сербенської "Антисуржик" [1], у якій подано рекомендації щодо усунення ненормативних слів і виразів в українській мові. Однак найкращий засіб добитися високої культури українського мовлення - це постійно вживати українську мову на роботі (поганий приклад дають ті вчителі, які, провівши урок українською мовою, на перерві з дітьми, колегами говорять російською), вдома, на вулиці, в різних закладах і установах, куди доводиться звертатися в певних справах.
Літературні штампи. У газетах, журналах, зокрема в статтях публіцистичного характеру, часто можна побудувати вирази і звороти, які кочують від статті до статті, набуваючи функцій готових, "ходячих" слів і виразів, або інакше - штампів. Це здебільшого викликано особливостями журналістської праці, яка вимагає високого темпу, швидкого відгуку на ту чи іншу подію. Тому й вдаються автори газетних статей до такого готового матеріалу, внаслідок чого виникають постійні епітети типу продуктивна праця, активно відгукнулись, доленосні рішення, стратегічне партнерство або звороти підняти питання, мати місце, по лінії, з боку, в справі і под.
Літературні штампи первісне створювались як образні, влучні вислови, однак від постійного вживання образність поступово - стирається і колись свіжі та влучні епітети перестають хвилювати читача. Так, твердження "ми живемо у складний і напружений час", яке висловлюється стосовно кінця XX ст., однаково можна прикласти й до іншого періоду, епітети окладний і напружений уживаються автоматично, не відбиваючи сутності поняття.
Ще більшої шкоди завдають штампи, перенесені з офіційно-ділового стилю. Візьмімо речення: "Необхідно переглянути підхід адміністрації шкіл, заступників директорів з виховної роботи до управління і контролю за й станом" (Із збірника наказів і розпоряджень управління освітою). Зайвим тут є словосполучення з боку; два однорідні члени управління і контроль вимагають різного керування, тому краще буде до управління нею і контролю за її станом. В остаточній редакції це речення може звучати так: "Необхідно переглянути підхід адміністрації шкіл, заступників директорів з виховної роботи до управління нею і контролю за її станом".
Неприпустимо, коли штамповані слова і вирази використовують на уроках української літератури, історії, та й будь-якого іншого гуманітарного предмета. Звичні, заяложені слова і фрази знижують виразність, яскравість мови, а це означає, що промова учителя не зачепить серця учнів, залишить їх байдужими.