Смекни!
smekni.com

Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класів (стр. 4 из 10)

6) Така риса писемної форми мовлення, як зростання в ній ролі засобів суб’єктивної оцінки (порівняно з усним мовленням), у науковому стилі проявляється досить своєрідно.

Апріорно можна було б твердити, що оскільки в науковому стилі естетична функція мови пов’язана з якістю і точністю викладу, а не із засобами прямого естетичного впливу на читача (як це має місце у стилі художньої літератури), то науковий стиль, підпорядковуючись принципу логічного розгортання думки, як правило не повинен застосовувати засобів, що мають відтінки емоційно-експресивного значення.

Проте в дійсності це питання значно складніше. Так, при ближчому ознайомленні з різними типами мовлення виявляється, що ніякої різкої грані між емоційним мовленням у широкому значенні цього слова і мовленням неемоційним (тобто мовленням строго логічним), провести неможливо. Логічне мовлення може мати емоційне забарвлення, емоційне мовлення може бути строго логічно побудованим.

Причини появи емоційності в наукових текстах знайшли раціональне пояснення в праці Е. Скороходька. Він пише: «Мовлення, яке описує дану ситуацію й несе при цьому принципово найменшу кількість інформації (тільки смислову інформацію), є стилістично нейтральним. Мовлення, яке несе більше інформації, ніж це в принципі необхідно для опису даної ситуації, є стилістично забарвленим»[52:26], а це значить, що наявність чи відсутність емоційно-експресивних документів у науковому тексті залежить від характеру інформації в ньому.

Таким чином можна твердити, що в досліджуваних текстах емоційність наявна; проте від оцінки цього явища залежать також практичні рекомендації щодо його застосування. З цього можна зробити певні рекомендації:

А) у науковому стилі всякий прояв індивідуального є припустимим, але це органічна якість стилю;

Б) поняття емоційності й образності не механічно переноситься з стилю в стиль, а набуває кожного разу своєрідності, завдяки чому не порушуються загальні закономірності стилю;

В) елементи індивідуального «вкраплюються» в текст наукового викладу, залишаючись при цьому чужо стильними (у художньому стилі вони визначають його;

Г) стилістичне забарвлення емоційних елементів у науковому стилі виступає особливо виразно, контрастно: при вживанні цих мовних одиниць у звичному при них середовищі забарвлення зливається з загальним колоритом, а при перенесенні у незвичну обстановку виступає особливо виразно.

Науковий стиль української мови, як і інші її стилі, - категорія історична. Він формується й розвивається під впливом таких чинників, як загальний стан науки і наукових знань на Україні, як ступінь розвитку літературної мови, а також під впливом мовної практики визначних майстрів – письменників і вчених, громадських діячів і діячів культури, - які зверталися до рідної мови у своїх наукових, історичних, економічних, літературно-критичних та інших творах.

Проте на різних етапах становлення й розвитку наукового стилю української мови роль цих чинників була неоднакова.

Науковий стиль «був би неможливий, якби багато вчених, і насамперед найбільш видатні, його не творили, - пише Р. Будагов. – Але, викинувши на певному етапі розвитку культури народу і його літературної мови, науковий стиль набуває певних рис спільності й стійкості, подальший рух яких починає визначатися «масовою науковою продукцією».

Науковий стиль в українській мові сьогодні – це не лише сума текстів, написаних нехай навіть видатними вченими й добрими стилістами; це ще величезний потік майже «безіменної» інформації (у вигляді рефератних журналів, каталогів, інструкцій, оглядів), яка відзначається досить високим ступенем стандартизації і яка, в свою чергу, й визначає основні риси наукового стилю.

7) Така риса писемної форми, як традиційність і писемний консерватизм, проявляється у наукових текстах з особливою виразністю. Загальнообов’язкові норми графіки, орфографії чи пунктуації, що діють у писемних варіантах усіх стилів української мови, тут підтримуються також строгими правилами вживання наукових символів, правилами поєднання в тексті символів ф графічних знаків, значною кількістю чітко відшліфованих формулювань (законів, правил).

