Робота над вивченням лексики в школі спрямована на збагачення активного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів.
Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгво-дидактичною основою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).
У початкових класах лексика як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі лексичні відомості, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю, синонімією й антонімією.
Знання, яких набувають учні, мають стати основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.
Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії багатозначності. Саме тут учнів привчають слідкувати за своїм мовленням, правильно вживати слова.
У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близькі за значенням.
У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами.
У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні та спостереження за їх уживанням у художніх текстах.
Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на лексичні вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови.
Робота над вивченням лексики має своїм завданням:
збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомих їм. раніше слів чи нових значень відомих слів;
уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів;
активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рідко або й зовсім не користується ними) в активний;
усунення не літературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.
Під час виконання вправ із лексики вчитель звертає увагу дітей на яскравість, образність мови народних казок, загадок, прислів'їв, художніх текстів, навчає школярів вибирати потрібне слово для власного висловлювання.
Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще вивчати лексичне багатство і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. І водночас для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачають для розвитку мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, і практичні письмові й усні вправи.
Засвоєння величезного лексичного запасу не може проходити стихійно. Однією з найважливіших завдань розвитку мови в школі є впорядкування словникової роботи, виділення основних її напрямків і їхнє обґрунтування, керування процесами збагачення словника школярів.
Готуючись до уроку читання, учитель відзначає для себе, які слова й звороти мови будуть використані для словникової роботи: 2-3 слова, що для більшості учнів можуть виявитися незрозумілими, будуть роз'яснені; 3-4 слова або сполучення намічені для роботи над уточненням їхніх відтінків, емоційних забарвлень, сполучуваності; усі слова, над якими велася робота, будуть включені в переказ або у висловлення самих учнів з питань учителя.
Усі напрями словникової роботи можливі в початкових класах лише на практичній основі, головним чином з опорою на текст, без теоретичних введень навіть, як правило, без термінів.
Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо - і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле- і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого е твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.
Програма початкових класів не передбачає спеціальної роботи над фразеологічними одиницями. Отже, звороти що зустрічаються в художній літературі, повинні роз'яснятися без аналізу їхніх типів і внутрішньої структури.
Вивчення елементів лексики в початкових класах розпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. У поясненні значення слова, необхідно керуватися загальними дидактичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів.
Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і, зрештою, вжили його самостійно в потрібній ситуації.
У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів, їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова.
Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів.
Для пояснення семантики незрозумілих слів найчастіше вдаються до таких способів:
демонстрація предмета чи малюнка;
використання контексту;
найпростіший словотворчий аналіз;
тлумачення слів (коротке пояснення, використання словника тощо).
Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.
Пояснення значення слова шляхом демонстрації можна здійснити такими прийомами:
а) показ натуральних предметів (дзиґа, бриль, канни, баклажан);
б) показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж, шпак); *
в) показ малюнків, діапозитивів, слайдів (акула, окунь, ясен, явір, рись, козуля). Пояснення значення слова шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів:
а) самостійне пояснення значення слова учнями. Цим прийомом учитель користується тоді, коли прозорий контекст підказує учням значення слова. Так, слово чемно у реченні Чемно вітаюся: "Доброго ранку!" учні пояснюють як "ввічливо", "з повагою";
б) конкретизація значення слова, поясненого учнями па основі контексту, не зовсім точно. Наприклад, у реченні Періщить дощ, як із відра діти пояснюють слово періщить як іде, ллє. Насправді ж, говорить учитель, періщить - сильно б'є, січе;
в) введення невідомого слова в контекст. Щоб пояснити значення слова гудзик, учитель, зокрема, вводить його в речення. Пальто було застебнуте на всі ґудзики.
Найпростіший словотворчий аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо. Класовод запитує: "Від якого слова утворене пояснюване слово? Чому даний предмет назвали саме так?" Наприклад: очеретянка - пташка, яка живе в очереті, через це її так назвали. Аналогічно пояснюють діти і слова теплохід (той, що рухається за допомогою тепла), самоскид (автомобіль, який сам скидає вантаж), панелевоз (машина, яка возить панелі) та ін. Цей прийом пояснення досить ефективний. Він дає змогу не тільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різницю в значеннях однокореневих, зовні схожих слів-паронімів. Наприклад, дружний (згуртований) - дружний клас, дружна сім'я; дружній (приятельський, схвальний) - дружній погляд, дружня усмішка.
Тлумачення слів - найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів:
а) розчленування загального поняття на часткові (тканини - це сукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові - це апельсини, лимони, мандарини);
б) підведення часткових понять під загальні (цемент, пісок, цегла - будівельні матеріали; муха, оса, гедзь - комахи);
в) розгорнутий опис (колектив - це група людей, зв'язаних спільною працею, спільними інтересами; батьківщина - це країна, в якій живуть народжені в ній люди, що є її громадянами);
г) добір слів-синонімів. До використання цього прийому слід поставитися дуже серйозно. Пояснення шляхом добору синонімів тільки тоді буде ефективним, коли діти добре знають значення слів. Так, слово рубіновий треба пояснити не словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словом червоний;
д) добір антонімів (значення слова темрява стає зрозумілим дітям через зіставлення його із словом світло; слово смуток - через зіставлення із словом радість);
е) пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах білінгвізму, особливо на території північних і південно-східних говорів, де вплив російської мови досить великий, значення окремих слів можна пояснити з допомогою російських відповідників, а саме: шкарпетки - носки, окуляри - очки, ковзани - коньки;