У писемному варіанті наукового стилю значно більше, ніж в усному, витрачається праці й старань на спеціальну обробку мови, що пояснюється прагненням компенсувати відсутність різноманітних супровідних засобів розмовної мови засобами лексичними, синтаксичними, композиційними.

На характер нормативності писемного варіанту наукового стилю впливають ще такі його особливості, як односторонній контакт з аудиторією, який вимагає особливої «логічної виразності» тексту, а значить – і відповідного добору мовних засобів.

Серед решти рис писемної мови заслуговує найбільшої уваги функціональна диференціація за сферами спілкування (значно більш виразна, деталізована і внутрішньо оформлена) в писемній формі мови.

Усна форма мовлення відрізняється від писемної насамперед матеріальною формою своєї реалізації. Одиниці звукового мовлення, як відомо, не відповідають одиницям писемного мовлення не тільки на рівні фонем і графем, але й на рівні більших одиниць – слів (наприклад, у звуковому мовленні енклітики й проклітики утворюють з основним словом єдине ціле; у писемній мові ці елементи ніяк спеціально не позначаються, тут існує тільки лінійна послідовність слів). Таким чином, як писемне мовлення сприймається нами як набір дискретних одиниць, усне мовлення – як цілісний відрізок мовлення.

Розрив між усною і писемною формами мовлення, на думку окремих мовознавців, такий великий, що писемна мова стала розглядатися як особлива, окрема мова (або стиль мови).

Для сучасного наукового стилю основною, визначальною формою його втілення та існування є писемна форма.

За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення.

Твори, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба довести до різних верств суспільства. До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо логіки викладу матеріалу.

Важливою рисою наукової мови є нахил до розгорнених складних речень з розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів. Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну думку. Велика питома вага тут належить складнопідрядним реченням, зокрема з причиновим та наслідковим зв'язком. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу. Ще одна композиційна особливість наукового стилю – документація тверджень, цитати, посилання тощо.

За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення. Тексти, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба донести до різних верств суспільства. Це доведення теорій, обґрунтування гіпотез, повідомлення наслідків досліджень, наукове пояснення явищ, систематичний виклад певних знань тощо.

Основними рисами наукового стилю є понятійність і предметність, об’єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем, таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

Мовні особливості: лексико-фразеологічний рівень

· наявність великої кількості термінів із різних галузей знання (напр., математичні – квадрат, гіпотенуза, алгоритм, косинус тощо; біологічні – цитоплазма, вакуолі, фітонциди і т. п.);

· переважання абстрактної лексики і запозичених слів;

· багатозначні слова використовуються зазвичай у одному із значень (напр.: за тлумачном Словником української мови в 11-ти томах слово дерево може вживатися для позначення багаторічної рослини з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону, зрізаних стовбурів цієї рослини, матеріалу з цієї рослини, що йде на будівництво та різні вироби, бездушної, тупої людини (перен.). У наукових працях із біології функціонує тільки значення “багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону”);

· відсутність емоційно-експресивної лексики;

граматичний рівень

· велика кількість іменників та інших субстантивованих частин мови;

· переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами –ство, -цтво, -ння, -ття (напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо);

· мінімальне вживання особових займенників;

· переважання дієслів теперішнього часу із значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб”єкт її лишається поза увагою мовця (напр., Дано дві сторони і кут, протилежний одній із них. Знайти інші два кути і третю сторону (з підручника);

· нахил до розгорнутих складних речень із різними видами підрядності, відокремленими зворотами, вставними конструкціями;

· наявність цитат, посилань;

· чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, навчально-науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, виробничо-технічний.

Власне науковий стиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження в галузі мовознавства, медицини, біології, фізики тощо, викладені у докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях окремих статтях.

Навчально-науковий стиль використовується при написанні підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів.

Науково-публіцистичний стильвластивий працям, надрукованим у спеціальних газетах і журналах, призначених для фахівців певної галузі науки і техніки.